2.2 Робота з інформацією. Пошук інформації.

Ще кілька десятиліть тому робота редактора з автором мислилася принципово інакше, ніж сьогодні: автор сприймався здебільшого як особа, яка пише та погоджується (або ж не погоджується) з редакторськими виправленнями. Завданням автора було написати текст, а редактора – літературно унормувати його, виправити помилки, вирішити інші подібні проблеми під час підготовки видання до випуску в світ.

Отже, у працях радянського періоду проблемі "редактор – автор" не приділялося належної уваги; відповідні наукові набутки не дуже великі. Крім цього, певні положення морально застаріли і вже не відповідають сьогочасній видавничій практиці. Усе це відкриває поле для нових досліджень і підкреслює їх необхідність.

Нині автор – невід'ємний учасник перетворення власного дітища у цілісний, придатний до представлення суспільству, видавничий продукт. Отже, його роль у сучасному редакційно-видавничому процесі зросла, а парадигма взаємин із редактором змінилася.

Якщо за радянських часів ішлося радше про "роботу редактора з автором", то нині – про "співпрацю редактора й автора". Тож потребують подальших розробок питання ролі автора під час редакційно-видавничого процесу, втручання редактора у творчий процес автора, участь їх обох у реалізації вже готового продукту.

У книжковому видавництві редактор є провідним фахівцем, основним творчим працівником, котрий не лише безпосередньо відповідає за опрацьований ним оригінал, його структурний, інформативно-смисловий, мовностилістичний рівні, не лише супроводжує авторський оригінал усіма етапами редакційно-видавничої (додрукарської) підготовки, а й за весь процес підготовки видання до друку, а також здійснює редакторський нагляд за поліграфічним його виконанням, бере участь у його промоції. Тому редактор не тільки професійно забезпечує долання оригіналом усіх етапів редакційно-видавничого процесу – від редагування до перевтілення його в конкретний вид видавничої продукції та випуску її у світ, він є, за потреби, співавтором видання, тобто довершеного видавничого продукту, в якому часто матеріалізуються значно більше редакторських ідей, ніж було втілено безпосередньо автором твору. Нерідко буває, що редактор постає творцем (співтворцем) видавничої ідеї, концепції майбутнього видання, шукаючи і знаходячи для їх реалізації автора (авторський колектив).

Певною мірою таке твердження солідаризується з позицією автора "Теории и практики редактирования" Н. Сікорського, який вважає, що редактор – провідна професія у видавничій справі, він – перший помічник автора, перший читач і критик твору [2]. До цього можна додати таку тезу: по-справжньому відданий своїй справі редактор охоче перебирає на себе роль неідентифікованого співавтора твору, не очікуючи за цю свою працю ні зазначення власного прізвища поряд із автором, ні якихось благ. Редактор скеровує весь шлях видання, визначає його долю. Решта учасників редакційно-видавничого процесу втілюють його задум у життя, є учасниками великого редакційного "оркестру".

Усі вищенаведені твердження об'єднує переконання, що редактор – фігура, без котрої не можна обійтися при створені видання, насамперед, якісного видання, оскільки від нього значною мірою залежать доля продукту, сприйняття читачами, успіхи або невдачі автора і видавця. Адже за сучасних умов фаховий, належно мотивований професійно редактор діє не лише як фахівець, для якого передусім найважливіший добротний мовний вишкіл, а як компетентний, відповідальний організатор редакційно-видавничого процесу, котрий знає потреби і смаки потенційного читача підготовленого видання, особливості його сприйняття та читацької поведінки і, відповідно, моделює видавничий продукт, втілюючи в ньому власні специфічні знання, здібності, поєднуючи їх з реалізованими у творі результатами праці автора.

У цьому полягає суттєва відмітність праці редактора за ринкових умов від його праці у регламентованій інструкціями адміністративній системі [3].

Підготовка редактором видання за сучасних умов є значно складнішим і багатоаспектнішим процесом: сучасний редактор мусить знати потреби читачів, особливості їхньої купівельної і споживчої поведінки, зокрема суб'єктні ролі під час прийняття рішення щодо придбання тієї чи тієї видавничої продукції, бути здатним впливати на проблемно-тематичний і видо-типологічний склади репертуару видань, здійснювати пошук авторів для реалізації видавничих проектів і програм, виявляти твори, які можуть стати основою перевидань. Крім цього, редакторові доводиться створювати концепцію, розробляти модель майбутнього видання, забезпечувати підготовку багатьох його елементів. Разом із художником, дизайнером, художнім і технічним редакторами – з'ясувати підходи до його оформлення та ілюстрування, а з фахівцями маркетингових служб – визначити зміст, забезпечити промоцію книги (видавничих проектів) [4].

