6. Впорядкування цивільного законодавства України на сучасному етапі. Розробка та прийняття нового Цивільного кодексу України.

Після Другої кодифікації почало значно зростати так зване «відомче» законодавство. Прогрес: структурування системи права. З 1964 року цивільне законодавство у його застосуванні з нормами інших галузей права виконувало обслуговуючу роль для підтримання планової дисципліни. З 1965 року держава визнає, що ступінь регулювання суспільних відносин є неефективним.

Постанови Ради Міністрів мали спроби реформування саме управлінських відносин.

Кінець 80-х років – «перебудова» призвела до реалізації основних засад планової економіки.

Була згодом створена робоча група по створенню Господарського кодексу.

Листопад 1992 року – була створена робоча група під головуванням міністра юстиції по створенню цивільного кодексу у складі спочатку 20, а згодом 12 чоловік (3 представники нашого університету).

25.08.1996 року – кодекс переданий у КМУ для передачі у ВРУ.

16.01.2003 року – прийнятий новий Цивільний кодекс (введений в дію 01.01.2004 року).

У період між прийняттям Цивільного кодексу і його підписанням Президентом у кодекс неконтрольовано вносились зміни, Секретаріатом ВРУ.

7. Концепція та структура Цивільного кодексу України 2003 року.

Цивільний кодекс відбиває основні засади, які забезпечують розвиток економічних особистих немайнових відносин і забезпечують формування громадянського суспільства.

Новий Цивільний кодекс вирішив питання цивільно-правового регулювання у принципово інший спосіб.

Він не знижує рівень регулювання до підзаконних нормативно-правових актів, кодекс повинен мати обов’язкову характеристику, стабільність статики цивільного обороту, речових відносин.

Процес адаптації законодавства до норм нового Цивільного кодексу значно затягнувся.

8. Інші джерела цивільного права.

На сучасному етапі актами цивільного законодавства не вичерпуються джерела цивільного права.

ст.6 ЦК + ст.7, 8, 10 ЦК. В них закріплені джерела, які виходять за межі цивільного законодавства.

ст.7 ЦК – джерелом цивільного права визнає звичаї і звичаї ділового обороту.

Звичай – правило поведінки, не встановлене актами законодавства, але яке стає установленим для регулювання певних суспільних відносин.

Найпоширенішими є торговельні звичаї і звичаї ділового обороту.

До торговельних звичаїв відносять Інкотермс. Однак звичай виконуючи компенсаторну функцію не повинен суперечити законодавству.

Одним із різновидів звичаєвих норм є узвичаєння. Воно ґрунтується на однаковій практиці застосування тих чи інших норм.

Узвичаєння – правила, які закріплюються для уніфікації (УНІДРУА).

Торговельні звичаї – поділяються на писані і неписані.

В доктрині практично не розроблено питання при звичай як джерело регулювання певних відносин.

Другим джерелом цивільного права є цивільно-правовий договір. На відміну від норм права положення договору не містять ознаки нормативності і загальної обов’язковості.

Особливим видом договорів є установчі договори: вони розширюють коло осіб, для яких вони є обов’язковими і є підставою для подальшої локальної нормотворчості.

У договорі можуть встановлюватися такі правила поведінки, такі права і обов’язки, які не передбачені законом, тим самим виконуючи компенсаторну функцію. Звичай регулює відносини на загальному рівні, а договір – на конкретному.

Джерелом цивільного права є також міжнародні договори.

З моменту ратифікації норми міжнародних договорів стають частиною національного законодавства.

Актуальними сьогодні є також питання про роль прецедентів у цивільному праві.

Прецедент (Р. Давид) – це рішення по конкретній справі, яке є обов’язковим для суду цієї, або іншої інстанції.

Ознаки:

• рішення по справі;

• нормативність;

• загальнообов’язковість;

• казуїстичність (максимальна конкретність).