49. Відокремлені обставині. Розділові знаки у реченнях з відокремленою обставиною.

Відокремлені обставини виділяються у вимові інтонацією, а на письмі — комами. Вони, як правило, пояснюють дієслово-присудок і можуть стояти в різних позиціях по відношенню до нього. За будовою відокремлені обставини бувають поширені та непоширені.

Відокремлюються: 1) поширені обставини, виражені дієприслівниковим зворотом у будь-якій позиції по відношенню до означуваного дієслова-присудка (При в’їзді в село вершників уже чекали, юрмлячись край доріжки, босоногі діти); 2) обставини, виражені іменниками зі словами незважаючи на, починаючи з, кінчаючи (Сікач, незважаючи на свою чималу вагу й короткі ноги, дуже прудко бігає (Остап Вишня)); 3) непоширені обставини, виражені одиничними дієприслівниками (Мружачись, Софія взяла зі стола маленький срібний дзвоник).

За бажанням автора можуть відокремлюватись обставини, що починаються словами всупереч, наперекір, на зло, попри, залежно від, відповідно до, подібно до, у зв’язку з, завдяки, внаслідок, на випадок, за браком, за відсутністю, на відміну від, особливо (Наперекір огню і смерті, полки незборені і вперті боям виходили навстріч (М. Упеник)).

Не відокремлюються інтонацією й на письмі одиничні дієприслівники, що виступають у ролі обставин способу дії, які позначають фізичний чи психічний стан або положення в просторі. Такі дієприслівники стоять після дієслова-присудка, до якого відносяться, і набувають значення прислівника (Вона сиділа замислившись (Ю. Яновський)).

50. Уточнювальні члени речення та засоби їх виділення.

Уточнювальні відокремлені члени речення вимовляються з особливою інтонацією й уточнюють, пояснюють, конкретизують значення головних чи другорядних членів речення. Уточнювальні члени речення є тими самими членами речення, що йслова, які вони уточнюють.

На письмі уточнювальні члени речення відокремлюються переважно комами, іноді — тире.

Уточнювальними членами речення можуть бути:

1) підмети: Сухобрусові дочки, Марта й Степанида, були малими дуже гарні дівчата (І. Нечуй-Левицышй);

2) присудки: Хлопець за два роки змінився, виріс, змужнів (О. Хапать ко);

3) означення: Ніч була гаряча, жнив’яна (І. Нечуй-Левицький);

4) додатки: Ніхто ще так не описував наших лісів, їхньої багатої флори, їхніх щедрот і краси (Л. Волощук);

5) прикладки: Коли ви мені, старому батькові, не ймете віри, то я запишу на папері (І. Нечуй-Левицький);

6) обставини: Он там, на горбку, має бути весела батьківська хата (Ю. Мокрієв).

Відокремлені уточнюючі члени речення слугують для уточнення, конкретизації, пояснення тих членів речення, до яких вони відносяться. При цьому уточнення спрямоване від більш широкого й загального поняття до більш вузького і конкретного. Якщо ж навпаки, то розділові знаки між такими словами не ставляться.

Уточнюватись може будь-який член речення. Найчастіше уточнюючими членами бувають обставини місця і часу (Звідси, з високої Софіїної альтанки, видно майже весь асканійський степ). Рідше в ролі уточнюючих членів речення вживаються обставини способу дії, означення, додатки, підмети, присудки. Уточненням до підмета та додатка виступає відокремлена прикладка (Обидва, Сергій і Віктор, погодилися з батьком).

Уточнювані та уточнюючі члени речення пов’язуються між собою за допомогою інтонації. Уточнюючі члени речення зазвичай стоять після уточнюваного слова і на письмі відокремлюються комами.