27. Післявоєнна відбудова і розвиток України 1945 -1950 рр. Четвертий п*ятирічний план.

Найважливішим завданням того періоду- була відбудова народного господарства, для чого був прийнятий четвертий п'ятирічний план (1946-1950). Передбачалося за п'ять років перевершити довоєнний рівень валового випуску продукції та відновлення виробничих потужностей. Сталін запропонував ряд грандіозних проектів "перетворення природи", які передбачали будівництво в Україні величезної греблі на Дніпрі, створення великих лісосмуг у степах для боротьби з посухами.

План і надалі базувався на довоєнній моделі розвитку народного господарства з її традиційними радянсько-плановими компонентами, орієнтацією на важку промисловість, на кількісні показники, "вал". Абсолютно виключалися ринкові елементи, приватна власність, конкуренція, співпраця та інтеграція з розвинутими країнами світу. Натомість передбачалися планово-командний тиск держави на трудящих, різниця цін на промислову та сільськогосподарську продукцію (як завжди не на користь останньої). Всі вказівки диктувалися, доводилися зверху, ставилася вимога їх безумовного виконання, а невиконання завдань підлягало осуду та суворої відповідальності.

Найскладніша ситуація склалась у сільському господарстві - цій хронічно хворій галузі радянської економіки. Значні втрати під час війни, другорядне значення у соціалістичному плануванні, згубна державна політика, несприятливі погодні умови призвели до надзвичайно тяжкого явища - голоду 1946-1947 років

У 1947 р. проведено грошову реформу, яка привела до вилучення грошей у тих, хто заощадив певні їх суми. Особливо боляче реформа вдарила по селянству, сільській інтелігенції. В умовах відсутності установ Ощадбанку в сільській місцевості, обмін грошей, що зберігались у населення, здійснювався з розрахунку 1:10

28.Слов'яни — велика групаспоріднених за мовою та культурою індоєвропейськихнародів, щоживуть у Східній і ЦентральнійЄвропі та утворюють три гілки: східнослов'янську (українці, білоруси, росiяни),західнослов'янську (поляки, кашуби, чехи, словаки, лужичани), південнослов'янську (серби, болгари, хорвати, словенці, боснійці, македонці, чорногорці). Слов'янирозмовляютьслов'янськимимовами.

Про Словян вперше згадують чужі письменники у І та II столітті по Різдві Христовім, але звуть їх венетами. Тільки через 500 літ вперше бачимо наймення «словен», «славен», і то звуть так не всіх слов'ян, тільки західних. Саме наймення слов'ян пішло найскоріш од слово — то-б то се такі люде, що говорять зрозуміло по людськи, а не «німці», що говорити не вміють.

Східні слов'яни, що жили на землях сучасної України, на поч. І тис. об'єдналися в Антське державне утворення, яке займало територію між Дністром і Дніпром. У антів панував демократичний лад і всі справи вони вирішували спільно, а за часів загальної небезпеки обирали правителя. Маючи добру військову організацію, здійснювали успішні воєнні походи на сусідів.

29.Польсько-радянська війна 1920 року

За короткий час лідер польської держави Ю. Пілсудський за допомогою Антанти зумів створити сильну армію, яка здобула перемогу над Українською Галицькою армією. Не маючи іншого виходу, Голова української Директорії С.Петлюра у квітні 1920р. підписав з поляками Варшавський договір. Після цього об'єднана польсько-українська армія, швидко здолавши опір червоних військ, у травні 1920 р. здобула Київ. Проте змучене війною, окупаційними режимами, червоним терором, погромами українське селянство не підтримало Директорію.

