Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
шпори на ысторыю ДЕК.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
531 Кб
Скачать
☆

13. Афіни / спарта

Афінська демократія

Античний світ подарував людству не лише блискучі зразки літерату­ри, мистецтва, архітектури, а й політичні інститути, що стали надбанням наступних поколінь.

Прикладом рабовласницької демократії є державний устрій Афін.

Афінська демократія' вважається найбільш розвинутою і довершеною формою демократичного устрою античних рабовласницьких держав. Золотим віком античної демократії став час від середини V до середини IV ст. до н. е. Формування системи органів афінської демократії було наслідком тривалого історичного періоду.

Будь-яка політична система, зокрема й афінська демократія, спрямована на врегулювання відносин між класами, соціальними групами, окремими людьми. У грецьких містах основою соціально-економічної та політичної організації був колектив громадян. Досягненням грецької політичної думки була розробка самого поняття "громадянин". У давньосхідних деспотіях такого поняття не існувало.

Повноправним афінським громадянином міг бути житель Аттики, батьки якого мали громадянські права, а його ім'я було занесено до особливих списків. У такі списки заносились імена юнаків та дівчат з 18 років, які впродовж року проходили спеціальне військово-тренувальне навчання і рік були охоронцями державних кордонів. Тільки в 20 років вони ставали повноправними громадянами.

Громадянство передбачало певні права й обов'язки. Серед перших — право на свободу, особисту недоторканність, на землю, на участь у виборних органах тощо, других — обов'язок берегти своє майно, працювати на землі, захищати рідний поліс, дотримуватися законів тощо.

Головним органом влади в Афінах були Народні збори, на які збиралися усі громадяни. Жінки не мали права брати участь у політичному і громадському житті. На зборах приймалися закони, оголошувалися війни і

1 Демократія — форма політичної системи суспільства, побудованої на народовладді, активній участі громадян у житті країни, гарантії права обирати і бути обраним у найвищі органи влади.

укладався мир, затверджувалися посадові особи, ратифікувалися міжнародні договори тощо. Важливою справою зборів було затвердження бюджету, наділення правами громадянина Афін іноземців, тобто їхні повноваження охоплювали всі сфери життя Афін.

Діяльність зборів впродовж року була поділена на десять циклів, кожен з яких тривав 36 днів, а збори відбувалися один раз у дев'ять днів. Кожний громадянин мав право на виступ і на внесення законопроекту. Збори заслуховували звіти найвищих посадових осіб. Проте не всі громадяни могли засідати цілими днями. Із ЗО—40 тис. громадян Афін на засіданнях були присутні 3—5 тис. чоловік.

Робочим органом Народних зборів була Рада п'ятисот, члени якої обирались від кожної із десяти адміністративних одиниць (філ) на один рік (по 50 членів). Головними завданнями Ради були підготовка зборів і виконання їхніх функцій між засіданнями. Рада засідала щоденно, а її члени одержували платню.

Поряд з Радою п'ятисот існував і ареопаг — орган влади, що здійснював державний контроль, суд та інші функції — у складі 60—70 чоловік. Його члени кооптувалися на довічний термін із середовища афінських аристократів. Вожді афінської демократії не насмілювалися скасувати ареопаг як орган влади, але зуміли обмежити його компетенцію і фактично звели його функції до повноважень судової інстанції.

Афіни були гегемоном союзу грецьких міст. Тому виникало чимало проблем з управлінням, що здійснювалося виборними магістратами, та організацією адміністративного апарату. Діяльність магістратів контролювала Рада п'ятисот. Вищими магістратами були колегії архонтів і стратегів.»!О архонтів мали великий вплив на військові структури, розглядали порядок слухання судових справ тощо. 10 стратегів очолювали військову організацію держави, проводили набір до війська, були командувачами під час воєнних дій.

Серед органів афінського управління значне місце посідали чисельні колегії, що наглядали за ринковою торгівлею, дотриманням порядку і чистоти тощо. Існувала колегія з поліцейськими функціями. Ці колегії, до яких обирали лише на один рік, були не бюрократичними, а надзвичайно діловими і працездатними органами.

