53.Поведінка та її норма і розвиток.

Поведінка (дії, вчинки) людини зокрема визначається рівнем розвитку нервової системи та психіки. Ті типи поведінки, які людина набула на нижчих рівнях розвитку нервової системи, зберігаються і підпорядковуються більш складним формам психічного відображення. Таким чи­ном, людині притаманні всі типи поведінки: від інстинктивних до свідомих з відповідною ієрархією.

Інстинктивна поведінка людини — це дії, вчинки, які успадковуються людиною. На цьому рівні концентрується вся інформація, нагромаджена в ході еволюції людства. До відомих дій та вчинків інстинктивної поведінки людини належать ті, що пов'язані із самозбереженням, продовженням роду тощо.

Поведінка за навичками — це дії. які засвоюються у навчанні до автоматизму або шляхом спроб і помилок, або шляхом тренування. Як наслідок, людина виробляє навички, у неї формуються звички і під контролем свідомості (тренування) і без нього (спроби і помилки).

Свідома поведінка дозволяє діяти на основі не лише першої сигнальної системи, а й на основі другої .Слід зважати також на те, що інстинкти та навички можуть певним чином впливати і на свідому поведінку, але остання, безперечно, може керувати і навичками, і гальмувати інстинкти.

 

55.Поняття «особистість» у соціальній психології: індивід, особистість, індивідуальність.

   Людина є істотою біологічною, що володіє мовою, здатністю працювати, і водночас істотою суспільною, якій необхідно спілкуватися і взаємодіяти з іншими людьми.

Індивід – це носій загальних спадкових якостей, представник людського роду Homo Sapiens, біологічний організм. Будь-яка людина народжується індивідом незалежно від рівня фізичного і психічного здоров¢я.

Особистість людини — специфічна, унікальна єдність біологічного і соціального, система, в якій фізичне і психічне, природне і соціальне утворюють нерозривний ланцюг.   Особистість — суб'єкт власної життєдіяльності, суспільна істота, наділена свідомістю і представлена психологічними характеристиками, які є стійкими, соціально зумовленими, виявляються у суспільних зв'язках, відносинах з навколишнім світом, іншими людьми, визначають поведінку людини.

   Особистість виражає належність людини до певного суспільства, певної історичної епохи, культури, науки, традицій тощо. Поняття "особистість' має сенс лише в системі суспільних відносин — там, де може виявлятися соціальна роль чи сукупність ролей. Йдеться насамперед про специфічне розуміння індивідом своєї ролі, про внутрішнє ставлення до неї, вільне і зацікавлене чи вимушене і формальне її виконання.

   Для пізнання особливостей формування властивостей особистості, у тому числі й соціально-психологічних, необхідно розглядати її життя в суспільстві, її рух у системі суспільних відносин. Без колективу, групи, людських спільностей особистість в її діяльній соціальній сутності не можлива, тому охарактеризувати її можна тільки в системі міжособистісних стосунків, у колективній діяльності.

   Індивідуальність (лат. individuitas — неподільність) — сукупність особливостей і певних властивостей людини, які характеризують її неповторність і виявляються у рисах характеру, у специфіці інтересів, якостей, що відрізняють одну людину від іншої.

   Індивідуальність є неодмінною і найважливішою ознакою особистості. Поняття "особистість' та "індивідуальність' не тотожні. Особистість завжди є суб'єктом відносин із конкретним соціальним оточенням. Тому структура особистості ширша від структури її індивідуальності. Поступ від людини, індивіда через індивідуальність до особистості можна розглядати і як процес соціалізації, і як внутрішнє вдосконалення людини.