- •1. Теорія грошового балансу раннього меркантилізму
- •2. Теорія торгового балансу пізнього меркантилізму
- •4.Фізіократи – представники класичної політичної економії у Франції II поч. XVIII ст. Та відображення їх суджень у поглядах ф.Кене й а.Тюрго
- •5. Економічне вчення а.Сміта
- •6. Економічне вчення д.Рікардо
- •7. Розробка к.Марксом і ф.Енгельсом економічної теорії капіталізму
- •8. Теоретичні проблеми ''Капіталу'' к.Маркса.
- •9. Розвиток в.І. Леніна марксистського економічного вчення
- •10. Австрійська школа граничної корисності. Теоретичні погляди к.Менгера, є.Бем-Баверка, ф.Візера
- •12. Американська школа маржиналізму (д.Б.Кларк).
- •13. Математична школа в політичній економії. Теоретичні моделі л.Вальраса, в.Парето
- •14. Історичні умови виникнення кейнсіанства. Теоретична система д.М.Кейнса
- •15. Економічна програма д.М.Кейнса. Державне регулювання економіки
- •16. Кейнсіанська теорія та економічна політика
- •17. Монетаризм. М.Фрідмен
- •20. Інституціоналізм. Загальна характеристика та основні етапи його розвитку.
- •21. Соціально-психологічний інституціоналізм т.Веблена
- •22. Соціально-правовий інституціоналізм Дж.Р.Коммонса
- •23. Кон’юктурно-статистичний інституціоналізм і.Мітчелла
- •24. Теорія сільськогосподарської кооперації а.В. Чаянова.
- •25. Теорія «довгих хвиль» м.Д.Кондратьєва
- •26. Неолібералізм у Німеччині. В.Рьопке, а.Мюллер-Армак, л.Ерхард
- •27. Розвиток політичної економії в Україні. М.Бунге, і.Вернадський, м.Туган-Барановський
- •28. Ідеї марксизму в роботах українських економістів. Економічні погляди м.Зібера
- •29. Революційно-демократичний напрям суспільно-економічної думки. Економічні погляди с.Подолинського
- •30. Теорії трансформації капіталізму. «Народний капіталізм», Колективний капіталізм» г.Мінза, а.Берлі
25. Теорія «довгих хвиль» м.Д.Кондратьєва
Російський учений М. Д. Кондратьев, продовжуючи дослідження в галузі кризових явищ в економіці капіталістичних країн, ще у 20-ті роки XX ст. висунув концепцію великих циклів господарської кон'юнктури, які згодом дістали назву «довгі хвилі» Кондратьева.
Досліджена велика кількість статистичних показників таких, як:
- динаміка цін; заробітна платня;відсоток на капітал; зовнішньоторговий обіг; виробництво основних видів продукції промисловості та ін.
Визначив, що перед і на початку піднесення хвилі кожного великого циклу виникають глибокі зміни в економічному житті суспільства, які виявляються в значних змінах техніки, виробництва, виникненні нових ринків збуту. У розвитку першої хвилі піднесення (кінець XVIII ст.) визначальними були винаходи в текстильній промисловості та виробництві чавуну. Зростання в період другої хвилі (середина XIX ст.) було зумовлено насамперед будівництвом залізниць, розвитком морського транспорту, а третя хвиля піднесення (початок XX ст.) пов'язана з відкриттям електрики, радіо та ін. На стадії «піднесення» хвилі супроводжуються нестабільністю в суспільстві — політичними негараздами, стадія «занепаду» хвилі характер. активізацією інноваційної діяльності, пожвавленням у створенні нових робочих місць, нових галузей виробництва, зміною технолог. парадигми, що приводить до подолання кризи.
Довів, що є три типи «хвиль» — короткі (приблизно 3 роки), середні (15 років) і довгі (60 років) і всі вони впливають на економічну кон'юнктуру. Основною закономірністю великих циклів уважав науково-технічні винаходи, відкриття, зміни технологічного укладу, які впливають на соціально-економічне життя суспільства, утворення нових ринків, нових країн тощо.Увів поняття «технічна революція як тяглова сила» циклу, розробив теорію «інноваційних» пакетів і показав, що нововведення розподіляються в часі нерівномірно і з'являються групами.
Траєкторію рівноваги економічного зростання (тренд) визначають два показники: швидкість оновлення виробничих фондів та ефективність нововведень.Феномен циклу — це періодичність повторення характерних соціоекономічних і технологічних ситуацій через певні відрізки часу.
26. Неолібералізм у Німеччині. В.Рьопке, а.Мюллер-Армак, л.Ерхард
Німецький неолібералізм поєднує ідеї сильної держави, що виконує інституціональні, організаторські та виховні функції, і має на меті свідомо створити сильну конкурентну економіку, спираючись на особливий менталітет нації, здатної до самоорганізації і самопожертви, та на неокласичні ідеї саморегулювання економіки.
До цієї школи належать такі відомі теоретики, як В.Рьопке, А.Мюллер-Армак, Л.Ерхард.
За Рьопке, роль держави має обмежуватися створенням такої економічної атмосфери, яка б найбільшою мірою сприяла підтримуванню господарського порядку.Економічна політика держави має гарантувати свободу- суворий порядок в економічній діяльності, що забезпечується через ринок, вільну конкуренцію і вільне ціноутворення. Такий господарський порядок учений називає «ринковим господарством», принциповою основою якого є приватна власність та егоїстичний інтерес окремого виробника, якому протистоїть споживач.
А. Мюллер-Армак – вперше сформулював ідею створення «соціально-ринкової» економіки — такої економічної системи, у межах котрої «принцип свободи ринку поєднується з принципом соціальної рівності», Економічна політика держави - оберігати конкуренцію та забезпечувати вирівнювання доходів громадян за допомогою раціональної фіскальної політики.
Соціально-ринковим господарством - свідомий синтез, коли створюване ринковим господарством багатство розподіляється під контролем держави. Цей контроль здійснюється через економічні механізми. Складовими соціально-ринкового господарства є: конкурентна ринкова економіка на засадах приватної власності та держава, що з допомогою економічних механізмів перерозподіляє національний дохід з метою забезпечення соціальної справедливості.
Найважливішим інструментом державного втручання в процес перерозподілу, є оподаткування.Важливим принципом податкової політики стимулювання індивідів у їхній діяльності з підвищення добробуту за рахунок власних сил..
Людвіг Ерхард – надавав особливого значення вільному конкурентному ціноутворенню, що забезпечувало раціональний перерозподіл ресурсів, відновлення повноцінного обміну, стимулювання виробництва товарів, на які існує попит, урівноважування кон’юнктури, а також самоокупність та прибутковість виробництва, тобто створення умов для його дальшого розвитку. Державна підтримка підприємництва полягала в пільговому оподаткуванні та кредитуванні малоприбуткових виробництв базових галузей (вуглевидобувні, сталеплавильні тощо), підприємств, що реінвестували прибуток у виробництво, а також підприємств, котрі виготовляли експортні товари, залучаючи іноземні капітали.