За закликом ЦК РКП(б) на польський фронт було перекинуто і 1-шу Кінну армію С. Будьонного. 12 червня 1920 р. польсько-українська армія залишила Київ і почала відступати, не маючи змоги чинити опір переважаючим силам радянських військ. Запеклі бої розгорнулися на підступах до Варшави й Львова. Над Польщею нависла смертельна небезпека, але Ю. Пілсудський, мобілізувавши всі ресурси, зумів у боях під Замостим і Варшавою відкинути радянську кінноту й перейти в контрнаступ. У цих боях особливо відзначилася 6-та українська дивізія генерала Безручка, яка самовіддано захищала Замостя. Червона армія відступила з території Галичини. У такій ситуації у жовтні 1920 р. між Польщею і радянською Росією було підписано перемир'я, а 18 березня 1921 р. у Ризі між цими державами був укладений мир. За Польщею залишилася Західна Україна та Західна Білорусія. Українська армія С Петлюри вперто чинила опір більшовикам аж до листопада 1921 р. Та все ж вона зазнала поразки, і її підрозділи були інтерновані в Польщі. Радянська влада остаточно встановилася на всій Правобережній Україні.

У 1920-1921 pp. більшовики заволоділи Закавказзям і Середньою Азією, хоча опір партизанських загонів у Середній Азії тривав аж до кінця 20-х років.

На початку 1920 р. кораблі Антанти евакуювали до Криму залишки військ Денікіна. Кримське угруповання білогвардійців очолив командир козацького корпусу барон П. Врангель. Переформувавши війська, а також внісши зміни в ідеологію білого руху, він розпочав наступ. На кінець червня 1920 р., скориставшись тим, що основні сили Червоної армії були зайняті у війні з Польщею, П. Врангель захопив Північну Таврію, південну частину Катеринославщини, створивши загрозу Донбасові. Всі спроби здійснити десанти на Таманському півострові й підняти донське і кубанське козацтва на антибільшовицьке повстання були невдалими. Радянське командування, занепокоєне таким розвитком подій, у серпні прийняло рішення про створення Південного фронту, який очолив М. Фрунзе. Сюди були перекинуті додаткові сили, але їх було недостатньо для розгрому П. Врангеля.

30.XII—XIII ст. на Русі — період феодальної роздробленості. Її причини корінилися у тогочасних виробничих і суспільних відносинах, які розвивалися на базі піднесення продуктивних сил у сільському господарстві й ремеслі. Розвиток феодального ладу і його утвердження на всій території Давньоруської держави привели до виділення окремих областей — «земель» — та їхніх центрів, через натуральний, а отже — замкнутий характер феодальних господарств, слабо зв’язаних поміж собою. Місцеві економічні інтереси в умовах натурального господарства породжували прагнення до відособлення: ставши землевласниками-вотчинниками, дружинники — колишня опора великого князя київського — пройнялися «земськими» інтересами. Вимагаючи служби й матеріальних витрат, влада Києва почала їх обтяжувати.

Водночас посилення феодального гноблення смердів боярами-вотчинниками викликало опір трударів. В умовах розгортання в окремих землях Русі народних виступів — «коромол» — великий князь київський не мав уже змоги забезпечити інтереси феодалів на всій території держави. Удільні князі й бояри створювали апарат влади ближче до своїх вотчин. Роль центру регіональних політичних сил почало відігравати головне місто землі. Тут знаходилася резиденція удільного князя, який в інтересах місцевого боярства дедалі енергійніше домагався відособлення від Києва.

Отже, роздробленість була природним наслідком розвитку феодальною ладу. Вона мала й певне прогресивне значення, оскільки супроводжувалася піднесенням економіки в окремих землях. Разом з тим втрата державної єдності й князівські міжусобиці підірвали міць Давньоруської держави. З цього скористалися зовнішні вороги — половці, лицарі-хрестоносці, феодали Польської й Угорської держав, та ін. їхні напади на Русь значно почастішали. Однак послаблення зовнішньополітичних позицій не завадило розвиткові внутрішніх соціально-економічних процесів: у період феодальної роздробленості на базі зростання продуктивних сил на Русі складалися й зміцнювалися передумови для нового, міцнішого об’єднання в майбутньому руських земель у єдиній державі.У процесі роздробленості в середині XII ст. єдина до цього Давньоруська держава розпалася на ряд окремих земель (князівств): Київську, Володимиро-Суздальську, Новгородську і Псковську, Галицько-Волинську. Рязанську, Смоленську, Полоцько-Мінську, Переяславську та ін.У період феодальної роздрібненості вперше в Київському літопису (1187 р.) з’являється назва «Україна».

