§2. Особливості комунального руху на різних містах середньовічної Європи

Комунальні руху відбувалися у різних країнах по-різному, залежно та умовами історичного поступу, і призводили до різним результатам.

У Південної Франції городяни домоглися незалежності без кровопролиття (IX - XIII ст.).Графи Тулузи, Марселя, Монпельє й інших містах Південної Франції, як і Фландрії, були як міськими сеньйорами, але государями цілих областей. Вони мусили зацікавлені у процвітанні місцевих міст, роздавали їм муніципальні вільності, не перешкоджали відносної самостійності. Але вони не бажали, щоб комуни ставали занадто потужними, отримували повну незалежність. Так, наприклад, з Марселем, що протягом століть був незалежної аристократичної республікою. Але наприкінці XIII в. після8-месячной облоги граф Провансу КарлАнжуйский взяв місто, поставив на чолі Конвенту свого намісника, став присвоювати міські доходи, дозуючи кошти на підтримку вигідних йому міських ремесел іторговли.1

Міста Північної Франції (>Амьен, Лан, Бове,Суассон та інших.) і Фландрії (Гент, Брюгге Лілль) стали самовряднимигородами-коммунами внаслідок завзятій, переважно збройної, боротьби. Городяни вибирали зі свого середовища рада, його главу - мера та інших посадових осіб, мали власний суд, військове ополчення, фінанси, самостійно встановлювали податки. Ці міста звільнялися від ренти ісеньориальних повинностей. Натомість вони сплачували сеньйору певну невелику грошову ренту, на випадок війни виставляли невеличкий військовий загін, нерідко самі виступали як колективний сеньйор стосовно селянам околишніх територій.

Міста Північної і країни Середньої Італії (Венеція, Генуя, Сієна, Флоренція,Лукка,Равенна, Болонья та інших.) стали комунами в IX - XII ст. Однією із найяскравіших і типових сторінок комунальної боротьби Італії була історія Мілана - центру ремесла і торгівлі, важливого пересилки шляхах до Німеччини. УХI в. влада графа там змінилася владою архієпископа, який управляв з допомогою представників аристократичних і клерикальних кіл. Протягом усьогоХI в. городяни боролися з сеньйором. Вона згуртувала все міські верстви. З 1950-х років рух городян перетворилася на громадянську війну проти єпископа. Вона переплелося з потужним єретичним рухом, яка охопила тоді Італію, - з виступамивальденсов і особливо катарів.Повстанци-горожане нападали на кліриків, руйнували їх удома. У події були втягнуті государі. Нарешті, наприкінціХI в. місто набув статусу комуни. На чолі його встав рада консулів з привілейованих громадян - представниківкупеческо-феодальних кіл. Аристократичний лад Міланської комуни, звісно, не задовольняв масу городян, їх боротьба тривала й у наступневремя.1

У XII - XIII ст. постали звані імперські міста - вони формально підпорядковувалися імператору, але насправді були незалежними міськими республіками (Любек, Франкфурт - наМайне та інших.). Вони керувалися міськими порадами, мали права самостійно оголошувати війну, укладати світ образу і союзи, карбувати монетку і вирушили т.д.

Але часом визвольні змагання міст була тривалої. Більше 200 років тривала боротьба за незалежністьсеверофранцузского міста Лана. Його сеньйор (з 1106 р.) єпископГодри, любитель війни" та полювання, встановив місті особливо тяжкий режим, до вбивства городян. Жителі Лана зуміли купити у єпископа хартію, яка надає їм певні права (фіксований податок, знищення права "мертвої руки"), заплативши і королю до її твердження. Але єпископ невдовзі знайшов хартію собі невигідною і, давши хабар королю, домігся її скасування. Городяни повстали, розграбував двори аристократів і єпископський палац, а самогоГодри, який сховався у чиїйсь порожній бочці, вбили.

