- •1.Поняття цивільного процесу. Поняття і види проваджень у цивільному процесі. Поняття та види стадій у цивільному процесі.
- •3.Сторони у цивільному процесі. Процесуальні права та обов’язки сторін. Особливості процесуального становища суду в цивільному процесу.
- •Принципи цивільного процесуального права та їх класифікація.
- •Процесуальна співучасть та її види. Процесуальні права та обов’язки співучасників.
- •7.Поняття належної і неналежної сторони у процесі. Умови, порядок та наслідки заміни неналежної сторони у процесі.
- •8.Треті особи у цивільному процесі України та їх класифікація.
- •9.Участь у цивільному процесі прокурора, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та осіб, яким законом надано право захищати права та свободи інших осіб, їх права та обов’язки.
- •10.Поняття та види судового представництва. Об’єм та оформлення повноважень представників у суді.
- •11.Цивільна юрисдикція. Підсудність в цивільному процесі України.
- •Поняття, ознаки і класифікація судових доказів.
- •Суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин та їх класифікація.
- •15.Судові витрати (поняття та види). Судовий збір. Витрати, пов’язані з розглядом справи. Розподіл витрат між сторонами.
- •16. Цивільне судочинство в світлі реформи судової системи України.
- •17.Перегляд судових рішень всу україни з цивільних справ
- •18. Вищі спеціалізовані суди
- •19 Стадії цивільного процесу та їх характеристика.
- •20. Закінчення цивільної справи без винесення судового рішення: припинення провадження у справі; залишення заяви без розгляду, мирова угода.
- •22. Законна сила судових рішень. Правові наслідки набрання судовою постановою законної сили. Межі дії законної сили судової постанови.
- •23. Право апеляційного оскарження. Суб'єкти, об'єкти права апеляційного оскарження. Строки апеляційного оскарження. Підстави апеляційного оскарження. Повноваження суду апеляційної інстанції.
- •24. Право касаційного оскарження та його підстави. Строки касаційного оскарження.
- •25. Перегляд судових рішень та ухвал у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами.
- •26. Окреме провадження (поняття та сутність). Справи, які розглядаються в порядку окремого провадження.
- •28. Особливості цивільного провадження за участю іноземного елементу (особи).
- •30. . Наказне провадження в цивільному процесі України.
26. Окреме провадження (поняття та сутність). Справи, які розглядаються в порядку окремого провадження.
Необхідність захисту прав та охоронюваних законом інтересів виникає не тільки у тих випадках, коли права та інтереси порушуються чи оспорюються. Інколи з'являється потреба у встановленні таких обставин, що є лише підставою для здійснення суб'єктивних прав. Особа, яка має певне право, не може його здійснити через те, що факти, які це право підтверджують, не є очевидними і потребують перевірки та підтвердження відповідними доказами. Тому у цивільному процесі існує такий вид судочинства, який дозволяє заінтересованій особі встановлювати у судовому порядку юридичні факти для подальшого здійснення відповідних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Ним є окреме провадження.
Відповідно до ст. 234 ЦПК окремим провадженням визнається вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Справи окремого провадження, що становлять цивільну юрисдикцію суду, слід поділити на три групи. По-перше, це справи, порядок розгляду та вирішення яких визначений цивільним процесуальним законодавством. Ними є справи про:
- обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;
- надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;
- визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;
- усиновлення;
- встановлення фактів, що мають юридичне значення;
- відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі;
- передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність;
- визнання спадщини відумерлою;
- надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;
- обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;
- розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.
До другої групи відносяться справи, які тільки поіменовані ЦПК, однак особливості їх розгляду визначені іншими актами законодавства. Такими є справи про надання права на шлюб (ст. 23 СК), про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей (ст. 109 СК), про поновлення шлюбу після його розірвання (ст. 117 СК), про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя (ст. 119 СК). До третьої групи можуть бути віднесені справи, які можуть розглядатися у порядку окремого провадження, якщо актами законодавства вони віднесені до цивільної юрисдикції (ст. 234 ЦПК).
Відповідно до новітнього цивільного процесуального законодавства із категорій справ окремого провадження вилучаються справи за заявами про встановлення неправильностей у актах громадянського (нині – цивільного) стану, а також справи про оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні. Так, відповідно до перехідних та прикінцевих положень ЦПК скарги, заяви щодо нотаріальних дій чи відмови у їх вчиненні, подані до набрання чинності ЦПК 2004 р. відповідно до глави 39 ЦПК 1963 р., розглядаються за правилами позовного провадження. Заяви у справах щодо відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану внести виправлення в актовий запис цивільного стану, подані до набрання чинності ЦПК за правилами, встановленими главою 36 ЦПК 1963 р., розглядаються у порядку, встановленому Адміністративним процесуальним кодексом України.
Залежно від характеру вимоги, переданої на розгляд суду, кожна зі справ окремого провадження має свої, лише їй властиві, особливості.
