§ 6.4. Оцінка антропогенних навантажень та ступеня антропізації геосистем

Антропогенні навантаження. Кожний вид антропогенного впливу на геосистему можна описати рядом параметрів, що без­посередньо характеризує ступінь антропогенного навантаження. Такими параметрами, наприклад, є: для впливу землеробства — кількість внесених добрив, пестицидів на одиницю площі за рік, число проходів сільськогосподарської техніки по полю за рік, пи­томий тиск сільськогосподарських машин на грунт, глибина об­робітку грунту, маса грунту, яка щорічно втрачається із збиран­ням коренеплодів тощо; для впливу рекреації — кількість відпо­чиваючих на одиницю площі протягом року, максимальне число відпочиваючих за один день (пікове єдиночасне навантаження), число наметів, кострищ на одиницю площі, витоптування трав’яно­го ярусу (число проходів рекреантів за одиницю часу на одиницю площі);, для промислових впливів: об’єми викидів різних забруд­нень в атмосферу та поверхневі води (середні разові, максималь­ні разові, в цілому за рік), шумове та теплове забруднення, об’єми води, що вводяться в технологічні цикли тощо.

Такі безпосередні показники антропогенних впливів на геосис­тему найбільш об’єктивні, проте далеко не в усіх випадках. їх вдається визначити. Крім цього, взяті кожен окремо, вони не да­ють ступеня сукупного (інтегрального) впливу антропогенного фактора на геосистему. Оцінки інтегрального антропогенного на­вантаження можна отримати методом експертного оцінювання (визначення балів навантаження від окремих факторів) та на ос­нові розрахункових формул.

Досить широко використовується бальний метод. Він полягає у ранжуванні видів впливів за ступенем трансформації ними при­родних геосистем. Наприклад, при оцінці антропогенної транс­формації ландшафтів України П. Г. Шищенко (1988) прийняв та­кі оцінки (коефіцієнти) ступеня впливу на геосистеми основних типів антропогенних факторів (за 1 прийнято природні геосисте­ми): лісогосподарські впливи 1,05—1,1, косіння та випас — 1,15, впливи садово-плантаційного господарства—1,2, Орного земле­робства — 1,25, сільської забудови — 1,3, міської — 1,35, гідробу­дівництва — 1,4, промисловості — 1,5.

Об’єктивніші оцінки можна отримати розрахунками. Для цьо­го слід обгрунтувати показники та розрахункові формули, що да­ють уявлення про інтегральний вплив на геосистему певної групи антропогенних факторів. Запропоновано. кілька подібних показ­ників. При складанні ландшафтно-екологічної карти України ми використовували такі формули, за допомогою яких при обмеженій інформації про безпосередні показники антропогенних впливір можна визначити ступінь їх інтенсивності для будь-якої геосистеми.

градацій. Прийнято такі їх значений; природоохоронні території 1 —10, ліси 11—20, заболочені землі 21—30, луки, пасовйща 31— 40, сади, виноградники 41—50, рілля 51—60, сільська забудова . 6Г—70, міська 71—80, водосховища, канали, стави 81-90, кар’єр­но-відвальні утворення тощо 91—100. За значеннями показника антропізації геосистем можна побудувати ізолінійну карту, антропізації території (рис. 45).

ній геосистемі проявлятися сумісно (швидке відновлення суттє­вих порушень), Г\ Оріанс (1975) називає еластичністю та амплітудністю.

Пластичність — досить складна та маловивчена форма стій­кості. Вперше положення про те, що стійкість екосистеми може забезпечуватися за рахунок наявності в просторі її станів кількох локально стійких областей (тобто таких, де вона високо інертна та відновлювана) сформулював Р. Левонтін (1969). Проте за­гальне визнання воно здобуло завдяки праці К. Холлінга (1973), який назвав цю форму стійкості. Проте термін «пластичність» більше відповідає суті цієї власти­вості природних систем.

Наявність і особливості пластичності геосистеми багато в чо­му визначаються ступенем зв’язку між її станами (ступенем де­термінованості їх змін). При сильному зв’язку станів, що виявля­ється в наявності усталеного порядку в послідовності їх змін, геосистема може перебувати в рамках інваріанта в тому разі, як­що зміна станів не має характеру тренду, а утворює у фазовому просторі замкнені цикли — орбіталі (див. рис. 34). Таку форму пластичності можна назвати орбітальною пластичністю. Для геосистем, стани яких слабко зв’язані (з однієї області станів гео­система може перейти до будь-якої іншої, в тому числі й до такої, яка не належить інваріанту), пластичність буде тим більшою, чим більше число локально стійких областей у рамках інваріанта. Та­ку форму пластичності іноді називають мультистійкістю.

Для вирішення конкретних завдань аналізу стійкості геосис­тем необхідно визначити області станів г₀, зміни в межах яких вважаються несуттєвими. Саме поняття суттєвості орієнтоване на деякий об’єкт. Можна вести мову про суттєвість змін самої гео­системи як природного утворення, а можна оцінювати суттєвість змін геосистеми з точки зору виконання нею заданих соціальних функцій. З природноландшафтної точки зору весь простір станів геосистеми можна поділити на дві області — нормальних та анормальних станів. Нормальними є стани геосистеми, які фор­муються та змінюються за відсутності збурюючих впливів. За со~ ціофункціональними критеріями стани геосистеми поділяються на допустимі та недопустимі. Допустимими є стани, перебуваючи в яких геосистема здатна виконувати функцію не нижче деякого рівня (наприклад, забезпечувати проектну врожайність), а недо­пустимими такі, коли природний потенціал геосистеми недостат­ній для забезпечення мінімально необхідного виходу функції. До­кладніше про визначення областей нормальних та допустимих станів сказано в § 11.1.