17.Початок ввв.Окупаційний режим.

22 червня 1941 р. раптовим нападом військ нацистської Німеччини та її союзників на СРСР почалася Велика Вітчизняна війна. В Україні наступала група армій „Південь", яка діяла проти радянських військ Південно-Західного і Південного фронтів. Початок війни для радянських військ виявився вкрай несприятливий, вони зазнали величезних втрат, але чинили опір, який дедалі зростав. 23-29 червня 1941 в районі Луцьк-Броди-Рівне-Дубно тривала найбільша танкова битва початкового періоду війни.

7 липня - 19 вересня 1941 р. тривала оборона Києва, 5 серпня - 16жовтня 1941 р. тривала оборона Одеси, а у жовтні 1941 р. - липні 1942 р. тривала оборона Севастополя. 25 серпня 1941 р. німецько-фашистські війська захопили Дніпропетровськ. У другій половині вересня 1941 р. сталася трагедія Південно-Західного фронту, одна з найбільших поразок Червоної Армії на початку війни. В оточенні німецьких танкових колон опинилося 4 армії, в полон потрапило 665 тисяч чоловік, загинуло й командування фронту разом з командуючим генерал-полковником Кирпоносом. На кінець 1941 р. не окупованими залишилися лише східні райони Харківщини, Донбасу та Севастополь.

У травні 1942 р. радянські війська спробували провести наступальні операції в районі Харкова і Керчі, але зазнали поразки. В полон потрапило 440 тисяч чоловік. 28 серпня 1942 р. захопивши місто Свердловськ Ворошиловградської області, німецько-фашистські війська завершили окупацію українських земель. На їх території було встановлено жорстокий окупаційний режим.

2. Вся територія України була поділена на кілька частин. Під назвою „Трансністрія" до складу Румунії включили Одещину, частини Миколаївської, Вінницької областей та Лівобережжя Молдови. Під назвою дистрикт (округ) Галичина до складу Генерал-губернаторства (польські землі) були включені західноукраїнські області (Львів, Тернопіль, Станіслав, Дрогобич). Прифронтові області безпосередньо підпорядковувалися військовому командуванню. Інші українські землі утворили Рейхскомісаріат „Україна", очолений Еріхом Кохом, який виділявся своєю жорстокістю до слов'ян.

18.Скасування кріпосного права в росій 1861\

На середину XIX ст. у Росії загострилася криза віджилих феодально-кріпосницьких відносин. Подальший розвиток країни на базі існуючої системи примусової праці ставав неможливим. Кризу самодержавно-кріпосного ладу наочно засвідчила поразка Росії у Кримській війні. Військово-технологічна відсталість російської армії, що виявилась у ході оборони Севастополя, відбивала загальне відставання імперії від передових країн Європи.

В умовах занепаду кріпосницької системи і зростання виступів селян новий імператор Олександр II, розуміючи необхідність перетворень, у промові перед московськими дворянами заявив: «Краще скасувати кріпосне право зверху, ніж очікувати того часу, коли воно само собою почне скасовуватися знизу». Розпочалася докорінна перебудова суспільного життя, «доба великих реформ».

19 лютого 1861 р. було підписано Маніфест про ліквідацію кріпацтва. Селяни стали особисто вільними, здобули право розпоряджатися своїм майном, займатися торгівлею, підприємництвом і переходити в інші стани. Положення про звільнення зобов'язувало поміщиків надати селянам землю, а селян - прийняти цю землю. Причому колишні кріпаки наділялись землею не за ринковою ціною, а мали сплатити за неї вартість суми капіталізованого щорічного оброку. Держава позичала селянам на викуп землі 80 % її вартості, яку згодом селяни виплачували з відсотками. Внаслідок цього у наступні 44 роки селяни віддали державі майже 1,5 млрд рублів замість позичених 500 млн.

Кращі й родючіші землі поміщики намагалися залишити в себе і тому домоглися встановлення максимального розміру наділу, які селяни могли в них викупити. І як результат, поміщики залишили в себе майже п'яту частину землі, якою раніше в їх маєтках користувалися кріпаки. Слідом за центральними губерніями кріпосне право було скасоване в Україні, Білорусії, на Північному Кавказі і Закавказзі. Всього на волю було відпущено 22 млн селян.

Реформа 1861 р. стала важливим рубежем в історії Росії, звільнивши шлях для швидкого розвитку капіталізму та створивши ринок робочої сили. Разом з тим, реформа мала половинчастий характер. Здобувши свободу, селяни залишились безправним, неповноцінним станом. У країні збереглося селянське малоземелля (у середньому колишні кріпаки отримали по 3,3 десятини землі на душу при необхідних 6-7 десятин), що стало причиною нового загострення протиріч між селянами і поміщиками.