3. 4. Феміністка

Іншою альтернативною стереотипною моделлю поведінки жінки є образ феміністки. Ця модель в українському сучасному суспільстві найменш популярна і не викликає інтересу з боку громадськості. Завдяки дискредитації течії фемінізму в рамках комуністичної і пострадянської ідеології, внаслідок перетворень, жіноцтво упереджено сприймає цей термін, вбачаючи в тому загрозу «втрати жіночності» і наявність таких рис, що ототожнюють жінку до чоловіка. Нерозуміння сутності феміністичної теорії та ідеології характерне не лише для масової свідомості, а й властиве навіть інтелектуальним колам. Таке стереотипне уявлення про феміністку як про мужеподібну, грубу, озлоблену, агресивну – все є характерним для масової свідомості українців. ⁸³

Отже, в сучасній Україні продовжують домінувати ті моделі фемінности, що репродукують ґендерні стереотипи та орієнтують жінку на самореалізацію через зв’язок із чоловіком, у межах традиційних ролей матері, домогосподарки, дружини/коханки. Вони не віддзеркалюють тих соціально-економічних змін, що відбулись у становищі жінки упродовж ХХ століття, і, по суті, є нерелевантними в сучасному українському суспільстві. Водночас альтернативні до них модерніші моделі є недостатньо сформованими і артикульованими у публічному дискурсі, що зумовлює складність ідентифікації з ними і, відповідно, незначну популярність серед жінок⁸⁴.

Нездатність жіночих лідерів переконливо спростовувати хибні уявлення про фемінізм – це зумовлено практично повною відсутністю упродовж перших кількох років незалежності публікацій, які б викладали теоретичні та ідеологічні засади фемінізму, роз’яснювали відмінності у цілях і способі дії різних його течій та напрямів, а також оприлюднювали результати конкретних досліджень щодо становища жінок, здійснених на засадах феміністської методології.

Розділ 4 сучасні жіночі організації у світлі громадської думки

4. 1. Традиційні жіночі організації

Сьогодні в Україні нараховується понад 700 жіночих товариств, 34 з яких мають статус міжнародних і всеукраїнських. З кожним роком їх кількість та чисельний склад зростає. Згідно з цільовими установками, формами діяльності та впливом на розвиток жіночого руху і українське суспільство загалом умовно можна виділити чотири групи жіночих організацій.

До традиційних жіночих організацій відносяться об’єднання, що відродилися на ґрунті тих жіночих організацій, які діяли в різні історичні періоди і на різних теренах України⁸⁵.

На чітко визначених національно-культурних позиціях будує свою діяльність «Союз Українок», що відновив роботу з кінця 1980-х років у західних областях, а згодом і на всій території України. Проблеми поліпшення становища жінок «Союз Українок» пов’язує з національним відродженням, з творенням національної самостійної держави та громадянського суспільства. В умовах бездержавності реальна рівноправність між жінками та чоловіками, на думку організації, неможлива. Основна мета організації – спрямування творчих сил українського жіноцтва на відродження та утвердження в суспільстві історичних святинь, ідеалів та духовної культури українського народу⁸⁶.

«Союз Українок» проводить широку культурно-просвітницьку роботу, відзначає національні свята та пам’ятні дні. В усіх містах, де створені осередки організації, працюють недільні релігійні школи для дітей, проводяться щорічні педагогічні читання, присвячені науковій спадщині С. Русової та ін. У 1993 р. у Львові відкрилася бібліотека «Союзу Українок», де представлені книжки та документи з питань українського жіночого руху. Широкого розголосу набули науково-практичні конференції «Союзу Українок» – «Жінка у боротьбі за волю України» (Львів, грудень 1990 р.); «Жінка і демократія» (Київ, липень 1993 р.), що була проведена разом з СФУЖО; «Жінки України: історія, сучасність та погляд у майбутнє» (Дніпропетровськ, листопад 1995 р.).

«Союз Українок» підтримує зв’язки з представницями українських товариств у Вірменії, Естонії, Росії. Організація має своє представництво в керівництві Української Всесвітньої Координаційної Ради і є її колективним членом. «Союз Українок» був учасником Міжнародної конференції в Празі, організованої ЮНЕСКО, Гельсінської громадської Асамблеї в Братиславі, жіночої конференції у Фрайбурзі та багатьох інших. 5 жовтня 1992 р. організація «Союз Українок» була прийнята до Міжнародного Альянсу Жіночих Організацій. ⁸⁷

Згідно зі статутом, «Союз Українок» проводить благочинні акції, опікує дитячі заклади, літніх людей та інвалідів, і для проведення такої діяльності у більшості філій організації створено секції соціальної допомоги. При Проводі діє фонд допомоги дітям-сиротам, убогим, немічним. Серед великого числа проектів організації – заснування школи жіночого бізнесу у Львові. Головна мета цієї школи – підтримка жінок-підприємців. Перший рівень навчання в школі – для тих жінок, які бажають відкрити свою справу, другий рівень – для тих, хто вже працює в бізнесі.

