- •Великі географічні відкриття
- •Закони царя Хаммурапі
- •3 Англійська буржуазна рефолюція
- •4 Іран за Дарыя і
- •5 Реформи Ехнатона
- •6 Утворення московської централізованої держави.
- •7 Соціально – економічний та політ лад Стар Грец за Іліадою та Одісеєю
- •9. Греко – перськы выйни
- •10. Громадянська війна у сша
- •13. Афіни / спарта
- •14. Революції 1848 49 рр
- •16 Громадянська війна у Франції паризька комуна
- •17 Боротьба плебеїв і патриціїв у стар римі
- •18. Англія 18 19 ст. Чартистський рух
- •20. Білоруські землі /
- •25. Реформи гракхів
- •26. Наслідки першої світової війни та розвиток сша
- •27. Реформаці та контрреформація в європі
- •§2. Особливості комунального руху на різних містах середньовічної Європи
- •35. Виникнення та етапи чартистського руху в Англії
16 Громадянська війна у Франції паризька комуна
1474-1477 – громадянська війна у Франції між династіями Валуа та Капетингів. Приєднання бургундії до Франції
1562 – 1598 – громадянська релігійна війна північно – східних провінцій на чолі з Франсуа генріхом гізом в союзі з королем Франції генріхом 3 католиками з північними провінціями на чолі з Антуаном Бурбонським Генріхом Наварським протестантами. Війна між спадковим та новим дворянством в союзі з буржуазією за владу в державі.
18 березня 1871 – 21 травня 1871 Паризька коммуна – Народне повстання в Парижы призвело до усунення від влади уряду Тьэра. Вперше в історії влада перейшла до рук пролетаріату. Тьєр утік у Версаль, звідки почав наступ на Париж. Комуна протрималася 72 доби і була розгромлена версальцями за підтримки Німеччини. Повалення Комуни було прискорене її помилками – тактика пасивної оборони, нерішучість у боротьбі проти версальських посібників. Але справа комунарів надихала робітників інших країн на боротьбу за свої права.
НОВА ІСТОРІЯ (XVI—КІНЕЦЬ XVIII СТ.)
Франція в XVI — 1-ій половині XVII ст.
Причини й початок громадянських війн
На зламі 50-60-х pp. Франція переживала кризу. Реформаційні ідеали приваблювали дворянство насамперед можливістю захопити церковні землі. Водночас ті, хто залишався вірним королю і католицькій церкві, розраховували отримати у винагороду за свою вірність володіння супротивників.
Більшість французького дворянства розмірковувала, до якого угруповання приєднатися з більшою вигодою для себе. На чолі прихильників католицької церкви стояла родина лотаринзьких герцогів Гізів. Вождями гугенотів були принци з родини Бурбонів, яким належало королівство Наварра на кордоні Франції та Іспанії.
Обидва угруповання спиралися на підтримку інших держав. Католиків підтримував король Іспанії Філіпп II, кальвіністів — англійська королева Єлизавета І, німецькі князі та швейцарці.
Між цими двома угрупованнями і розпочалися війни, які тривали 36 років (1562-1598 pp.) й отримали назву гугенотських (релігійних), або громадянських, війн.
Причинами їх було загострення релігійної боротьби між католиками і кальвіністами та ускладнення політичної ситуації у Франції на межі 50-60-х pp.
Приводом до війни стало вбивство 1563 р. у місті Вассі гугенотів. У березні 1562 p., проїжджаючи зі своїм загоном через Вассі, герцог Гіз напав на гугенотів, які зібралися відправляти богослужіння. Було вбито 23 людей та майже 200 поранено. Католицький Париж зустрів Пза як героя. Почалася війна.
Обидва угруповання намагалися захопити короля Карла ІХ (1550-1574) і підкорити його своєму впливові. Мати короля — Катерина Медічі, підступна й хитра, вміло маневрувала між католицьким і кальвіністським дворянськими угрупованнями. Вона не зупинялась перед отруєнням і вбивством своїх ворогів. Помітивши, що вождь гугенотів Коліньї мав вплив на Карла IX, намагалася його вбити. Зазнавши невдачі, Медічі вирішила усунути його руками герцога Гіза. Вона намовила католиків знищити усіх протестантських вождів, які зібралися в Парижі 24 серпня 1574 р., в день святого Варфоломія з нагоди весілля вождя гугенотів Генріха Бурбона з сестрою короля Маргаритою.
1562 р. у містечку Вассі на гугенотів під час їхнього богослужіння напали католики з оточення герцога Гіза - затятого католика. Цей збройний конфлікт був початком громадянських війн у Франції, що тривали 36 років (1562-1598) і в історії отримали назву гугенотських. Умовно їх поділяють на три періоди.