Одним із важливих органів афінської демократії був громадський суд геліея. Він обирався в кількості 6 тис. громадян (з ЗО років). Це був найвищий судовий орган, який розглядав як приватні, так і державні справи, контролював діяльність найвищих посадових осіб, затверджував закони, ухвалені на Народних зборах. Судовий процес відбувався за принципом змагання: обвинувач наводив докази вини, відповідач їх спростовував.

Крім судових справ на геліею було покладено відповідальність за охорону всієї системи афінської демократії. Ще одним засобом охорони демократичного устрою було існування системи постійної та суворої звітності

практично всіх посадових осіб. Навіть знаменитий Перікл, перший стратег держави, ретельно готувався до звіту перед громадянами.

Демократичний устрій Афін передбачав участь в управлінні державою всіх категорій афінських громадян. Проте, щоб забезпечити реальну участь у суспільному житті середніх і навіть нижчих верств афінського громадянства, було розроблено відповідну соціальну програму, якою передбачалися посадова плата, плата за участь у роботі Народних зборів, Раді п'ятисот, геліеї тощо.

Держава стежила за тим, щоб не скорочувалась чисельність землевласників, наглядала за торгівлею, запобігала підвищенню цін і спекуляції.

Афінська держава піклувалася про освіту і виховання громадян, розвиток мистецтва і театру.

Афінська демократія була великим завоюванням політичної думки і практики Стародавньої Греції. Проте її не слід ідеалізувати. Вона забезпечувала політичну участь лише громадян, а їх в Афінах, налічувалося 30—40 тис. із 250—300 тис. чоловік афінського населення. Не користувалися громадянськими правами жінки, а також особи неафін-ського походження. Насамперед, афінська демократія була демократією рабовласницькою. Велике досягнення в організації державної влади, вона, однак, залишилася обмеженою і замкнутою політичною системою.

Стародавня Спарта

З другої половини VII ст. до н. е. на перше місце серед держав Пелопоннесу висувається Спарта. Назву державі дало місто Спарта, що виникло в XI-X ст. до н. е. Протягом IX - першої половини VIII ст. до н. е. спартанці вели запеклу боротьбу з сусідніми племенами за панування над усією Лаконією - областю на півдні Пелопоннесу, яку зрештою підпорядкували своїй владі. Значна частина місцевого (ахейського) населення була поневолена. Ті общини, які мешкали на малородючих землях і добровільно визнали гегемонію Спарти, увійшли до складу окремої держави на правах так званих періеків. Вони вважалися особисто вільними і користувалися громадянськими правами в своїх общинах і полісах.

V самій Спарті вони почувалися людьми "другого сорту".

Таким чином, у Спарті було три основні класи: повноправні громадяни - спартіати, поневолені ілоти (населення, навернене у рабство; термін "ілоти" означав - полонені) та вільні, але не повноправні періеки.

У цей період сформувалися основи державного устрою Спарти, що не змінювалися протягом століть. Тут правили дві царські династії, представники яких користувалися загальною повагою, хоча влада їх була дуже обмеженою.

Особливе місце в ранній історії Спарти посідав період так званих Мессенських війн. Причиною їх був "земельний голод". Спарта вирішувала цю проблему за рахунок своїх сусідів. Головним об'єктом спартанської експансії стала заможна і велика область у південно-західній частині Пелопоннесу - Мессенія.

Перша Мессенська війна тривала близько двадцяти років і завершилася перемогою спартанців, які поневолили її населення, зібравши велику данину. Проте поневолені мессенці повстали проти панування Спарти. Розпочалася друга війна і, незважаючи на героїзм мессенців, Спарта знову здобула перемогу.

Найродючіші землі Лаконії та Мессенії розподілялися і роздавалися спартіатам разом із закріпленими за ними і лотами, які були зобов'язані працювати на володаря землі, сплачувати податок. Спартіати не мали права продати чи вбити ілота, оскільки раби і земля вважалися власністю держави.

Праця ілотів давала спартіатам можливість не працювати, вивільняючи час для занять державними справами, вдосконалення військового мистецтва.

