40. Другорядні члени речення. Способи вираження додатків.

Другорядними називаються члени речення, що пояснюють головні або інші другорядні члени й синтаксично залежать від пояснювальних слів. Другорядні члени речення поділяються на означення, додатки та обставини.

Додаток — це другорядний член речення, що означає предмет, на який переходить або щодо якого здійснюється дія або виявля­ється ознака. Додатки найчастіше виражаються іменниками в непрямих відмінках як з прийменниками, так і без них і відповідають на питання непрямих відмінків. Додаток є другорядним членом речення, особливість якого полягає в тому, що, на відміну від інших другорядних членів, він деколи є обов'язковим компонентом речення.

Додатки бувають прямими і непрямими.

Прямий додаток означає предмет, на який дія спрямована безпосередньо; виражається формою знахідного відмінка без прийменника або родового відмінка: Море било й гризло його як прибережну скелю. Непрямий додаток означає об’єкт, який тільки певною мірою причетний до дії; виражається непрямими відмінками: Ніч осіння на дощ та туман багата.

41. Означення як другорядний член речення. Узгоджені та неузгоджені означення.

Означенням називається другорядний член речення, який вказує на ознаку предмета і відповідає на питання який? чий? котрий? скільки? (в усіх їхніх відмінкових формах).

Означення бувають: узгоджені, неузгоджені.

Узгодженим називається означення, виражене словом, що має такий самий рід (в однині), число та відмінок, що й означуване слово. Узгоджені означення виражаються:

— прикметниками:

Нам жорна ті (Зн. в.) із кам'яного віку (Р. в.) на танках варвари з Європи привезли (В. Симоненко);

— дієприкметниками:

Біліють смолоскипи грайливо пофарбованих ялин (В. Симоненко);

— прикметниковими та дієприкметниковими зворотами:

Десятків зо три вуликів, понакриваних покрівлями череп'яними й з кори, стояло серед гайка (Б. Грінченко);

— займенниками:

На цій землі все мужнє і натхненне, все пройняте любов'ю висоти (Р. Гамзатов);

— числівниками:

Аж на третій яр чути ваш базар (Народна творчість).

Неузгоджені означення пов'язуються з означуваним словом зв'язком керування або прилягання. Неузгоджені означення виражаються формами різних частин мови, які вказують на ознаку або належність предмета:

— іменниками в непрямих відмінках із прийменником або без нього:

Година (яка?) для праці настала (Леся Українка). Поволеньки голос (чий?) оповідача тихішає (Остап Вишня);

— займенниками його, її, їх (родовий відмінок від особових він, вона, вони у значенні присвійного): Сили (чиї?) його були вичерпані (І. Франко);

— прислівниками:

Зійшов над хатою місяць (який?) уповні (Марко Вовчок);

— неозначеною формою дієслова:

Спочатку у мене була думка (яка?) відмовитись (О. Довженко);

— словосполученням:

Карета (яка?) швидкої допомоги забрала її в лікарню (О. Копиленко).

42. Прикладка як різновид означення. Поширена та непоширена прикладка.

Прикладкою називається означення, виражене іменником, яке одночасно визначає, характеризує предмет і дає йому другу назву. Крім іменника, прикладка також може відноситися до займенника або будь-якої іншої частини мови, ужитої в ролі іменника. Прикладка зазвичай узгоджується з означуваним словом у роді, числі й відмінку (Проживав у нас довго собака Пірат (О. Довженко)). Лише прикладки, які є власними назвами гір, озер, станцій, планет, не узгоджуються з означуваним словом у непрямих відмінках (Альпіністи підкорили вершину гори Еверест).

Прикладки бувають непоширені, тобто виражені одним словом, і поширені — виражені кількома словами (Я передплачую газету «Голос України»). Якщо прикладка і означуване слово — загальні іменники, не пояснювані іншими словами, то вони пишуться через дефіс (Десь-не-десь лежали на землі дуби-великани… (О. Кобилянська)).