Перший період характеризувався постійними воєнними сутичками. Гугенотів підтримували Англія та протестантські князі Німеччини, а католикам суттєву допомогу надавала Іспанія. Проте сторони вирішили примиритися. У Сен-Жермені було укладено мир, за яким гугенотам дозволялося богослужіння в усій Франції, надано право обіймати найвищі державні посади, володіти чотирма фортецями, зокрема фортецею Ла-Рошель. Після загибелі їх ватажка Антуана Бурбона місце батька посів його син Генріх Наваррський. На остаточне примирення гугеноти розраховували після здійснення плану адмірала Коліньї, який передбачав укладення династичного шлюбу Генріха Наваррського і Маргарити Валуа, сестри короля Карла IX,
Другий період спровокували трагічні події Варфоломіївської ночі 24 серпня 1572 р. Тоді за планом Катерини Медичі католики на чолі з Генріхом Гізом убили у Парижі понад 2 тис. гугенотів, які з'їхалися на весілля Генріха Наваррського і Маргарити - дочки Катерини Медічі. Було вбито й адмірала Коліньї. У відповідь гугеноти створили на півдні свою державу, на чолі якої став Генріх Наваррський.
Варфоломіївська ніч - масове знищення французьких протестантів (гугенотів) католиками, яке почалося в Парижі в ніч на свято св. Варфоломія 24 серпня 1672р. Масові вбивства гугенотів відбулися після цього і в провінціях Франції: Ліоні, Орлеані, Руані, Труа та ін. містах. За декілька днів було вбито близько 30 тис. людей, у тому числі лідера "протестантської партії" адмірала Г. де Коліньї. Варфоломіївську ніч організували королева-матір Катерина Медічі і раніше близькі до двору керівники "католицької парти'' Гізи, що скористалися приїздом гугенотского провінційного дворянства в столицю на весілля одного з лідерів гугенотів - Генріха Бурбона, короля Наваррського (майбутнього короля Франції Генріха IV), і сестри французького короля Маргарити Валуа. Кривавими репресіями хотіли залякати і знекровити гугенотский рух. Після Варфоломіївської ночі відновилися релігійні війни, в результаті яких міста Півдня і Південно-Західної Франції, що утворювали базу гугенотського руху, сформували протестантську, незалежну від центральної королівської влади конфедерацію. Третій період розпочався війною трьох Генріхів - Генріха III, Генріха Наваррського і Генріха Гіза. Ще 1576 р. прихильники непримиренного супротивника гугенотів Генріха Гіза заснували так звану Католицьку лігу. Вони зневажали короля Генріха III за його спроби домовитися з гугенотами, а Гіза вважали претендентом на трон Франції. 1588 р. Ліга організувала повстання парижан проти короля. Генріх Гіз відверто заявив про свої права на королівський трон. Генріх III втік, а згодом скликав у містечку Влуа Генеральні штати. Проте вони підтримали саме Гіза. Тоді король наказав охороні вбити небезпечного конкурента, що обурило жителів столиці і вони відмовилися підкорятися королівській владі. Генріх ІІІ був змушений укласти союз з Генріхом Наваррським, проголосивши його своїм наступником. їхні війська увійшли до Парижа. Незабаром якийсь фанатичний католик вбив короля Генріха III. З його смертю закінчилося правління династії Валуа. Генріх Наваррський став королем Франції Генріхом IV (1589- 1610) і розпочалося правління нової династії Бурбонів. Католики не визнали королем ватажка гугенотів. їм на допомогу вирушило іспанське військо. Але того часу у Франції розгорнувся широкий селянський рух проти податків і свавілля дворянства. Це змусило католиків піти на компроміс із Генріхом IV, але за умови, що він перейде у католицтво. "Париж вартий меси!"- промовив той і погодився. 1594 р. після коронації Генріх IV в'їхав у Париж. 1598 р. Генріх IV видав Нантський едикт, що означало завершення тривалої внутрішньої боротьби в країні. Цей документ був яскравим прикладом релігійної віротерпимості бо нарешті, хоч і на деякий час, визнав кальвіністів і примирив їх із католиками. У XVI - першій половиш XVII ст. політичний устрій Франції набув форми класичного абсолютизму.
