3.1 Характер походів Вікінгів

Незважаючи на те, що в наш час виникла велика кількість спроб вчених-істориків пояснити різкий сплеск початку походу вікінгів, усі вони не отримують однозначної підтримки в історіографії. В минулому Томас Кендрік заявив, що “неможливо в кінцевому і в стверджувальному формулюванню пояснити грандіозний натиск північних народів , відомий як експансія вікінгів”.[1] І це справді, так, адже і на сьогодні виникає велика кількість глибоких дискусій, щодо цього питання. Однак спробуємо знайти золоту середину у всьому цьому, і дійти певного висновку. Одразу ж після закінчення епохи вікінгів багато хто намагався надати пояснення цим походам. Так, для прикладу, близько 1200 року священнослужитель Дудо із Нормандії висловив думку, що походи вікінгів були зумовлені перенаселеністю Скандинавії. Через пів століття Адам Бременський писав, що нормани ставали вікінгами по причині бідності, і він стверджував, що саме християнство примусило диких данів, норвежців і свевів призупинити походи вікінгів.[2] І справді, перенаселення, бідність, пошук нових земель були вагомими причинами, щоб збурити таку активність у норманів. Однак питання полягає в тому, чому саме кін. VIII ст. став точкою відліку стихійним нападам вікінгів?  Джерела, як вже згадувалося, давали трактовку цим нападам, як стихійному лиху, як нашестям диких варварів, які грабували церкви і вбивали невинних. Говорячи про одну причину, як грабунок, можна сказати наступне. Монастирі і церкви на той час грали важливу роль у суспільстві, вони оперували значними матеріальними ресурсами. На багатства церкви не міг посягнути ніхто, адже церква була посередником між Богом і людьми, втративши зв’язок з церквою, людина втрачала зв’язок із Богом, а отже не рятувала свою душу. Перші набіги вікінгів могли бути лише випадковістю. Однак чому ж ця випадковість призвела до такого різкого ажіотажу? А все тому, що коли завойовники нападали, вони без ніяких проблем могли пограбувати монастир чи церкву, не отримуючи опору, і здобуваючи шалені багатства. Чутки про легку здобич могли розійтися швидко, і за першими нападами послідкували наступні. Але важко прийняти цю думку за остаточну, її можна розглядати як один із не багатьох чинників. Пов’язаних із бідністю та здобуттям легкої наживи. Варто сказати, що походи вікінгів із самого початку не носили суто грабіжницького відтінку. Згідно “Англосаксонській хроніці”, перша атака датчан на Англію відбулася у 835 р., перше ж їх зимування на її території мала місце у 851 р., а перша згадка про колонії у Нортумбрії відносяться до 876р.[3] Однак, це зовсім не повинно означати, що тільки після 40 років відбулося зацікавлення у колонізації, скоріше ці процеси відбувалися не відразу, а поступовим освоєнням земель. Тим більше, є серйозні підставив вважати, що норвезькі набіги розпочалися набагато раніше, а ніж датські. Якщо це так і є, то чому колонізація і напади між норвежцями і данцями розпочалася не однаково? Відповіддю можуть бути декілька чинників. Зокрема можливо, що перенаселення у Скандинавії набуло більшої гостроти, а ніж у Данії. Підтвердженням того, що Скандинавія і Данія переживали дані процеси нам дає археологія, яка фіксує у цей період збільшення поховань. По-друге, нестача земель грала значну роль, і хоча Норвегія мала більшу кількість землі, однак вона не була така родюча як у Данії. Говорячи ще декілька слів про мету походів, хотілося співставити кілька чинників воєдино. Проводячи велику кількість нападів, здобуваючи численні скарби, вікінги вікинги не лишили достойної скарбової спадщини. Археологи не знаходять велику кількість західноєвропейських монет на території Скандинавії, більшу масу цих монет складають візантійські та східні монети. Напрошується питання, де ж дівалося награбоване? Можливо скандинави не були на такому високому рівні товарно-грошових відносин, і тому монети могли просто переплавлятися у срібні злитки. Однак, ми маємо яскраві свідчення торгової активності вікінгів, відсутність монетно-товарного обміну могли бути серйозною перешкодою у веденні торгівлі. У свою чергу велику кількість монет знаходимо на тер. Данії. Більш за все, що все награбоване могло тратитися на купівлю та освоєння нових земель. Після того, як Данія здобула значні території в Нормандії, ситуація втратила свою гостроту. Для Норвежців ця проблема залишалася актуальною. Ще однією із позицій, щодо мирного колонізаційного характеру походів свідчить Англосаксонська хроніка “В Англії їх поселення зосереджені не на кращих землях, а на території, які, більш за все, в ті часи були зайняті місцевим населенням.”[4] . Якщо б це були завойовники брали б собі гірші землі, а ніж населення яке вони підкорили, навряд чи. Інша справа, що будь-яка колонізація, який би вона характер не мала, вона рідко закінчується без насилля.