31.Восени 1942 року на Волзі в районі Сталінграда розпочалася одна з найбільших битв Другої світової війни. У результаті наступу радянської армії 19-23 листопада в оточенні опинилося 330-тис. німецьке угруповання. 2 лютого 1943 року фашистські війська капітулювали. Перемога під Сталінградом відкрила можливість для наступу радянських військ в Україні. 18 грудня 1942 року фашистів вибили із с. ПівнівкаМіловського району (Луганщина). Того ж дня від нацистів звільнено ще декілька населених пунктів України. Першим районним центром, звільненим від окупантів, було м. Мілове. 1 066 солдатів і офіцерів загинули за визволення першого міста на українській землі.

Улітку 1943 року (5 липня - 23 серпня) радянським військам удалося завдати поразки гітлерівським арміям на Курській дузі. Загальний наступ під Курськом дав можливість визволити місто Харків (23 серпня 1943 року). Уперше за всю історію Другої світової війни Москва салютувала визволителям українського міста. Почався загальний наступ, який мав на меті повністю звільнити Україну від німецько-фашистських загарбників. Першим етапом цього плану стала підготовка до визволення Лівобережної України.

Протягом серпня - вересня 1943 року від німців звільнено Лівобережжя з його промисловим серцем — Донбасом. Операції на території Лівобережної України відбувалися в досить важких умовах. Відступаючи, нацисти в безсилій люті теж застосували тактику «випаленої землі» — знищували все, передусім промислові об'єкти й матеріальні цінності, які не можна було вивезти до Німеччини. У жовтні 1943 року радянські війська остаточно ліквідували німецькі плацдарми в районі Мелітополя та Запоріжжя й самі почали закріплюватися на правому березі Дніпра біля Києва та Кременчука. На черзі була операція з визволення столиці України.

32 Культура України в 1-й половині 19ст.Велику роль у піднесенні культури мали навчальні заклади.Почали функціонувати чимало гімназій і повітових шкіл. В університетських друкарнях друкувалися журнали й альманахи ("Украинский вестник", "Украинский журнал", "Запорожская старина").

Система загальної освіти в основному орієнтувалася на релігійне виховання дітей. Культурне життя на Україні великою мірою визначалося розвитком літератури. Характерною ознакою тогочасного літературного процесу було українсько-російське мовне єднання. Чимало діячів української культури писали і російською мовою й органічно ввійшли у російську культуру. Українська письменницька інтелігенція виступила яскравим виразником національної самосвідомості

Архітектура.

Продовжувало розвиватися культове будівництво. У містах і селах церкви зводяться не лише дерев'яні, а й з довговічнішого матеріалу. Зовнішній і внутрішній вигляд таких споруд відзначався пишністю, урочистіст.

Музика. Поетична й музична обдарованість українського народу забезпечувала високий рівень розвитку музично-пісенної творчості. У XIX ст. продовжували побутувати землеробські пісні календарного циклу, а також колядки, веснянки, колискові, весільні та ін. Осередками розвитку музичної культури були духовні учбові заклади, гімназії, приватні пансіони, університети.

Театр. Творчі здібності українського народу розкривалися також у традиційному театральному мистецтві, яке побутувало у формі народних драм, лялькового і "живого" вертепу, інтермедій. У XIX ст. продовжував існувати кріпацький театр – і не лише у поміщицьких садибах, айв містах, де заповзятливі люди перетворювали організацію вистав на комерційну справу. 1828 р. було заборонено купувати в театр кріпаків, але й пізніше кріпацькі актори та їх нащадки продовжували входити до складу деяких театральних труп.