Надаючи перевагу культурній та просвітницькій діяльності, «Союз Українок» брав участь у вирішенні політичних питань. Поряд з такими політичними партіями, як Народний Рух, Демократична партія України, Селянська партія, організація увійшла до політичного клубу «Демократичний центр», створеного в липні 1993 р. як передвиборча коаліція напередодні виборів 1994 р. Від «Союзу Українок» було представлено шість кандидатів у депутати Верховної Ради України. Напередодні виборів 1998 р. об’єднавшись у передвиборчий блок на чолі з Народним Рухом України, «Союз Українок» знову підтвердив свою національно-демократичну прихильність.

Близькою до «Союзу Українок» за цілями діяльності є «Українська християнська партія жінок» (УХПаЖ) на чолі з Оленою Горинь, що створена у Львові в 1991 р. Проголосивши себе політичною організацією, УХПаЖ не зарекомендувала себе впливовою у політичному житті України. Для неї характерні традиційні завдання жіночих організацій: відродження християнської духовності у її моральному, філософському та правовому аспектах. У грудні 1992 р. Голова УХПаЖ визначила позицію партії щодо ролі жінки як надійного помічника чоловіка у розбудові української держави та вказала на культурно-релігійну спрямованість організації.

Традиційні завдання були покладені в основу діяльності «Жіночої Громади». Вважаючи себе спадкоємницею благодійних традицій українського жіночого руху початку ХХ століття, «Жіноча Громада» ставила завдання відродження української нації, сприяння розбудові громадянського суспільства, утвердження абсолютної цінності життя і самобутності людини, підвищення соціального статусу жінки в країні, подолання дискримінації жінок, виховання жінок – державних та громадських лідерів, сприяння духовному розвитку жіночого соціуму. Установчий з’їзд «Жіночої Громади» відбувся в грудні 1992 р., на нього були делеговані 128 жінок. «Жіноча Громада» має статус міжнародної організації, її осередки діють у Чехії, Росії та Франції⁸⁸.

За словами Голови організації Марії Драч, «Жіноча Громада» була третьою організацією після Руху та Просвіти, яка в кінці 80-х років виступила за необхідність проголошення незалежності української держави. «Жіноча Громада» спільно з агенцією «Formaper» при Міланській Торговій Палаті й матеріальній підтримці ТАСІS-BISTRO (представництво ЄС) розпочала школу-тренінг для жінок-тренерів з основ малого бізнесу.⁸⁹

  Діяльність «Жіночої Громади» певною мірою політизована, оскільки акценти в її роботі розставлені на проблемах висування жінок до органів влади і управління, виховання та підтримки жінок-політичних лідерів та керівників різних рівнів, активної участь у передвиборчих кампаніях, внесенні пропозицій до державних структур та ін. «Жіноча Громада» провела міжнародну науково-практичну конференцію «Жінка в державотворенні», серед головних проблем якої були механізми входження жінок до структур влади, надання жінкам і чоловікам рівних можливостей у вирішенні загальнодержавних завдань та ін. На конференції говорилося про доцільність створення при Верховній Раді України групи гендерної експертизи, про формування гендерної політики, проведення гендерної освіти.

Напередодні Четвертої Всесвітньої конференції зі становища жінок, «Жіноча Громада» провела Міжнародну науково-практичну конференцію «Жінка і демократія». Декларація та Програма Дій, що були прийняті на конференції, визнали необхідним проводити широку роботу за утвердження жінок як суб’єктів політики, за використання жіночого інтелекту в системі представництва в парламенті та уряді, в органах місцевого самоврядування, за розширення їх повноважень та участі в реальній владі, у виробленні стратегічної політики прийняття рішень. В документах також ставився акцент на утвердженні «повного рівноправ’я та паритетної рівності чоловіків і жінок», на втіленні в життя «механізму реальної рівності статей», «реального їх партнерства», на необхідність розробки в Україні гендерної політики, визначенні її стратегічних напрямків з урахуванням світових досягнень, на врахуванні державними структурами гендерного підходу при правотворчій діяльності, на організації курсів з питань гендерної політики в системі державної підготовки управлінських кадрів та ін.⁹⁰

Організація була ініціатором проведення Українського з’їзду жіночих організацій, метою якого було об’єднання українського жіноцтва для розробки концепції дій напередодні виборів, вироблення розуміння жінками важливості своєї ролі у розбудові української держави. За підсумками роботи з’їзду сформовано Жіночу Раду України – передвиборчий блок жіночих організацій, до якого увійшли 10 організацій. Жіноча рада висунула понад 50 претенденток у депутати Верховної Ради України.

За ініціативою «Жіночої Громади» був створений Блок жіночих організацій України на підтримку нової Конституції України, до якого увійшли представниці 15 жіночих громадських організацій. Спільними зусиллями підготовлено «Зауваження та пропозиції щодо проекту нової Конституції України», які були надіслані Президентові України і Конституційній комісії Верховної Ради України. Блок жіночих організацій України також прийняв «Звернення представників жіночих організацій України на підтримку нової Конституції»⁹¹.