Комунікативна діяльність редактора обумовлюється, передусім, організаційними процесами, взаємодією з авторами, рецензентами, читачами, працівниками книгорозповсюдження, а також – внутрівидавничою взаємодією. Адже під час підготовки видання головним завданням редактора є оцінювання авторського оригіналу, визначення завдань і способів його доопрацювання, вирішення конкретних фахових проблем. У цій справі редактор хоч і є провідним фахівцем у видавництві, проте без взаємодії та співпраці з іншими службами видавництва він обійтися не може. Йому доводиться безпосередньо співпрацювати з художником, дизайнером, художнім і технічним редакторами, верстальником, коректором, рецензентом, фахівцями з різних галузей знань. Редактор повинен забезпечувати атмосферу конструктивної співпраці, колегіальної солідарності в колективі, залучати потрібних спеціалістів до роботи над виданням на всіх етапах редакційно-видавничого процесу [5].

Функції редактора пов'язані з підготовкою видання, що охоплює такі технологічні операції, як: розробка його концепції; аналіз авторського оригіналу та його службової частини; творча співпраця з автором, працівниками видавництва, часто – і з суб'єктами книгорозповсюдження. Елементи творчої роботи обумовлюються специфікою редакційно-видавничого процесу за конкретних умов і за реальної виробничої ситуації, яка залежить, насамперед, від якості авторського оригіналу, його придатності до подальших редакційно-видавничих процесів. Якщо текст не потребує ґрунтовного редакторського втручання, то кількість етапів і час, потрібні для його вдосконалення, скорочуються. Але такі тексти рідко (майже ніколи) не надходять до редакції. Автори, зазвичай, надають недостатньо підготовлений матеріал навіть для первинного редакторського опрацювання. Нерідко вони подають у видавництво оригінали частинами, а якщо й завершеними, то в процесі видавничої підготовки доводиться робити доволі вагомі виправлення: дописувати, переписувати, скорочувати розтягнуті частини тексту тощо [5].

Організаційно-управлінська функція редактора пов'язана із забезпеченням творчих і виробничих процесів під час роботи над авторським оригіналом та вже готовим виданням, а також усіх творчих, ділових контактів, що їх доводиться здійснювати у процесі книговидання. Мета і завдання організаційно-управлінських функцій редактора залежать від етапу редакційно-видавничого процесу, видів діяльності редактора на певний момент. До основних організаційно-управлінських завдань належать: забезпечення зовнішнього рецензування, допомога авторові в оптимізації оригіналу тексту, планування та розподіл обов'язків під час його редакційно-видавничої підготовки, контроль і перевірка виконання поставлених завдань, коригування виробничих процесів, консультування співробітників суміжних відділів і служб, залучення та використання необхідних технічних засобів тощо.

У конкурентному середовищі, де за власний успіх змагаються багато видавництв, що спеціалізуються на випуску однотипної чи типологічно близької продукції, неабияку роль відіграє їхня здатність генерувати, продукувати нові видавничі ідеї, освоєння яких давало б їм змогу опановувати нові сегменти ринку, відносно монопольно чи з помітними перевагами задовольняти потреби своїх споживачів і на цій основі створювати перспективи та можливості для подальшого розвитку. Суб'єктами творення таких ідей можуть бути автори, книгорозповсюджувальні організації, читачі, найчастіше ними є видавництва, де цією справою передусім переймаються маркетингові служби. Не обходиться вона без участі та зусиль редакторського корпусу, а часто саме редактор є провідним суб'єктом цієї роботи [5].

За такого підходу для редактора не так важливо фахово оцінити запропоновану автором видавничу ідею, побачити в ній перспективний продукт і джерело успіху видавництва (хоча це дуже важливо), а вміти осягнути, побачити ідею з "нічого", знаючи лише про потребу ринку і те, як її можна задовольнити, і на цій основі знайти і зацікавити нею спроможного втілити її автора (авторський колектив) або, що іноді буває, самотужки взятися за її реалізацію (укладання видань, антологій тощо). Намагання видавців отримати максимальні прибутки породило чимало негативних тенденцій щодо фаховості редактора та його праці. Передусім витіснення редактора з видавництва, який змушений працювати позаштатно за договорами. За таких умов більша частина роботи з підготовки видання почала належати власне автору. Приміром, у деяких сучасних українських видавництвах авторські оригінали взагалі не редагуються. Головні редактори видавництв вимагають від авторів уже відредагованого матеріалу, а часом – навіть із готовою коректурою і версткою. Редакції залишається у такому разі лише видати книжку під власною маркою. Часто розповсюдження готового продукту видавництва теж перекладають на плечі автора.

Якщо ж редактори беруть у роботу авторські оригінали, то не вважають за потрібне ґрунтовно втручатися в зміст – це теж зумовлене політикоювидавництва (не втручаючись у текст, можна більше видати) чи непрофесіоналізмом редактора.

Багато видавництв хотіли б мати редактора-універсала, здатного працювати з великою кількістю авторських оригіналів і авторів, однак така практика неперспективна для видавництва щодо його ринкової спроможності і для редактора – щодо справжнього розвитку його компетенцій як фахівця [6].

Редактор, як провідна фігура у видавництві, безпосередній учасник (часто – організатор) редакційно-видавничого процесу і генератор творчих ідей постійно змушений спілкуватися з авторами, підтримувати зв'язки з колегами та партнерами, налагоджувати нові. Для цього йому треба дотримуватися високого рівня комунікативної культури та ділового спілкування, володіти нормами комунікативної етики, вміти знаходити вихід із непростих комунікативних ситуацій. Зважаючи на те, що редактор водночас перебуває у взаємодії з людьми (автор, колектив, керівництво), він повинен бути психологічно стійким і педагогічно грамотним.