Розвиток національного театру особливо активізувався в ЗО-40-і роки. У зміцненні його реалістичних і демократичних принципів важливу роль відіграв Т. Шевченка

33Політика десталінізації.Після смерті Сталіна (1953 р.) в країні сталися суттєві зміни в соціально-політичному житті та економічній політиці. Десталінізація - процес ліквідації культу особи і сталінської політичної системи, створеної радянським лідером Йосипом Сталіним. Десталінізація поклала кінець використанню примусової праці в економіці.Тим чачом відбувся прихід до влади Хрущова. Хрущов тоді став найвпливовішим радянським політиком. Хрущовська компанія з очищення від спадщини Сталіна у громадській сфері проводилася в кінці 1950-х. Було проведено перейменування міст, пам'ятників та інших об'єктів, які були названі на честь Сталіна. Процес десталінізації досяг свого піку у 1961 році на 22-му з'їзді Комуністичної партії Радянського Союзу. В результаті з'їзду були прийняті два ключових акта десталінізації: по-перше, 31 жовтня 1961 року тіло Сталіна було винесене з мавзолею на Червоній площі і перепоховане, а по-друге, 11 листопада 1961 року, місто-герой Сталінград був перейменований у Волгоград.

Хрущовська "відлига" — неофіційна публіцистична назва періоду в історії СРСР після смерті Й. Сталіна (з 1953 по 1964-й рр.). Поняття "Хрущовська "відлига" пов’язане з перебуванням на посту першого секретаря ЦК КПРС Микити Хрущова (1953–1964 рр.) Цей період характеризувався зменшенням політичних репресій, вибірковою реабілітацією засуджених та репресованих у сталінські часи, частковою лібералізацією політичного життя, незначним послабленням тоталітарної влади.

Після смерті Й. Сталіна 5 березня 1953 р. М. Хрущов, який очолив комуністичну партію, взяв курс на реформування сталінського режиму. Зі зміцненням влади М. Хрущова "відлига" почала асоціюватись із засудженням культу особи Й. Сталіна.

34.Розвиток господарства в Україні у 18 ст. Землеробство мало переважно зерновий характер. Розширюються посівні площі, збільшується виробництво зерна та інших сільськогосподарських культур. Його розвиток в окремих регіонах відбувався нерівномірно. Найбільш енергійно розвивалися всі галузі господарства на Лівобережжі та Слобожанщині, а в кінці XVIII ст. й Південь набирає високих темпів економічного зростання.

Протягом XVIII ст. відбувається певна спеціалізація: на Лівобережжі та Слобожанщині все більша увага приділяється вирощуванню жита, на Півдні — пшениці. У фільваркових господарствах Правобережжя посіви жита й пшениці теж зростали, хоча й повільніше, ніж на Півдні. З середини XVIIІ ст. в Україні розпочинається вирощування картоплі, а також розширюються посіви технічних культур, зокрема тютюну, льону, цукрового буряка і соняшника. До другої половини XVIII ст. відносяться перші спроби ведення садівництва й виноградарства, особливо па півдні України і в Криму, на науковій основі.

Відбуваються прогресивні зрушення в системах обробітку ґрунту: зростає площа угноєних ланів, дещо розширюється багатопільна обробка ґрунтів. У XVIII ст. в Україні зростає значення тваринництва. У північних районах України все більшу роль відіграє свинарство.

35 Встановлення влади директорії УНР. 18 грудня 1918 p. Директорія Української Народної Республіки урочисто вступила до Києва.

Того ж самого дня Директорія проголосила свою заяву, а услід за нею прийняла цілу низку законів. В заяві Директорія пояснювали громадянам, що відтепер вся влада в У HP має належати лише трудящим класам: робітництву та селянству. Класи нетрудові позбавлялись права порядкувати державою. Директорія запевняла, що передасть свої права і повноваження лише трудовому народові самостійної УНР.