Ознаками окремого провадження є, насамперед, його несумісність із спором про право. Якщо у ході розгляду справи виявиться, що предметом судового розгляду справи є спір про право, суд повинен залишити заяву без розгляду (якщо справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства) або закрити провадження у справі, якщо предметом судового розгляду і вирішення виявиться спір про право адміністративне або господарське, які можуть бути предметом розгляду у порядку відповідного адміністративної та господарської судової юрисдикцій.
У порядку окремому провадженні суд розглядає і вирішує вимогу до суду про встановлення певних обставин – юридичних фактів, зміну правового статусу громадянина або неправильність дій органів, які посвідчують такі обставини, з наявністю чи відсутністю котрих закон пов’язує виникнення, зміну або припинення суб’єктивних майнових і особистих немайнових прав.
Ще однією важливою ознакою цього виду провадження є відсутність сторін із протилежними інтересами. Це не означає, що між цими особами не може існувати відносин напруженого характеру чи існувати певних непорозумінь, однак цей спір носить специфічний характер, він не носить характеру спору про право, а спору про стан, факт, обставину. Відсутність правового спору і сторін в окремому провадженні робить неможливим пред’явлення зустрічного позову, заміну сторони, укладення мирової угоди, звернення у третейський суд і т.д. В той же час не виключається можливість спільного звернення до суду декількох осіб, пов’язаних між собою спільними інтересами (процесуальна співучасть). Особи, права та обов’язки яких зачіпаються рішенням суду, повинні приймати участь у справі як заінтересовані особи, що дозволяє їм повноцінно приймати участь у справі із наділенням їх усім правовим статусом сторони у процесі.
В окремому провадженні мають місце особливості прояву ряду принципів цивільного процесу (диспозитивності, змагальності, одноособовості та колегіальності розгляду цивільної справи, процесуальної рівності та ін.). Так, наприклад, відповідно до ст. 234 ЦПК справи порядком окремого провадження, які визначені п.п. 1, 3, 4, 9, 10 цієї статті розглядаються колегіально у складі одного судді та двох народних засідателів. Суд зобов’язаний вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, тому з цією метою він може за власною ініціативою витребувати необхідні докази, що є не приманним для інших видів проваджень у цивільному процесі.
Отже, розгляд справ окремого провадження судом пов'язаний із здійсненням, так би мовити, “судового управління” у випадках, коли законодавець покладає на суд здійснення непритаманної йому функції установлення тих чи інших обставин без розв'язання спору про право. При цьому законодавець виходить із доцільності такого вирішення, покладаючи встановлення юридичних фактів на суд, який має особливий правовий статус суб'єкта судової влади, та поширюючи на процедуру розгляду цих справ форму цивільного судочинства.
27. Міжнародний цивільний процес в системі цивільного процесуального права України. Поняття, правове регулювання, система.
Процеси міжнародної інтеграції, налагодження тісних міжнародних зв’язків, уніфікація норм матеріального права обумовлюють необхідність створення ефективного механізму захисту прав та інтересів учасників правовідносин, розгляду та вирішення правових спорів між ними та забезпечення можливості виконання відповідних судових рішень за участю іноземного елементу. Під “іноземним елементом” розуміють: 1) суб’єкт, який має іноземну належність (громадянство, місце проживання – щодо фізичних осіб; “національність” – щодо юридичних осіб); 2) об’єкт, який знаходиться на території іноземної держави; 3) юридичний факт, що мав чи має місце за кордоном.
Порядок провадження в цивільних справах з іноземним елементом та вирішення питань, пов’язаних з наданням правової допомоги судам інших країн, врегульований нормами різноманітних систем права (внутрішньодержавного та міжнародного), йменується міжнародним цивільним процесом.
Врегулювання порядку розгляду цивільних справ за участю іноземного елементу, визначення правил підсудності, питань правової допомоги нормами ЦПК не вирішує всіх проблем, що виникають у правозастосовчій діяльності. У правовідносинах з іноземним елементом взаємодіють різні національні правопорядки, врегульовані внутрішньодержавними нормами різних держав. В сучасних умовах одним із найбільш ефективним засобом правового регулювання порядку вирішення цивільно-правових спорів за участю іноземного елементу є укладення міжнародних двосторонніх та багатосторонніх договорів. Це, у свою чергу, зумовило виникнення у юридичній науці дискусії з приводу місця правових норм, які регулюють порядок відправлення правосуддя у цивільних справах з іноземним елементом, у системі права. Так, одні відносять міжнародне цивільне процесуальне право до міжнародного приватного права, інші – виходять з концепції його внутрішньодержавної природи.
Систему міжнародного цивільного процесуального права складають норми щодо:
- компетенції судів України відносно цивільних справ за участю іноземного елемента: міжнародної підсудності та підвідомчості (юрисдикції);
- процесуально-правового становища учасників цивільного судочинства – іноземних фізичних та юридичних осіб, держав, їх дипломатичних представництв та консульських установ, посадових осіб міжнародних організацій, осіб без громадянства;
- допустимості тих чи інших засобів доказування або судових доказів у цивільних справах з іноземним елементом;
- правової допомоги у цивільних, сімейних, трудових справах в тому числі судові доручення, виконання іноземних доручень;
- визнання та виконання рішень іноземних судів;
- порядку визначення змісту іноземного (матеріального та процесуального) права та його застосування та ін.
