4.4. Основи управління транспортом та дорожнім господарством

Специфіка управління цією сферою економіки пов"язана не тільки з її значимістю для розвитку економіки України.

Централізовану систему управління підприємствами транспорту загального користування (морським, річковим, залізничним, авіаційним, трубопровідним), тому ст. 5 Закону України «Про транспорт» передбачає, що відносини підприємств транспорту загального користування з центральними та місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування будуються тільки на основі податків, податкових пільг, встановлених нормативів та інших економічних засобів відповідно до чинного законодавства України[42].

Втручання у господарську діяльність підприємств транспорту, відволікання їх експлуатаційного персоналу на інші роботи місцевими органами влади і самоврядування не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України;

по друге—підвищені вимоги до дисципліни співробітників транспортної системи, які передбачені у статутах або у окремих положеннях;

по трете — існування особливої системи контролю за додержанням правил, норм і стандартів, які регламентують діяльність транспортних підприємств та установ;

по четверте — існування у транспортних підприємств та органів управління транспортом повноважень на застосування заходів адміністративного примусу — заходів стягнення, присікання, адміністративно-попереджувальних заходів.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про транспорт» транспорт держави об"єднується в Єдину транспортну систему. До цієї системи увійшли транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний та авіаційний, а також міський транспорт, у тому числі метрополітен); промисловий залізничний транспорт; відомчий транспорт; трубопровідний транспорт; шляхи сполучення загального користування.

Єдина транспортна система повинна відповідати вимогам суспільного виробництва та національної безпеки, мати розгалужену інфраструктуру для надання всього комплексу транспортних послуг, у тому числі для складування і технологічної підготовки вантажів до транспортування, забезпечувати зовнішньоекономічні зв"язки України. Тому управління цією системою здійснюється з єдиного центру, яким є Міністерство транспорту України. Воно діє на підставі Положення про нього, яке затверджене Указом президента України від 11 травня 2000 р.[43].

Воно є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінтранс України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики в галузі транспорту і дорожнього господарства, у сфері використання повітряного простору України навігаційно-гідрографічного забезпечення мореплавства.

Основними завданнями Мінтрансу України є:

державне управління транспортним комплексом і дорожнім господарством України, використанням повітряного простору України, навігаційно-гідрографічним забезпеченням мореплавства;

організація безпечної роботи транспортного комплексу і дорожнього господарства України;

забезпечення реалізації державної політики щодо становлення та розвитку транспортного комплексу і дорожнього господарства України, національної мережі міжнародних транспортних коридорів, організація навігаційно-гідрографічного забезпечення мореплавства, використання повітряного простору України для своєчасного, повного та якісного задоволення потреб населення і суспільного виробництва у перевезеннях усіма видами транспорту;

забезпечення взаємодії та координації роботи автомобільного, авіаційного, залізничного, морського і річкового транспорту, дорожнього господарства, здійснення заходів щодо розвитку єдиної транспортної системи України;

створення рівних умов для розвитку господарської діяльності підприємств транспорту всіх форм власності;

створення умов для інтеграції транспортного комплексу і дорожнього господарства України до європейської та світової транспортної системи;

Мінтранс України відповідно до покладених на нього завдань:

здійснює державне управління автомобільним, авіаційним, залізничним, морським і річковим транспортом, а також дорожнім господарством;

здійснює координацію роботи підприємств, установ та організацій автомобільного, авіаційного, залізничного, морського та річкового транспорту, дорожнього господарства, їх об"єднань, що належать до сфери управління Мінтрансу України (далі — підприємства галузі);

вживає заходів щодо розвитку єдиної транспортної системи України, створення і функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів та інфраструктури транспортного комплексу і дорожнього господарства України;

розробляє і реалізовує заходи щодо налагодження взаємодії, координації та прогнозування діяльності всіх видів транспорту;

здійснює заходи щодо реалізації єдиної державної економічної, тарифної, інвестиційної, науково-технічної, кадрової та соціальної політики в галузі транспорту і дорожнього господарства, у сфері використання повітряного транспорту України та обслуговування повітряного руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення мореплавства.

Враховуючи те, що діяльність транспортних підприємств пов"язана з підвищеною небезпекою для оточення, значна частина повноважень Міністерства транспорту пов"язана з організацією і проведенням нагляду за виконанням цими підприємствами вимог нормативно-правових актів щодо безпеки польотів, судноплавства, руху відповідно на авіаційному, морському і річковому, залізничному та автомобільному транспорті.