Становище нової влади було дуже тяжким. Армія повстанців, що забезпечила переможний рух на Київ, розтанула з такою ж швидкістю, з якою створилась. Масу її складали селяни, які, поваливши гетьманський режим, поспішили додому, щоб ділити панську землю.

Україна була оточена ворогами з усіх боків. Шість різних армій діяли на її території. На заході стояли польські війська. Після повалення гетьманської держави посилився рух радянських військ в Україну. На південно-східному кордоні виступили російські сили антибільшовицького спрямування, які очолив генерал Денікін.

Злука УНР І ЗУНР.У результаті революції в Росії та розпаду Австро-Угорської імперії постали дві українські держави: Українська Народна Республіка та Західноукраїнська Народна Республіка. Вони відрізнялися між собою політичними, економічними, соціальними і міжнародними орієнтирами. 1 грудня 1918 р. у Фастові було укладено попередній договір між Радою державних секретарів ЗУНР та Директорією УНР про "злуку обох українських держав в одну державну одиницю". На засіданні З січня 1919 р. УНРада в Станіславі, куди переїхав весь апарат уряду, одностайно прийняла ухвалу про об'єднання ЗУНР та УНР, в якій, зокрема, зазначалося: "Українська Національна Рада, виконуючи право самовизначення українського народу, проголошує торжественно з'єднання ЗУНР і УНР в одну одноцільну суверенну Народн

36.Після полтавської катастрофи Петро І поводився у Гетьманщині як у завойованій країні. Гетьманщину почали офіційно називати Малоросією.

Значним ударом царату по автономії Гетьманщини було створення у травні 1722 р. Малоросійської колегії (1722—1727) — центрального органу російської колоніальної адміністрації в Лівобережній Україні. На неї покладалася низка функцій, реалізація яких фактично позбавляла гетьмана і тієї решти влади, що він ще мав.

Петро І заборонив вибори наступного гетьмана. Тому старшина призначила наказним гетьманом чернігівського полковника Павла Полуботка (1722 —1724).

Після смерті Петра І процес цілковитої ліквідації автономії України було дещо пригальмовано. Готуючись до війни з Туреччиною й намагаючись якось утихомирити українців, російські політики почали прихильніше ставитися до української автономії. В 1727 р. Малоросійську колегію було розпущено, а місцевому населенню дозволили обирати гетьмана. Ним став 70-річний миргородський полковник Данило Апостол (1727—1734). Правове становище Гетьманщини цього часу визначалося т.зв. Рішительними пунктами — царським указом, який обмежував гетьманську владу та політичну автономію Лівобережжя: 1) гетьман міг обиратися тільки за згодою царя і не мав права на дипломатичні зносини; 2) кандидатів на посади генеральної старшини і полковників затверджував цар; 3) до складу Генерального суду поряд із трьома українцями мало ввійти стільки ж росіян; 4) скасовувалася заборона на купівлю землі в Україні росіянами тощо.

Після смерті Д. Апостола імператриця Анна Іванівна заборонила вибори гетьмана, а для управління Україною запровадила колегіальний орган під назвою Правління гетьманського уряду (1734— 1750).

У 1750 р. за рішенням імператриці Єлизавети Петрівни К. Розумовського обрали гетьманом.

У 1762 р. до влади в Російській імперії прийшла Катерина II. Вона вирішила остаточно знищити автономію Гетьманщини. У листопаді 1764 р. було видано указ про ліквідацію гетьманської влади. Замість гетьманського управління владу перебрала Малоросійська колегія на чолі з графом П. Рум’янцевим. У 1781 р. було ліквідовано полковий адміністративний розподіл. Лівобережну Україну поділили на намісництва (Київське, Новгород-Сіверське, Чернігівське). У 1783 р. було ліквідовано козацьке військо. Козаки переводилися до розряду державних селян.

1783 р. в Лівобережній та Слобідській Україні було введено кріпацтво. У 1785 р. українська старшина була зрівняна в правах з російським дворянством.