44. Перебіг соціальних конфліктів у сучасній Україні

Соціальні конфлікти отримують своєрідний прояв у сучасній українській

дійсності. Зміни у суспільних відносинах супроводжуються розширенням сфери

прояву соціальних конфліктів. До них втягуються не тільки великі соціальні групи, а

й нерідко цілі регіони, як однорідні у національному відношенні, так і населені

різними етнічними спільнотами; у тій чи іншій мірі конфліктами охоплені майже всі

сфери життя сучасного українського суспільства – соціальна, економічна, політична,

духовна.

Конфлікти, породжені соціальними протиріччями, можна поділити на два

основні види:

1) конфлікти, породжені соціально-економічним станом членів нашого

суспільства, які виявляються насамперед у контрастах багатства і бідності;

2) конфлікти, зумовлені неприйняттям політики офіційної влади.

У сучасній Україні утворюються нові соціальні групи, які можна розглядати

як клас власників і підприємців ( міська буржуазія та сільські землевласники-

латифундісти, які заявили про себе створенням власних політичних організацій і

кардинальною зміною відносин власності). Існують і такі групи, як номенклатурна

бюрократія, "тіньовики", формуються нові маргінальні групи. Українському

суспільству притаманна все більша розбіжність у характері праці, розмірах доходів,

рівні освіти, доступу до влади тощо. Поширюється і контрастує соціальна

нерівність, яка фактично й породжує основні конфлікти.

Крім того, конфліктогенну ситуацію поглиблюють протиріччя між трьома

основними структурами суспільства й усередині них. Це влада (законодавча,

виконавча, судова), підприємництво (державне, колективне, приватне, українсько-

іноземне, мафіозне тощо) і виробники ( різні групи інтелігенції, службовці,

робітники, селяни, фермери, студентство).

Можна погодитися з думкою окремих дослідників про те, що Україна

перетворилася на поле дії соціальних конфліктів, починаючи з міжетнічних,

міжконфесійних і закінчуючи соціально-масовими конфліктами, що виявляються у

різноманітних рухах, страйках, бойкотах. Це підтверджують насамперед могутні

страйки шахтарів, працівників науки, учителів тощо.

Починаючи з 1992 р. багато конфліктів стало виникати і в регіонах країни.

Вони були зумовлені не протистоянням рядових працівників і адміністрації, а

протистоянням населення і трудових колективів центральним органам влади і

управління. Основна спрямованість страйкового руху останнього періоду — це

боротьба за підвищення рівня життя. Переважають вимоги про підвищення

заробітної плати, ліквідацію заборгованості по зарплаті й виплаті пенсій. Водночас

усе голосніше лунають вимоги, пов'язані із відстоюванням працюючими свого права

власності на майно підприємств.

Зокрема, можливою є класифікація конфліктів залежно від сфери, в якій

вони виникають:

1) політичні, які виникають через зіткнення інтересів кількох політичних сил,

спрямовані на перерозподіл влади;

2) трудові, які є реакцією трудових колективів на недосконалу діяльність

уряду в економічній і соціальній сферах;

3) національно-етнічні, які спричиняються проблемами утвердження,

збереження, захисту державного суверенітету, вирішення територіально-статусних

питань тощо;

4) соціально-економічні, пов'язані із перерозподілом власності і становленням

ринкових відносин;

5) соціально-політичні — це конфлікти з приводу перерозподілу влади,

домінування, впливу, авторитету, зокрема такі:

а) конфлікти між основними гілками влади (законодавчої, виконавчої і

судової) у країні, в Автономній Республіці Крим і в областях. На вищому рівні цей

конфлікт проходить по лінії протистояння, з одного боку, Президента й Уряду, а

з іншого — Верховної Ради і рад народних депутатів усіх рівнів;

б) внутрішньопарламентські конфлікти між фракціями та іншими

політичними формуваннями Верховної Ради і всередині них;

в) конфлікти між політичними партіями з різною ідеологічною і політичною

спрямованістю;

г) конфлікти між різними ланками і "кланами" всередині управлінського

апарату.

Прикро, що саме державна влада, політичні інститути України є ареною

гострої політичної боротьби.

Зазначимо, що всі конфлікти в Україні, хоча вони і відбуваються в різних

сферах суспільного життя та іменуються політичними, економічними, на-

ціональними тощо, у широкому сенсі належать до соціальних конфліктів. Що ж

стосується форм соціального конфлікту, то з соціологічної точки зору виділяють

просту і складну форми.

До простих форм соціального конфлікту належать:

• політичний або економічний бойкот – повна чи часткова відмова від дій, які

служать інтересам конкуруючих чи протиборчих груп;

• саботаж – форма боротьби, пов'язана зі свідомими, найчастіше потайними

діями з метою нанесення збитку інтересам протиборчої сторони;

• цькування (переслідування) – форма боротьби, яка застосовується з метою

послабити чи скомпрометувати супротивника. У цій формі реалізується наявна

перевага над протиборчою стороною;

• словесна агресія – висування обвинувачень, образ, поширення дезінформації

з метою дискредитації супротивника в очах суспільної думки. Часто ця форма конф-

лікту реалізується через «брудну» пропаганду;

• фізична агресія – напади, бійки, убивства, терористичні акти, збройна бо-

ротьба, війна.

Складні форми прояву соціального конфлікту, як правило, являють собою

переплетення кількох простих форм. До складних форм соціального конфлікту

належать:

◊ суспільний протест – будь-які публічні дії, що виражають несхвалення.

Може виявлятися у формах масової цивільної непокори, мітингів, демонстрацій,

загальнонаціональних страйків;

◊ бунт – масові стихійні виступи, як правило, агресивні і відносно

короткочасні;

◊ соціальна революція, громадянська війна – форма соціального конфлікту,

спрямована на корінну зміну суспільно-політичного порядку.

Отже, як показує проведений аналіз, соціальні конфлікти є не тільки

теоретично можливими, а й практично реальними, і у різних формах та видах

відбуваються у сучасному українському суспільстві. А оскільки конфлікти в нашому

житті неминучі, то вкрай необхідно навчитися ефективно управляти ними, прагнучи

до їх розв'язання з найменшими втратами для суспільства.