«Жіноча Громада» виступило ініціатором створення Ради громадських жіночих об’єднань – центру, який би координував діяльність жіночих організацій в Україні.

Традиційне завдання для жіночого руху України, а саме – досягнення жінками рівних можливостей з чоловіками та утвердження української державності – поставило «Всеукраїнське жіноче товариство ім. О. Теліги», сформоване у 1993 р. як жіноче товариство при фундації ім. О. Ольжича. «Всеукраїнське жіноче товариство ім. О. Теліги» зосереджує увагу на проблемах культурологічного характеру. Виховання свідомості українського народу, відродження національних традицій, вивчення забутих сторінок історії України, вшанування пам’яті тих, хто боровся за самостійність та соборність України – така тематика вечорів та публікацій, які постійно друкуються на сторінках «Українського слова».

У руслі традиційного напрямку українського жіночого руху були створені та активно працюють національні жіночі організації. Серед них – «Румунські пані» (Чернівці, 1991), Єврейське жіноче товариство «Милосердя» (Київ, 1992), «Ліга кримсько-татарських жінок» (Сімферополь, 1994). Вони відображали загальну тенденцію в діяльності традиційних жіночих організацій – відродження національних культур, розвиток жіночої ініціативи із захисту прав жінок, інтересів сім’ї, материнства й дитинства, здійснюють інформаційну та психологічну підтримку жінок. Національні жіночі клуби створюються також при товариствах та асоціаціях різних культурних товариств. Прикладом таких жіночих клубів є «Жіночий клуб «Ізелік» при асоціації тюркомовних народів України та Жіночий клуб «Суомі» при Київському товаристві культури фіно-тюрських народів⁹².

До традиційної групи жіночих організацій відноситься «Спілка жінок України». Вона створена на основі жіночих рад – єдиної жіночої організації, яка існувала за радянської політичної системи. Тоталітарному режиму властивий контроль над усіма сферами життя суспільства. За таких умов система жіночих рад як громадських організацій формально існувала та фактично не мала самостійності. Жіночі ради перебували під впливом комуністичної партії, що визначило їхні функції. Жіночі ради не відігравали роль виразника інтересів жінок. Навпаки, через жіночі ради партія-держава впливала на сферу приватного життя, керувала жінками незалежно від їхньої партійної приналежності. Жіночі ради у своїй діяльності набули суто партійного характеру. Маючи значний досвід організаційної роботи, усвідомлюючи неможливість існування старої структури організації за нових соціально-політичних умов, що склалися в кінці 80-х – на початку 90-х років, керівництво жіночих рад у вересні 1990 року виступило з ініціативою їхньої реорганізації. 1990–1992 рр. стали періодом структурного переоформлення системи жіночих рад. За цей час були проведені регіональні конференції в усіх областях України і період структурного оформлення організації завершився реєстрацією Мінюстом України у 1993 р.

За словами голови СЖУ Марії Орлик, головними завданнями організації, стали: досягнення рівності жінок та чоловіків; захист жінок в умовах ринку; сприяння створенню та розвитку жіночого малого бізнесу та ін. Організаційна структура СЖУ не передбачає індивідуального членства і складається з обласних, міських, районних та первинних жіночих рад.⁹³

Іншим важливим видом допомоги жінкам і безробітним є створення різних жіночих тренінгів для перекваліфікації і підвищення фахових знань у підприємництві. У 1995 р. «Спілка жінок України» започаткувала Центр «Ділова жінка. Основи підприємницької діяльності», де за два роки пройшли перенавчання понад 300 жінок, значна частина яких організувала власну справу.

Різноманітна за змістом економічна діяльність жіночих рад в різних регіонах України. Так, Судакська районна жіноча рада створила експериментальний клуб «За права жінок», головною метою якого стало залучення жінок-лідерів та їх підготовка до роботи у малому бізнесі. Херсонська обласна рада жінок співпрацювала з виробничо-комерційною фірмою «Галина». На основі Луганської жіночої ради у кінці 1994 р. створено Клуб ділових жінок з метою об’єднання зусиль жінок-підприємниць.

Значну увагу СЖУ приділяє благодійному напрямку діяльності: проведення для дітей сиріт Міжнародних фестивалів «Музи і діти», свята святого Миколая, допомога оздоровленню дітей та ін. СЖУ постійно бере участь у теле і радіомарафонах, надає допомогу дитячим творчим колективам, людям похилого віку, які живуть в інтернатах, жінкам-ветеранам Великої Вітчизняної війни, окремим відвідувачам, які потрапили у скрутне становище. СЖУ підтримує тісні контакти з законодавчими, урядовими та президентськими структурами, з засобами масової інформації – жіночим журналом «Жінка», телебаченням (особливо в регіонах), видає свою газету «Я, ти, ми», організує зустрічі з жінками-депутатами. Організація проводить значну роботу по обговоренню зауважень до проекту нової Конституції України. У листі до Президента СЖУ наголосила на необхідності внесення до Основного Закону статті про гендерну рівноправність.