>ГвибертНожанский (жив у XI - XII ст.) народився у французькій лицарської сім'ї, став ченцем, одержав у монастирі прекрасне на той час літературне (частково філософське) і богословську освіту. Відомий як богослов і історик. Особливо цікаві його історичні твори. Маючи талантом літератора,Гвиберт описує події жваво й барвисто.

Захищаючи інтереси церкві та стоячи в обороні феодального ладу загалом,Гвиберт був неприязно налаштований до повсталим городянам. Але водночас він відкрито оголює вади та злочину окремих представників панівного класу, з обуренням говорить про жадібності феодалів та його безчинства.

Духівництво,архидиакони і синьйори… щоб знайти всілякі засоби, щоб витягнути у простого люду грошей, розпочали переговори через їх посередників, пропонуючи надати право, якщо вони заплатять достатню суму, утворити кому

Міста, розташовані на королівської землі, країни з щодо сильної центральною владою, було неможливо домогтися повного самоврядування. Це був майже загальним правилом для міст на королівської землі, країни з щодо сильної центральною владою. Вони користувалися, щоправда, поруч привілеїв і вільностей, зокрема і право обирати органів самоврядування. Але ці установи зазвичай діяли під медичним наглядом чиновника короля чи іншого сеньйора. І так було у багатьох містах Франції (Париж, Орлеан,Бурж,Лоррис, Нант,Шартр тощо.) та Англії (Лондон, Лінкольн, Оксфорд, Кембридж,Глостер та інших.). Обмежені муніципальні свободи міст були характерними для скандинавських країн, багатьох Німеччини, Угорщини, та його зовсім було в Візантії.

Під владою сеньйорів залишалося, і більшість дрібних міст, не які мали необхідними силами і грошима для боротьби з своїми сеньйорами; особливо це були притаманно міст, належали духовним сеньйорам.

Отже, комунальні руху на різних країнах відбувалися у різні форми, залежно від конкретно - історичних умов.

Деяким містам вдавалося за гроші отримати вольності й привілеї. Інші завойовували ці вільності в тривалої збройної боротьбі.

Одні міста стали самоврядними містами - комунами, але чимало міст або змогли домогтися повного самоврядування, чи повністю залишилися під владоюсеньориальной адміністрації.

Професійні середньовічні спілки - цехи. [ред.]

У XII — XIII ст. у містах сформувалися ремісничі об'єднання — цехи. Середньовічний цех співзвучний із сучасним тільки за назвою. У ті часи він створювався за професійними ознаками (шевський, ковальський, кравецький, ювелірний та ін.). Цехи складалися з майстерень певного профілю. Кожний цех мав свій статут — цей документ узаконював і регламентував не тільки виробничий і духовний, а й моральний спосіб життя ремісничого колективу. В них було записано, зокрема, таке: у майстернях дозволялося працювати майстру, підмайстру, одному або двом учням. Як правило, вони жили, харчувалися в невеличкому приміщенні майстра. Використовувалася тільки ручна праця. Заборонялося майстрам та їх помічникам застосовувати будь-які вдосконалення, винаходи. Такі суворі заходи вживалися для того, щоб не збагачувались одні й не біднішали інші. Статути всіх цехів установлювали зразкові вироби( так звані шедеври ), на які й орієнтувалися ремісники як на зразки. Заборонялося випускати товар гіршим або кращим від шедевра. Ніхто з членів цеху не мав права укладати договори чи вступати в спілку на шкоду свого об'єднання. Члени цеху були водночас і воїнами, захищаючи певну ділянку оборонного муру міста або вежі.

Разом з купцями та іншими станами ремісники демократично управляли містом. Тисячі селян-кріпаків, тікаючи від феодальної неволі, знаходили за фортечними мурами надійний притулок. Хто з них прожив у місті один рік і один день, ставав повноправним городянином. Феодали неодноразово за допомогою військ робили спроби повернути своїх підданих, але безрезультатно.

У містах склалась ієрархія на зразок сільської общини. Майстри гнобили підмайстрів, ремісників. Щоб стати повноправним членом цеху (майстром), необхідно було пройти стаж учнівства (3-7 років), скласти складний іспит.

