2.2. Заселення Ісландії.

сландія - велика і пустельна країна. Населення в ній дуже рідкісна. Тільки її прибережна смуга, місцями зовсім вузька, більш або менш заселена. Велика частина Ісландії зараз виглядає так само, як ця країна виглядала, коли в ній вперше з'явилися люди. А вони з'явилися порівняно недавно - трохи більше тисячі років тому, в кінці IX століття нашої ери. Ісландія була заселена вихідцями з Норвегії в 870-930 роках нашої ери. Першопоселенці не зустріли в нововідкритій ними країні ніяких людських істот, крім, може бути, кілька ченців-пустельників, трохи раніше заплили туди в пошуках усамітнення з Ірландії на своїх вутлих суденишках. Вважається, що до кінця епохи заселення країни, тобто до 930 році, в Ісландії було вже кілька десятків тисяч чоловік, тобто приблизно стільки ж, скільки там було на початку XIX століття. Першопоселенці утворили в Ісландії суспільство, несхоже на те, з якого вони вийшли. Коли заселялася Ісландія, правив король Норвегії Харальд Прекрасноволосый, який об'єднав Норвегію і заклав основи Норвезького держави. Спливаючи з Норвегії, ісландські першопоселенці спливали від держави. У суспільстві, заснованому ними в Ісландії, знайшли нове життя догосударственные інститути - тинг, тобто народні збори, віче, і годорд, тобто громада родового жерця - годі, який містив місцеве капище і верховодив на тинге. Був заснований всеисландский тинг - альтинг (тепер так називається ісландський парламент). На ньому приймалися закони і вироблявся суд по всім справам, які не могли бути вирішені на місцевих мітингах. Одночасно з альтингом збиралася і лагретта, тобто судилище, утворений усіма роки разом (їх було спочатку тридцять дев'ять). Лагретта обирала законоговорителя, тобто всеисландского старійшину, який, однак, поза альтингу, ніякої влади не мав. Виконання рішень альтингу було справою самих позивачів або будь-якого, хто брав на себе їх виконання. Своїм шляхом пішов ісландський народ і в області релігії, а, отже, і культури, і, зокрема, літератури, в той час тісно пов'язаних з релігією. В кінці X - початку XI століття в Норвегії її королі вводили християнство. Вони вводили його силою зброї і під загрозою тортур, і введення християнства супроводжувалася викоріненням тубільної літературної традиції, оскільки вона була пов'язана з язичництвом. Між тим в Ісландії офіційне прийняття християнства (в 1000 році) було полюбовной угодою між язичниками і християнами. Завдяки цьому в Ісландії тубільна літературна традиція була дбайливо збережена, незважаючи на те, що вона була пов'язана з язичництвом. Писемність з'явилася в Ісландії, ще на початку XII століття. Але найважливіші твір древнеисландской літератури були записані в XIII столітті. У XIII столітті були записані міфологічні та героїчні пісні, що отримали в новий час назва «Старша Едда». Це один з найвизначніших пам'яток світової літератури. У XIII столітті була записана найдавніша поезія скальдов і написаний знаменитий скальдический підручник Сноррі Стурлусона, що отримав в новий час назва «Молодша Едда». Тоді ж було написано і більшість древнеисландских прозових творів, так званих саг. В 874 році два брати-норвежця відправилися освоювати острів. З ними, згідно з сагами, попливло 3400 поселенців. Хоча більшість з них були скандинавами, деякі були рабами-переселенцями. Переселенці попливли на навантажених човнах, званих «knorrs». Вони везли з собою тварин, насіння, ткацькі верстати, для того щоб робити одяг, точильні камені, щоб заточувати ножі, і ковальські міхи. Під палубою зберігалися знаряддя, які неможливо було зробити, поки колонія остаточно не зміцнилася: сокири, списи, мечі, кухонні котли і лемеші плугів. Морські подорожі були небезпечними. Ніхто точно нічого не знає про кораблевождении у вікінгів, але 300 років потому вказівки, що віддаються матросам, були не научнее, ніж наступне: "Пливи на південь від островів Фарер, так, щоб здавалося, що море піднялося до половини гір". Потрібна відвага, щоб перетнути океан на човні, довжина якої була всього 23 метри. Хвиля часом досягали висоти 30 метрів, тому корабельної аварії відбувалися часто. Надії на те, що тебе відшукає проходить корабель, майже не було.

Умови були скутими, часто бувало холодно, тому мандрівники мали шкіряні спальні мішки, щоб захищатися від поганої погоди. Вони їли сушену рибу, солоне м'ясо, збиванні і житні сухарі. У великих бочках зберігався запас води. Продукти їли холодними, тому що із-за загрози пожежі не можна було готувати на вогні. Ісландія - країна, «незатишне» для поселенців із-за частих землетрусів, гарячих джерел - гейзерів, а також численних вулканів, які вже в ту пору були активними. Однак з порізаним узбережжям, обширними територіями льодовиків і пустельними горами поселенці з Норвегії були вже знайомі у себе вдома, але зате тут, в Ісландії, були хороші пасовища для худоби, безліч птахів, моржі, тюлені, багато риби в морі та річках. Були також ліси, хоча і не дуже густі. Уздовж узбережжя було багато плавця - викинуту морем деревини, яка йшла на будівництво будинків та інших будівель. Найбільш важливим писемним джерелом з історії Ісландії є твір Арі Торгильсона «Книга ісландців», створене близько 1120-1130-х років - серйозні дослідження історії країни, приблизно до 1120 року.