Абсолютизм (від лат. absolutus - необмежений) - форма правління державою, за якої верховна влада належить одній особі (царю, імператору, королю). Процес становлення абсолютизму - тривалий і складний. Розклад середньовічних феодальних станів, ослаблення їх політичної ролі, міжстанова і внутрішньостанова та класова боротьба були передумовами його виникнення. Франція в Європі та Японія в Азії - ті країни, де абсолютизм виявився в класичній форми В Росії перехідним етапом до абсолютизму була станово-представницька монархія (середина XVІ - друга половина ХУІІ ст.). У першій чверті XVIII ст. у Росії було створено централізовану державну систему, яка існувала до другої половини XIX ст. Основні принципи ідеології абсолютизму в Західній Європі набули теоретичного оформлення в політичній концепції Томаса Гоббса. В Росії ідеологія абсолютизму найповніше відобразилася у творах Ф. Прокоповича ("Правда о воли монаршей", "Духовный регламент"). Основні риси абсолютизму: уявлення про монархічну державу як найвищий етап політичної організації суспільства, за якої лише і можливий повний добробут усіх підданих незалежно від їх суспільного становища; ототожнення держави з верховною владою, з монархом, влада якого не може і не повинна ніким і нічим обмежуватися; віра у всемогутність монарха та його законодавчу діяльність. Утвердження цих принципів як панівної системи поглядів призвело до нетерпимості до вільнодумців, введення одноманітності в системі державних органів. Усе це спричинило те, що держава намагалася регламентувати побут, звичаї, все суспільне життя і культуру. Характерну рису абсолютизму становила політика національного гноблення народів, що входили до багатонаціональних абсолютистських держав. Негативні риси абсолютизму особливо яскраво виявилися в період кризи феодалізму. В Англії, Франції абсолютизм було знищено в процесі буржуазних революцій; у Німеччині та Австрії відбудувалася поступова еволюція феодально-абсолютистської монархії в буржуазно-поміщицьку. В Росії абсолютну монархію було знищено лише в 1917 р. під час Лютневої революції.
Король Генріх IV користувався загальною симпатією французів. Він дуже рідко скликав Генеральні штати, але ніхто не виступав проти такої політики. Дорадником і головним міністром короля був князь Сюллі (гугенот). Разом з ним король здійснив внутрішні реформи, спрямовані на відродження сільського господарства, підтримку вітчизняної промисловості та торгівлі. Зокрема було запроваджено суворий нагляд за збиранням податків, що значно поповнило державну скарбницю. 1604 р. французи заснували свою першу колонію. У зовнішній політиці Генріх IV виступав проти австрійських та іспанських Габсбургів і готувався до війни з ними. Він сподівався утворити проти них коаліцію у складі Франції, Англії, Голландії, протестантських князів Німеччини, Скандинавських країн і Швейцарії. Але 1610 р. він був убитий католиком-фанатиком.
Наступним французьким королем у дев'ятирічному віці став син Генріха IV Людовік XIII (1610-1643). Деякий час країною управляла його мати Маргарита Медічі. Саме тоді в державі виникли передумови до нової громадянської війни. Проте конфлікту запобіг кардинал Рішелье, який а 1624 до 1642 р. обіймав посаду першого міністра і фактично вирішував усі державні справи.
Армай Жон дю Плессі Рішелье (1585-1642) - французький державний діяч. Кардинал (з 1622), глава королівської ради (з 1624), фактичний правитель Франції за Людовіка XIII. Сприяв зміцненню абсолютизму, формуванню французької нації. Позбавив гугенотів політичних прав, здійснив адміністративні, фінансові та військові реформи, стримував діяльність інквізиції на території Франції. За його розпорядженням було зруйновано дворянські замки (крім прикордонних), заборонено дуелі. В 1635р. втягнув Францію у Тридцятилітню війну (1618-1648). Перебуваючи при владі, Рішельє мав чимало противників і постійно був об'єктом змов і замахів. Для захисту його життя було створено спеціальну охорону ~ гвардію кардинала. У своєму "Політичному заповіті" виклав основні принципи французького абсолютизму.
За часів Рішельє значно зріс авторитет королівської влади. Людовік XIII дуже цінував свого першого міністра. Кардинал намагався придушити гугенотський рух. Двічі він вів з гугенотами відкриту війну (1624 і 1628 рр.). Після капітуляції Ла-Рошеля 1628 р. Рішельє фактично не брав до уваги умови Нантського едикту. Він видав так званий "Ццикт ласки", яким зберіг за гугенотами тільки свободу віросповідання. Гугенотська держава перестала існувати. Рішельє зумів вгамувати і затятих аристократів-католиків: були зруйновані їхні замки.
Після смерті Людовіка XIII на французькому троні опинився його п'ятирічний син Людовік XIV (1643-1715). Від його імені правила королева Анна, а першим міністром до 1661 р. був кардинал Джуліо Мазаріні. Тільки після його смерті молодий король заявив, що він сам буде першим міністром і що без його волі жодна справа не вирішуватиметься. Пізніше його девізом були слова: "Держава - це я".
Людовік XIV скасував Нантський едикт. Було заборонено кальвіністські богослужіння, церкви гугенотів зруйновано, а їх проповідників вигнано з Франції. Відновилися переслідування протестантів, які масово емігрували з країни.
