2.2 Особливості редагування художньої літератури

Своєрідність мови художньої літератури полягає в його естетико-комунікативних властивості. Вживаючи термін "художній стиль", треба враховувати, що поняття стилю в художній літературі має дещо інший зміст, ніж у застосуванні до інших функціональних стилів.

Сутність і завдання редагування рукописів художніх творів

"Редагування" походить від латинського: redactus - наведений у порядок. Редагування, незважаючи на непросту ситуацію: мовне беззаконня, догляд старої гвардії літературних редакторів, нечіткі вимоги до підготовки видань ..., має сьогодні досить широке поширення в книговиданні, періодичній пресі, на радіо і телебаченні, у системі служб науково-технічної інформації, рекламної інформації, де відповідна редакційна обробка - неодмінна умова ефективності та якості інформаційної діяльності.

Спочатку погляд на літературне редагування тільки як на виправлення помилок мови і стилю був правомірний. Післяреволюційна безграмотність, проблема нормативності мови. Але поступово матеріали в посібниках з редагування стали розглядатися не тільки в загальних аспектах культури мови і нормативних вимог до літературної мови, але й в аспекті спеціальному, редакторському. У своєму розвитку літературне редагування йшло паралельно з такими дисциплінами, як теорія і практика редагування, які розглядали роботу редактора в книжковому видавництві. Досвід викладання цих дисциплін відображено у підручнику Сікорського Н. М. "Теорія і практика редагування". Підручник містить багато корисних відомостей про редагування книги, про методологічних основи редагування, завдання та зміст редакторського аналізу. Теорію редагування підручник тлумачить з позицій суспільно-політичної діяльності і відповідно головну увагу приділяє організаційним функцій редактора, покладаючи на нього контроль за правильністю ідейної публікацій. І це зрозуміло. В умовах дозування інформації, вимог партійності "вольове редагування ", фігура політичного редактора були реаліями редакційної життя. Своєрідність, колорит того часу передав письменник Сергій Довлатов у своїй повісті "Наші".

Сьогодні літературне редагування трактують як філологічну дисципліну, а не соціологічну, як було раніше. Перше місце в переліку наук, на які спирається у своїх теоретичних побудовах літературне редагування, належить лінгвістики та літературознавства. Тому ми будемо говорити про риторики, поетики, теорії словесності.

Методика редагування рукописів художніх творів не тільки фіксує окремі прийоми редакторської роботи: її завдання - цілеспрямоване вивчення і усвідомлене застосування системи прийомів, що сприяють вдосконаленню авторського твори і глибшому втіленню авторської думки в художньому тексті. Але, навіть добре знаючи всі норми і рекомендації стилістики, редактор на практиці нерідко не помічає і неузгодженість, і інші мовно-стилістичні похибки, логічні невідповідності. А інколи навіть вносить власні помилки. Знання норм і рекомендацій виявляється нереалізованим. Щоб цього не сталося, потрібно знати методику аналізу тексту. 3 моменти, які повинні враховуватися при оцінці рукопису:

а) суспільна значущість;

б) пізнавальна цінність;

в) літературне якість авторського праці.

Прийоми редакторської роботи створюються і накопичуються різними шляхами. Особливу групу серед них становлять прийоми, що мають на меті дотримання правил (правил області знання, якої рукопис присвячена, правил літературної праці, правил видавничого оформлення).

Суть редагування - співтворчість з автором, що вимагає глибокого проникнення в його задум і осягнення своєрідності його манери письма.

Завдання редакторського праці, які сторони рукопису є найбільш важливими з точки зору редактора:

1. Тема;

2. Розробка теми;

3. Літературна або стилістична обробка тексту.