Широке коло повноважень Міністерству надано щодо правового регулювання перевезення пасажирів, вантажів, багажу і пошти, безпеки руху транспортних засобів, охорони праці та пожежної безпеки, сертифікації і технічної експлуатації рухомого складу, дипломування спеціалістів морського флоту, функціонування морських та річкових портів, будівництва, реконструкції, ремонту і утримання аеропортів та шляхів сполучення, навігаційно-гідрографічного забезпечення мореплавства, а також екологічної безпеки на транспорті за погодженням з Міністерством екології та природних ресурсів України. Деякі повноваження цього Міністерства торкаються також і автомобільного транспорту, що передбачено Законом України «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 р

Висновки

Підводячи підсумки викладеного у роботі матеріалу можна зробити наступні висновки:

Регулювання з боку держави застосовується для забезпечення безпеки громадян від можливих несприятливих наслідків ведення господарської діяльності, захисту прав споживачів від неправомірних дій комерційних організацій, стабілізації макроекономічних процесів, формування матеріального державного резерву.

Основною метою державного регулювання економікою є виконання завдань, що сприятимуть організації ринку, ринково-конкурентних відносин, досягнення економічних, політичних, соціальних і фіскальних цілей, спрямованих на підтримку та забезпечення ринкового порядку в країні, коригування розподілу ресурсів з метою впливу на господарську структуру та структуру національного продукту.

Функції державного регулювання економічних процесів визначаються з урахуванням тези про зростання значення цієї діяльності з точки зору економічних та соціальних наслідків рішень, що приймаються.

Перша функція державного регулювання у цій сфері полягає в аналізові та оцінці економічних процесів з метою виявлення фактичного стану регульованої економічної системи. Ця функція здійснюється шляхом систематичного проведення моніторингу за даними статистики і безпосереднього дослідження економічних процесів на підприємствах, фірмах із врахуванням дії факторів ринкового та інституційного регулювання. При цьому використовуються первинні і похідні показники: валовий внутрішній продукт, рентабельність, співвідношення попиту і пропозицій, капітальні вкладення та їхня структура, питома вага збиткових підприємств, чисельність трудових ресурсів, чисельність безробітних тощо.

До другої функції належить визначення тенденцій розвитку економічних процесів, що ґрунтується на їх аналізові. Розробка прогнозу очікуваних змін стану економіки на цьому рівні провадиться у два етапи. На першому — розраховуються очікувані показники за збереження існуючих зовнішніх умов (кон"юнктури ринку і політики інституційного регулювання), а також внутрішніх факторів (структурних і технологічних змін). На другому — з урахуванням можливих змін. Кожен з прогнозів має супроводжуватись оцінкою можливих економічних і соціальних наслідків.

Третя функція — стратегічне планування розвитку економіки. її метою є визначення, обґрунтування і прийняття рішень з обрання пріоритетних напрямків позитивної зміни динаміки економічних процесів шляхом здійснення заходів антикризового регулювання для забезпечення курсу економічного зростання у періоді, що прогнозується. Пріоритетного значення тут набувають такі напрямки, як приватизація, конверсія підприємств, тобто переорієнтація на випуск такої продукції, що користується попитом, розвиток інформаційних, інноваційних та інших інфраструктур.

Четверта функція полягає в організації процесів економічного регулювання, тобто у розробці та вдосконаленні економічних механізмів. Економічні механізми виражають економічну технологію, тобто послідовність операцій впливів на процеси в економіці.

П"ята функція — це реалізація проектних рішень, основною формою якої є розробка і затвердження програм введення нових господарських механізмів і коригування існуючих. Процес реалізації цих рішень з необхідним інформаційним, методичним, програмним забезпеченням після відповідного затвердження запроваджується в дію. При цьому аналізована функція у порядку зворотнього зв"язку служить підґрунтям для контролю за процесом реалізації рішень і відповідного коригування першої функції — аналізу та оцінки економіки.

Державного регулювання вимагають всі галузі економіки, однак, враховуючи рамки даної наукової роботи було здійснено дослідження державного регулювання таких основних з них, як фінансова сфера, митна справа, агропромисловий комплекс та дорожнє та транспортне господарство, в управлінні якими діяльність державних органів займає провідне місце.