До міжнародного цивільного процесуального права не відносяться правові норми, які визначають порядок розгляду справ у різноманітних міжнародних юрисдикційних органах, наприклад, Європейському суді з прав людини. Ці норми належать до міжнародного публічного права, оскільки одним з суб’єктів відносин не національний суд, є міжнародна організація, в тому числі суди, які діють за спеціальною процедурою.
Міжнародним цивільним процесуальним правом є сукупність норм різноманітних систем права (внутрішньодержавного та міжнародного), які регулюють цивільні процесуальні правовідносини щодо відправлення правосуддя в цивільних справах між національними судами та іншими учасниками процесу, один з яких є іноземним елементом.
Джерелами міжнародного цивільного процесуального права є:
Норми національного законодавства – Конституція України, яка поширила національний правовий режим на іноземців та осіб без громадянства (ст. 6); Цивільний процесуальний кодекс України (розділ III), який визначає порядок здійснення правосуддя в цивільних справах; Закони України: “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, “Про біженців”, “Про правовий статус закордонних українців”, “Про дипломатичні ранги України”, “Про дипломатичну службу”, “Про правонаступництво України”, “Про виконавче провадження”, “Про міжнародні договори України”, “Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів” та інші; Підзаконні нормативно-правові акти: Укази Президента України (напр., “Про заходи щодо вдосконалення координації діяльності органів виконавчої влади у сфері зовнішніх зносин”, “Про Перелік посад, приписаних до дипломатичних рангів України”), постанови Кабінету Міністрів України (“Положення про порядок укладення, виконання та денонсації міжнародних договорів України міжвідомчого характеру”) та інші.
Міжнародні договори , згода на обов’язковість яких дана Верховною Радою України, котрі відповідно до Конституції України складають частину національного законодавства. До міжнародних норм слід віднести:
І. двосторонні договори України про правову допомогу та правові відносини в цивільних і кримінальних справах: з Республікою Грузія (підписано 09.01.1995 р., ратифіковано Україною 22.11.1995 р.). з Естонською Республікою (відповідно 15.02.1995 р., 22.11.1995 р.) з Республікою Молдова (13.12.1993 р., 10.11.1994 р.). з Республікою Польща (24.05.1993 р., 04.02.1994 р.). з Китайською Народною Республікою (31.10.1992 р., 05.02.1993 р.); про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах із Литовською Республікою (07.07.1993 р., 17.12.1993 р.); про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах із Латвійською Республікою (23.05.1995 р., 22.11.1995 р.); про правову допомогу в цивільних і кримінальних справах із Монголією (27.06.1995 р., 01.11.1996 р.); про правову допомогу та правові відносини в цивільних і сімейних справах із Республікою Узбекистан (19.02.1998 р., 05.11.1998 р.) та ін.
ІІ. Багатосторонні угоди: Угода про порядок вирішення спорів, пов’язаних зі здійсненням господарської діяльності підписана урядами держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав (м. Київ, 20.03.1992 р.) та ін.
ІІІ. Конвенції: Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (05.10.1961 р., набула чинності для України з 22.12.2003 р.); Конвенція про отримання за кордоном доказів по цивільних та торгових справах (18.03.1970 р., Україна із заявами і застереженнями приєдналася 19.10.2000 р.); Конвенція про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах (15.11.1965 р., Україна із заявами і застереженнями приєдналася 19.10.2000 р.); Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах укладена державами-членами Співдружності Незалежних Держав (м. Мінськ, 22.01.1993 р., ратифікована із застереженнями 10.11.1994 р).
Відповідно до ст. 7 Закону України “Про правонаступництво України” на реалізацію положень Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів (23.08.1978 р., Україна приєдналась 17.09.1992 р.) Україна відповідними нотами у січні 1994 року визнала для себе обов’язковими ряд двосторонніх договорів, які були укладені СРСР (наприклад, із Народною Республікою Албанія (30.06.1958 р.), Алжирською Народною Демократичною Республікою (23.02.1982 р.), Народною Республікою Болгарія (19.02.1975 р.), Угорською Народною Республікою (15.07.1958 р.), Соціалістичною Республікою В’єтнам (10.12.1981 р.), Грецькою Республікою (21.05.1981 р.), Фінляндською Республікою (11.08.1978 р.), Італійською Республікою (25.01.1979 р.) та ін.).
У зв’язку з офіційним оформленням правонаступництва України для неї залишається чинною Конвенція з питань цивільного процесу (м. Гаага, 01.03.1954 р., набула чинності для СРСР 26.07.1967 р. Крім того, 14.07.1993 р. Україна приєдналась до Європейської конвенції про інформацію щодо іноземного законодавства (07.06.1968 р.).