Разом з тим існувала постійна загроза заколоту ілотів. Утримати їх у покорі можна було з допомогою систематичного терору. Законодавцем Лікургом було проведено серію реформ, завдяки яким у короткий термін Спарта перетворилася на військовий табір, усі мешканці якого повинні були дотримуватися суворої дисципліни. Закони Лікурга регламентували найменші подробиці поведінки, форми одягу, навіть бороди і вусів кожного громадянина.

Закони передбачали, що кожний спартіат мав віддавати своїх семирічних дітей у спеціальні табори, де у них розвивалися навички воїна, терплячість, уміння наказувати і підкорятися, переносити різні труднощі.

Основою законів був принцип рівності. Запроваджувалася система заходів, спрямованих проти особистого збагачення: вилучено з обігу золоті та срібні монети, заборонено купівлю-продаж землі, всі спартіати мали носити простий і грубий одяг, було накладено заборону на виробництво і користування предметами розкоші тощо. За виконанням законів і правил поведінки стежили спеціальні наглядачі, які вживали адміністративних заходів до порушників.

Перетворення сприяли консолідації вільних громадян перед постійною готовністю ілотів до повстання. Завдяки цьому Спарта вийшла переможницею у третій Мессенській і в Пелопоннеській війнах. Вона підкорила собі практично всі держави Пелопоннесу, намагаючись розширити свій вплив на Афіни. Проте великодержавні претензії базувалися лише на військовій могутності, а в економічному, політичному і культурному аспектах Спарта відставала від грецьких держав, особливо від Афін.

Поступово Спарта ставала головним оплотом політичної реакції на території Греції.

Державний устрій Спарти мав яскраво виражений характер рабовласницької олігархії. Найвищим органом державної влади були Народні збори (апелла) за участю всіх спартіатів. Проте порівняно з афінськими зборами вони маля значно менше прав: могли приймати або відхиляти закони, але не обговорювати їх. Не обговорювалися також фінансові питання, не контролювалася діяльність магістратів, не розглядалися судові справи. Фактично це був орган спартанської олігархії.

Олігархія (грец. oligarchia, від oligos - нечисленний і arche - влада) - одна з форм режиму, за якого влада (політична, економічна та ін.) належить обмеженому колу осіб (військових, фінансистів та ін.). Вперше термін трапляється у стародавніх грецьких письменників (наприклад, у Арістотеля, Полібія) для характеристики форми державного устрою, яка виникає в результаті виродження аристократії.

Вирішальну роль у державному управлінні відігравала Рада геронтів (герусія) з 30 чоловіків віком старше 60 років. 28 із них обиралися довічно, до складу геронтів входило і два царі. Рада ніким не контролювалася і мала право скасовувати рішення народних зборів. Вона фактично вирішувала усі справи держави. Не менш авторитетним органом була колегія з п'яти наглядачів. Вони наглядали за виконанням законів, контролювали посадових осіб, навіть діяльність царів, щоб не допустити посилення царської влади, мали право притягати царів до суду.

У Спарті владарювали два царі, які належали до двох династій. Кожний з них користувався однаковою владою і був підконтрольний апеллі, герусії та колегії наглядачів. Прерогативою царів було верховне військове керівництво і керівництво релігійним культом. Царі були великими землевласниками.

Значна роль у державному управлінні належала військовим. Спартанська апелла як верховний орган була практично зборами воїнів-спартіатів. В армії існував численний командний корпус.

Загалом спартанський державний устрій був поєднанням громадянської та військової влади, в якому влада вузької спартанської олігархії урівноважувалась авторитетом військових командирів на чолі з царями, з якими змушені були рахуватися спартанські виборні органи.

Спарті належала провідна роль у Пелопоннеському союзі, який був однією з найсильніших військово-політичних коаліцій Греції. Вищим його органом були збори всіх союзників, що відбувалися в Спарті. Кожний союзний поліс мав на них один голос. Рішення зборів затверджувалися спартанською Капеллою, а союзне військо очолювали спартанські царі.

Використовуючи значний військово-політичний потенціал Пелопоннеського союзу, Спарта стала однією з наймогутніших держав Греції та відігравала вирішальну роль у грецькому світі в V-ІV cт. до н. е., виступаючи оплотом грецької олігархії.