- •1.Поняття цивільного процесу. Поняття і види проваджень у цивільному процесі. Поняття та види стадій у цивільному процесі.
- •3.Сторони у цивільному процесі. Процесуальні права та обов’язки сторін. Особливості процесуального становища суду в цивільному процесу.
- •Принципи цивільного процесуального права та їх класифікація.
- •Процесуальна співучасть та її види. Процесуальні права та обов’язки співучасників.
- •7.Поняття належної і неналежної сторони у процесі. Умови, порядок та наслідки заміни неналежної сторони у процесі.
- •8.Треті особи у цивільному процесі України та їх класифікація.
- •9.Участь у цивільному процесі прокурора, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та осіб, яким законом надано право захищати права та свободи інших осіб, їх права та обов’язки.
- •10.Поняття та види судового представництва. Об’єм та оформлення повноважень представників у суді.
- •11.Цивільна юрисдикція. Підсудність в цивільному процесі України.
- •Поняття, ознаки і класифікація судових доказів.
- •Суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин та їх класифікація.
- •15.Судові витрати (поняття та види). Судовий збір. Витрати, пов’язані з розглядом справи. Розподіл витрат між сторонами.
- •16. Цивільне судочинство в світлі реформи судової системи України.
- •17.Перегляд судових рішень всу україни з цивільних справ
- •18. Вищі спеціалізовані суди
- •19 Стадії цивільного процесу та їх характеристика.
- •20. Закінчення цивільної справи без винесення судового рішення: припинення провадження у справі; залишення заяви без розгляду, мирова угода.
- •22. Законна сила судових рішень. Правові наслідки набрання судовою постановою законної сили. Межі дії законної сили судової постанови.
- •23. Право апеляційного оскарження. Суб'єкти, об'єкти права апеляційного оскарження. Строки апеляційного оскарження. Підстави апеляційного оскарження. Повноваження суду апеляційної інстанції.
- •24. Право касаційного оскарження та його підстави. Строки касаційного оскарження.
- •25. Перегляд судових рішень та ухвал у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами.
- •26. Окреме провадження (поняття та сутність). Справи, які розглядаються в порядку окремого провадження.
- •28. Особливості цивільного провадження за участю іноземного елементу (особи).
- •30. . Наказне провадження в цивільному процесі України.
28. Особливості цивільного провадження за участю іноземного елементу (особи).
Стаття 410. Процесуальні права та обов'язки іноземних осіб
1. Іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів. 2. Іноземні особи мають процесуальні права та обов'язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, за винятками, встановленими Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Стаття 414. Підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом 1. Підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним
договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Стаття 415. Звернення суду України із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави
1. У разі якщо в процесі розгляду справи суду необхідно
вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, суд України може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною РадоюУкраїни.2.Доручення суду України надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено, - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.
1. Суди України виконують доручення іноземних судів про
надання правової допомоги щодо вручення викликів до суду чи інших документів, допиту сторін чи свідків, проведення експертизи чи огляду на місці, вчинення інших процесуальних дій, переданих їм у порядку, встановленому міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено, - дипломатичними каналами. 5. Виконання судового доручення підтверджується протоколом
судового засідання, іншими документами, складеними чи отриманими
під час виконання доручення, що засвідчуються підписом судді та
скріплюються гербовою печаткою.
6. У разі якщо немає можливості виконати доручення іноземного
суду, суд України у порядку, встановленому міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або якщо міжнародний договір не укладено, - дипломатичними каналами,
повертає таке доручення іноземному суду без виконання із зазначенням причин та подає відповідні документи, що це
підтверджують
29. Дипломатичний та судовий імунітет в цивільному процесі.
Дипломатичний імунітет — сукупність прав та привілеїв, наданих дипломатичним представництвам іноземних держав та їх співробітникам, що включають в себе: недоторканність особи, службових приміщень, житла і власності, звільнення від податків, митного огляду, гарантує дипломатам право безпечого проїзду та захисту від цивільного позову або кримінального переслідування відповідно до законодавства приймаючої країни[1][2]). Обсяг дипломатичного імунітету встановлюється внутрішнім законодавством приймаючих держав, а також міжнародними договорами, напр. Віденською конвенцією 1961 та 1963 рр., а також міжнародним звичаєвим правом. Дипломатичний імунітет може мати обмеження в зв'язку з внутрішнім законодавством країни перебування.
Норми міжнародного права, що регулюють питання дипломатичного імунітету, прописані у Віденській конвенції про дипломатичні зносини 1961 року, учасницею якої є і Україна. В Україні дипломатичний імунітет регулюється Указом Президента України «Про затвердження Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні» № 198/93 від 10 червня 1993 року.
Посилаюча країна може офіційно позбавити свого представника імунітету; це зазвичай трапляється лише у випадках, коли відомо, що цей представник вчинив тяжкий злочин, що не пов'язаний з виконанням ним дипломатичних обов'язків (на відміну від, наприклад, звинувачень у шпигунстві), або став свідком такого злочину. Крім того, дипломатичний імунітет не захищає представника від судового переслідування у своїй країні. Багато країн ніколи не задовольняють клопотання приймаючої країни про позбавлення своїх представників імунітету. Сам представник не має права відмовлятися від свого власного імунітету[3].