Професія редактора. Творчий характер редакторського праці

Професію редактора прийнято вважати однією з найдавніших. З тих пір, як люди навчилися закріплювати свої думки для передачі іншим і збереження в часі, точність відтворення текстів придбала важливе значення. З потреб практики ще на рукописної стадії виготовлення книг виникла коректура - найпростіша форма редагування. Винахід Гутенбергом І. наприкінці 40-х років 15 століття книгодрукування ще більше стверджує професію коректора, оскільки при друкарському спосіб виготовлення книг можливість помилок і спотворень оригіналу не тільки не відпала, але навіть розширилася.

Редагування рукописи - завжди творчий процес. Творчий характер редакторської праці проявляється в необхідності критично ставитися до матеріалу, сприймати його не як інформацію, яку просто слід сприйняти, а як інформацію, яку треба оцінити з точки зору потенційного читача і обробити з урахуванням його потреб.

Творчий характер редакторської праці виявляється в необхідності критично ставитися до матеріалу, давати позитивні рекомендації, приймати самостійні рішення. Саме критичний аналіз та оцінка надають роботі редактора творчий характер і роблять її мистецтвом. Адже кожен текст індивідуальний і вимагає індивідуального підходу. Для редактора, наприклад, недостатньо встановити помилковість або нечіткість того чи іншого твердження, висновку, він зобов'язаний підказати авторові, як, на його думку, можна поліпшити матеріал.

Редактор, працює над рукописами художніх творів повинен мати:

-- почуття стилю;

-- високий інтелектуальний рівень; вміння розбиратися в літературних напрямках;

-- літературного почуття такту.

Творчих редакторів дуже мало. Опис всіх деталей праці навіть видатного редактора в сподіваючись на те, що їх можна буде механічно використовувати в аналогічних випадках принесе мало користі.

Головне - Вивчити загальні принципи, методичні прийоми, що склалися в результаті тривалої практики.

Не кожному дано стати яскравою творчою особистістю, але кожен з нас здатний виробити в собі необхідні якості і стати хорошим редактором, що дуже важливо, здійснити свій погляд "зі сторони". Хороший редактор може зробити будь-якому журналісту ім'я.

Редакторська аналіз художнього тексту. Його мета і прийоми

Редакторська аналіз тексту це метод його розгляду та вивчення на основі розчленування цілого на складові частини, визначення і розгляд входять до нього елементів. За своєю природою редакторський аналіз має деякі спільні риси з читацьким і авторським аналізом.

Спільними для них є розумові операції, пов'язані з виокремлення складових частин тексту для оцінки як окремих сторін, так і твору в цілому, а також суб'єктивний характер процесу: редакторський аналіз, як авторський і читацький, багато в чому залежить від ерудиції, професійного досвіду, смаку редактора. Принципова їхня відмінність зумовлено напрямом дослідження. Сприйняття кожного читача орієнтовано на задоволення його особистих запитів, у той час як редакторський аналіз - на задоволення колективних передбачуваних потреб читачів. На відміну від авторського редакторський аналіз більш диференційований, соціально-целенапрвлен і об'єктивний в оцінці якості рукопису. Це глибокий, всебічний, критичний розбір рукописи.

При найширшої трактуванні обов'язків редактора - аналіз, оцінка і редагування тексту - Залишаються основними завданнями редакторського праці. Мета редакторського аналізу -- визначити реальну цінність твору, допомогти автору у вдосконаленні рукописи. Редакторська аналіз літературного твору повинен виходити з загальних критеріїв оцінки творів літератури.

Завдання та умови редагування художнього тексту

Ідея редагування тексту не суперечить закономірностям творчого процесу створення книги. Вміло проведена трансформація не порушує цілісності і зв'язності тексту, а навпроти прояснює задум автора, його ідею. Будь-яка зміна в тексті має бути мотивовано, а в разі потреби і пояснено. Залежно від того як змінюється текст після редакційної обробки, розрізняють кілька видів правки, класифікація якій дана проф. Билінскім К. І. Він виділяє наступні основні види редагування:

а) правку-вичитування;

б) правку-скорочення;

в) правку-обробку;

г) правку-переробку.