Цехи мали сувору регламентацію: переслідували позацехових ремісників (партачів), обмежували виробництво, щоб уникнути конкуренції за різних умов. Наприклад, виготовляти вироби дозволялося тільки при денному світлі; продукція мала бути певних параметрів.

Цехова регламентація була економічно раціональною у XIII - XV ст. і відіграла прогресивну роль у розвитку міського ремесла. Вона сприяла виробництву якісної продукції, але зусилля цехів зберегти дрібне виробництво, поставити всіх у рівні умови загальмували розвиток продуктивних сил. До винахідників застосовувалась смертна кара, що призвело до застою науки і техніки.

Якщо до XI ст. міста з округами були самостійними економічними районами і не залежали від ввозу сировини чи продуктів харчування, то з цього часу починається процес обміну між окремими районами. Пожвавлення внутрішнього обміну свідчило про зародження єдиного ринку. Цьому сприяли численні ярмарки, що відбувалися в містах. Кількість ярмарок на рік у тому чи іншому місті залежала від місцерозташування, попиту на певні товари.

В умовах свавілля феодалів міста вимушені були об'єднуватися в союзи. У другій половині XIV ст. виникають Швабський і Рейнський союзи міст.

У Західній Європі розвивалися зовнішня, морська, внутрішня і сухопутна торгівля. Вже в XI - XII ст. визначились її центри - Венеція, Генуя, Піза. Північноіталійські купці витіснили із середземноморських торгових шляхів візантійців і арабів. Ця східна, тобто левантійська, торгівля успішно розвивалася 400 років, до другої половини XV ст. З портів Близького Сходу європейці привозили товари з Індії, Китаю, Сірії.

У Венеції, Генуї, Флоренції, Пізі виникло власне виробництво шовку, скла, бавовняних тканин. Товарами зі Сходу, виробами європейських ремісників італійські купці забезпечували феодалів Західної Європи, одержуючи за них значні прибутки золотом і сріблом.

Важливе значення для Західної Європи мала також торгівля по Балтійському і Північному морях, по річках Ельба, Шельда, Одер, Темза, Західній Двіні, Рейн, Дунай, Вісла, Німану, Роні, Сені. Якщо левантійська торгівля займалася переважно продажем на західноєвропейських ярмарках східних товарів, то північна — виробів місцевої промисловості й продуктів сільського господарства. Купці скуповували із вигодою і перепродували льон, худобу, шкіри, хміль, хутро, сало, масло, хліб ( зерно ), сіль,віск, мед, металеві ремісничі вироби, олово, ліс.

Ганза [ред.]

Провідну роль у розвитку північної торгівлі відігравали Гамбург, Любек, Бремен, Брюге, Лондон, великий Новгород. Згодом утворився торговельний союз приморських міст під назвою Ганза ( об'єднання, спілка). У XIV - XV ст. до Ганзейського союзу входило 160 міст, у тому числі Новгород Великий, Гданськ, Рига. Керівництво Ганзи знаходилось в місті Любеку. Купці союзу мали ряд привілеїв. У них на ярмарках ніхто не мав права конфіскувати товари за борг, арештувати за злочини, вчинені в інших місцевостях. Купець не відповідав за своїх компаньйонів. Влада не могла розпоряджатися майном купця, який помер на ярмарку. Ганза ревно охороняла своїх членів, ніхто, крім ганзейських купців, не міг перевозити товари Балтійським і Північним морями.

Товари ганзейської і левантійської торгівлі зустрічалися на ярмарках Західної Європи, особливо у французькій провінції Шампань. Цей ярмарок тривав майже цілий рік, але столітня війна між Францією і Англією ( 1337-1453 ) звела знаменитий європейський ярмарок до рівня мізерного провінційного торжка.

У середні віки розвивалася і сухопутна торгівля. Відомий шовковий шлях від Китаю до Європи простягнувся на кільканадцять тисяч кілометрів. Утворився і Срібний шлях, хоча й менш відомий, ніж Шовковий.