Культура спілкування є невід'ємною частиною загальної культури людини, а для редактора вона має неабияке значення. Нею можна оволодіти, її можна виховати в собі, розвивати і вдосконалювати. Від культури спілкування, здебільшого, залежить результативність відносин між автором та редактором, між редактором і колективом, між структурами видавництва та його діловими партнерами. Знання та дотримання її основних вимог потрібні для кваліфікованого дотримання будь-яких форм спілкування [7].

Культура ділового спілкування є цілісною системою елементів, яка охоплює культуру мовлення, культуру почуттів, культуру поведінки, етикет. Його ефективність залежить від особистої культури учасників, уміння використовувати лексичне багатство, виражальні можливості мови, а також невербальні й паралінгвальні засоби спілкування. Проявляється вона в умінні говорити і писати так, щоби реципієнт правильно сприйняв та зрозумів інформацію, виконав дії, що їх очікує від нього автор висловлювання чи тексту. Для редактора важливим є правильно зрозуміти текст, репліки автора при спілкуванні, уміння чітко і зрозуміло формулювати власні думки, переконувати, погоджуватися, іти на компроміси. За будь-яких умов його спілкування має бути спрямоване на збереження та розвиток конструктивної співпраці.

Культура мовлення редактора потребує відмови від жаргонізмів, невиправданого використання малозрозумілих слів. Власні думки він повинен висловлювати конкретно та зрозуміло, оскількине всі автори, працівники видавництва, поліграфічних підприємств мають однакові з ним комунікативні смаки та комунікативну культуру.

У процесі спілкування людина не тільки повідомляє, сприймає, інтерпретує інформацію, а й виявляє певні емоції [8]. Уміння керувати ними, дбаючи про те, щоб вони узгоджувалися з контекстом розмови, відповідали особистим інтересам та інтересам справи, тобто культура почуттів, є особливо важливою передумовою продуктивності ділового спілкування. У діловому спілкуванні редактора культура почуттів проявляється в адекватності емоційної реакцій до ситуації, вмінні влучно обирати інтонації, експресивно забарвлену лексику та відповідно реагувати на неї [7]. Щодо цього, особливо складним буває спілкування редактора з авторами із завищеною самооцінкою, загостреними амбіціями, з тими, хто має заслуги у сфері своєї діяльності, визнання, високий фаховий статус. Такі автори доволі емоційно, іноді навіть хворобливо реагують на критику свого тексту, часто вважають її недопустимою і невиправданою, а редактора, який вдався до неї, – невиправним дилетантом. Нерідко буває, що, поставивши останню крапку, автор вичерпується на певний час психологічно, через те йому не просто знайти в собі сили для подальшої роботи над текстом. Часто співпрацю з автором ускладнюють, унеможливлюють різноманітні сторонні причини. За таких умов редакторові потрібно виявляти високу емпативність – здатність до розуміння співбесідника (автора), співпереживання, культуру почуттів і поведінки, толерантно стримувати себе за розбіжності поглядів на проблему або в конфліктній ситуації.

Тож, з огляду на специфіку творення, оптимізації та втілення видавничої ідеї, концепції видання, підготовку до друку видавничої продукції, роль і функції редактора в цьому процесі cуттєво поглибилися. Є всі підстави вважати його центральною та провідною фігурою у видавництві, позаяк у його сфері компетенцій виконуються всі найважливіші роботи, більшість із яких – ним безпосередньо або за його участі. Ця статусно-функціональна іпостась редактора має неабияке значення за ринкових умов, основною особливістю яких є конкурентна боротьба, намагання якістю продукції, способами взаємодії зі споживачами і розповсюджувачами забезпечити стійкі та перспективні позиції видавництва у просторі його професійного й економічного змагання з іншими видавництвами.

Відповідно до цього, редактор має бути не просто провідною, а особливо ініціативною, активною, креативною, фахово компетентною і технологічно дисципліованою особою, усвідомлюючи, що за одних обставин він – центр успішного вирішення актуальних для видавництвапитань, його успіху на ринку, за інших – джерело його проблем і невдач. Це означає, що предметом фахової діяльності редактора є не просто авторський оригінал, який треба трансформувати в якісне видання, а весь комплекс зусиль (від продукування видавничої ідеї, пошуку потрібного автора для її реалізації до ефективної збудованої діяльності), які забезпечують вигідні позиції якісно підготовленого видавничого продукту на ринку і створюють максимальні зручності для тих, хто ним користуватиметься, стимулюють позитивну налаштованість до видавництва, яке випустило видання у світ.

Таке розуміння ролі та місця редактора в діяльності видавництва та в редакційно-видавничому процесі розширює сферу його фахової компетенції, ускладнює систему вимог до нього, що слід мати на увазі як під час організації роботи редакторських відділів видавництв, фахового вдосконалення редакторських кадрів, так і на етапі їх підготовки у вишах.