Розділ і. Теоретичні основи процесу вивчення іноземної мови в школі

1.1.Особливості процесу оволодіння іноземною мовою

На сьогоднішньому етапі розвитку системи освіти до вивчення гуманітарних наук приділяється багато уваги, а особливо стосовно вивчення іноземної мови в школах, починаючи з початкових класів, а в деяких випадках навіть з дитячого садочка. Проте вивчення іноземної мови відбувається в умовах зіткнення двох чи трьох мов, що в свою чергу зумовлює певні труднощі під час оволодіння мовними та мовленнєвими вміннями та навичками. Ці труднощі проявляються в особливостях артикуляційної бази, граматичних структур і так далі. Тому нам легко оволодіти мовою як має багато спільного з нашою рідно, наприклад вивчення російської мови нам дається набагато легше ніж французької.

У психологічній та методичній літературі найбільш поширеною стосовно процесу навчання іноземної мови була концепція (Артемова В.О., Беляєва Б.В. і т.д.), за якою вміння та навички формуються за триступінчатою схемою: «первинне вміння – навички – вторине вміння» [4,с.27]. Згідно цієї концепції, яку деякі вчені підтримують і зараз, первинне уміння передує набуттю знань. Отже, процес навчання іноземної мови прочитається із засвоєння теоретичних відомостей про лінгвістичні поняття, спершу учні засвоюють правило, а потім набувають первинного вміння.

«Первинне вміння – це дія, яку виконують у перше, усвідомлюючи спосіб її виконання і концентруючи довільну увагу на цьому способі» [4,с.25]. Тобто, якщо учень спроможний виконати якусь мовну дію, використовуючи отримані знання свідомо, це і буде первинне уміння. Результат багаторазового повторення первинного вміння утворює навички, як говорить про них Скляренко Н.К., «це такі дії які виконуються підсвідомо, автоматизовано» [26,с.5].

На практиці процес первинного вміння інколи буває довготривалим та забирає весь час, який належить вивченню мови. У таких випадках учні отримують тільки теоретичні знання і досить проблематично використовують їх на практиці. Тому, теоретичні знання під час оволодіння іноземною мовою повинні відігравати допоміжну роль, але в жодному разі не становити окремого етапу в навчанні даної дисципліни в школі. Таким чином, «відпадає потреба у первинних вміннях. Процес стає двоступінчастим навички - вміння» [26,с.7].

Так як учні вивчають іноземну мову для того аби вміти практично використовувати її, розглянемо основні види мовленнєвої діяльності, якими як відомо, є аудіювання, говоріння,читання, письмо. Залежно від того, сприймаються чи породжуються мовні повідомлення, виділяють рецептивні та продуктивні види мовленнєвої діяльності. До рецептивних належать: аудіювання, читання – людина сприймає й осмислює мовне повідомлення, для того аби зрозуміти чужу думку. До продуктивних видів мовної діяльності належить: говоріння та письмо за допомогою яких породжується мовне повідомлення, виражається думка.

Ми підтримуємо думку Скляренко Н.К., що «мовна діяльність – це складна ієрархічна система, одиницею якої є мовна дія, яка спрямована на виконання окремого простого завдання» [26,с.10]. Система мовної діяльності містить три підсистеми дій, кожна з яких співвідноситься з трьома сторонами мовлення – структурною (граматичною,), семантичною (лексичною), виражальною (фонетичною та графічною системами мовлення). Вся ця система створює єдине ціле.

Коли виникає потреба опрацювати одну з сторін мовлення, то за висловом Пассова Є.І., «мов би повертається до учня даною стороною» [22,с.32]. Для здійснення мовної діяльності в цілому необхідно володіти окремим діями так, щоб вони «не відволікали довільну увагу учасника спілкування. В основі мовних дій лежать навички, а в основі мовної діяльності – вміння» [22,с.7].

Велике значення під час вивчення мови має особливі підходи та методи організації матеріалу. Відомий науковець Щерба Л.В. приділяв багато уваги проблемі двомовності, що має тісний зв’язок з цілями і методикою під час вивченню іноземних мов. Під «чистиною двомовністю», Щерба Л.В. розумів таку двомовність, яка створюється при паралельному, але незалежному одним від одного вивченні двох мов. Під «змішаною двомовністю» він розумів двомовність, що створюється в результаті порівнюваного вивчення двох мов, коли друга мова вивчається на основі першої. В якості першої може бути рідна мова, тоді другою може виступати іноземна або розмовна (діалект) даної мови, і тоді другою буде письмова (літературна) мова. Виходячи з цього, в умовах школи, ми стикаємось з двомовністю. Досвід показує, що змішання двох мов проявляється головним чином у вимові.

Цей аспект мови є важливим, оскільки від артикуляції звуків залежить оволодіння мовою. Вчитель повинен володіти чіткою та фонетично правильною мовою, це є одним із основних елементів кваліфікації вчителя іноземної мови. Його артикуляція повинна бути виразною, чіткою, розбірливою, як відмічав Монігетті І.А., говорячи про кваліфікацію вчителя іноземної мови, підкреслював, що «…необхідно, щоб вчитель володів зразковою вимовою і здібністю стереотипно відтворювати один і той самий звук, назву цю здібність умовно «лінгофонічністю вчителя»» [16,с.123]. Не варто і додавати, що на практиці схожа лінгофонічність зустрічається досить рідко. Так само важливе і вивчення граматики.

На сьогодні одним із завдань українських педагогів, психологів, лінгвістів є створення найефективніших методів навчання мов з чітко визначеною комунікативною спрямованістю. Науково-методологічна стратегія розробки конкретних методів навчання ґрунтується на таких загальних принципах: гуманістична перспектива вивчення мов; постійне мовне самовдосконалення; комунікативно-інтелектуальний розвиток.

Визначаються три основні рівні володіння іноземними мовами та мовленнєвими компетенціями: розуміння, говоріння, письмо. Комунікативна здатність людини ґрунтується на таких компетенція: «мовленнєва (розуміння, говоріння); мовна (знання фонетики, письмо, графіка, орфографія, лексика, граматика); дискурсивна (комунікативні вміння, пов’язані з умовами реалізації окремих мовленнєвих функцій із застосуванням адекватних моделей-зразків); соціокультурна та соціолінгвістична; стратегічна, що полягає у розвитку здатності до самостійного навчання та самовдосконалення, бажання спілкуватись і розуміння інших» [6,с.121].

Спираючись на отримані дані, ми бачимо, що процес оволодіння іноземною мовою є довготривалим, клопітким та вимагає від вчителя відповідного рівня підготовки та готовність до самовдосконалення та саморозвитку. Начальний процес повинен бути поступовим та логічним, для того аби отримані знання закріплювались на практиці, та вибудовувались в уявленні учнів в певну структуру.