5. 4. Бізнесвумен

Сколотина Валентина Олександрівна, 45 років. Батьки Валентини працювали в Оріхівському колгоспі, зростала респондентка у с. Преображенка Оріхівського району. Батьки приділяли багато часу вихованню доньки. Оскільки в селі не було гуртків чи творчих дитячих об’єднань, батьки часто виїжали в сусідні села в музеї чи на прогулянки.

Змалечку ходили в поле. Любила я вдома лишитися, не хотіла працювати….

В школу Валентина пішла вже у місті Запоріжжі у 1975 році. Про навчання мало що пам’ятає, говорить що до школи неохоче ходила, бо була дорога не близька і вчителів не любила.

Предмети ніякі не любила, якщо Ви про це питаєте. Можливо фізкультуру. Чи малювання. Не пам’ятаю. Про школу пам’ятаю, що навіть хлопців била…(сміється).

Після закінчення 8 класу респондентка пішла в уже розформоване професійно-технічне училище № 16 м. Запоріжжя, де вчилася на кранового машиніста. Ця професія була однією з популярних робочих на той час.

Навчання подобалось. На завод ходили. Тоді він був не такий занедбаний, як зараз. На кран видералась. Страшно, але треба було. ..

Валентина продовжує розповідь:

Там на заводі познайомилась з цим, заміж вийшла. Катерину народила у 1990 році. Перебудова, чи що воно почалось. А для мене почався голод. А я з дитиною. Ось і прийшлося викручуватися…

Далі респондентка розповіла про повернення у село і пов’язані з цим проблеми:

Згадала я про Преображенку. Село добре було, і в батьків хатка лишилась. Поїхала я з малою туди…і лишилась! Повітря добре, річка, не те що Запоріжжя з заводами… Стала я там господарство відновлювати…І забула сказати – сама, все сама… Цей лишився в Запоріжжі. Спочатку так, худобу на кредит купила, потім пай…Так воно і пішло…Стала всі продукти виробництва возити до Запоріжжя, бо на той час вже і машинку «Жигулі» взяла…Продавалось все добре. Міліціонерам взятки давала, щоб на базарі стояти…

У 1997 році Валентина з донькою знов переїхали у Запоріжжя, де Валентина у 1999 р. відкрила свій перший кіоск на площі Маяковського. Другий вже у 2000 році на бульварі Шевченка згодом з’явилися ще магазини. Валентина не одразу їх відкривала – боялася конкуренції з боку тільки побудованих перших супермаркетів.

Я не буду брехати, що це було тяжко. Це були квіточки у порівнянні з селом і виживанням у ньому…Кіоски відкривали в нас лише мужики. Та і перший я зареєструвала на свого чоловіка, щоб не подумали нічого такого…А то ще б могли в дворі зустріти…

Станом на 2013 р. Валентина Олександрівна має 5 кіосків, 2 магазини продуктів, і точку продажу на Вознесенівському базарі м. Запоріжжя:

Життям цілком задоволена. І тим що змогла…

На питання про роль жінки в сучасному суспільстві відповідає:

Куди ж без нас. Я он виходила всю сім’ю. Як не моя «хватка» - таке слово моя доця вживає щодо мене – невідомо чи жили б. Бо ті мужики тільки що і можуть язиками плескати. Ні, попадаються серйозні, але нечасто. В основному, алкаші… Тому жінок треба берегти, опікати. Але я не з таких. Я і сама справлюся…»¹²²

5. 5. Політик

Алексеєва Катерина Валеріївна – депутат Запорізької міської ради. Народилася 25 листопада 1986 р. в місті Комсомольск-на-Амурі, Хабарівький край, Росія. В 1992 р. переїхала до Запоріжжя. Громадянка України. Закінчила в 2003 р. запорізький багатопрофільний ліцей № 62. У 2007 році закінчила запорізьку комп’ютерну академію «Шаг» по спеціальності «Розробка програмного забезпечення». Ось що про цю освіту говорить респондентка:

Мене батьки навчили добиватися свого. В мене з дитинства вселяли чоловічі якості: стійкість, характерність, силу волі. Тому в школі я займалася всім, на що вистачало часу. І не співами. Фізичний гуртом, математичні конкурси, юного техніка школу проходила. В табір в Крим поїхала, там навчали виживати в складних умовах. Спуску мені ніхто не давав… Комп’ютерні професії стали набирати поширення і мене звісно туди повели навчатися. Батько казав, що в мене технічний склад розуму.

У 2009 р. закінчила Запорізьку державну інженерну академію по спеціальності «Енегроменеджмент». З 2005р. по 2008 р. працювала в Запорізькому філіалі Холдингової компанії «Бліц-інформ», що займається тиражуванням журналів, газет таких як «Наталі», «Робота» та ін. Посада – провідний експерт по підпискам.

Там працювала для досвіду менеджменту. Спілкування 24 години на добу з людьми – досвід величезний. Була майже журналісткою –виконувала різні організаторські і не тільки роботи. Цікавезна робота була.

У 2008–2009 р. працювала в ООО НПП «Автоматизація технологій» на посаді інженер-програміст:

Робота подобалась. Саме в цей час я зрозуміла важливість громадської діяльності. Я вступила в профсоюз і допомагала в організації зібрань…

На даний момент Алексеєва Катерина Валеріївна працює заступником директора по маркетингу і збуту ООО «Авторемкомплекс». У 2009 році вступила у ВО «Батьківщина». На питання про місце і роль жінки в сучасному суспільстві відповідає:

Жінка зараз не просто мати, не просто сестра. Це – об’єкт політики. І на нього зважати – основа побудови громадянського суспільства. Жінка вже не лише хранителька роду людського, а досить мужній робітник, посадовець, урядовець. Не всі жінки знають і поважають свої права. Деякі, дотримання цих прав вважають необ’єктивними, тобто вважають, що їх засміють або зневажать за розмову про них. Ніхто в домашній сварці на кухні не кричить про Конвенції і Конституції. Вони миють посуд… З боку політичного – на 2013 рік в Запоріжжі маємо позитивні результати – в міській Раді приблизно 30% жінок, в обласній трохи менше, на скільки я знаю. Тому тенденції хороші…

Респондентка заміжня. Депутатка проводить зустрічі у 1-й і 3-й четверг кожного місяця з 16.00 до 18.00¹²³.

5.6. Водій

Москаленко Анна Володимирівна, водій маршрутного таксі у місті Запоріжжі. Народилась 3 вересня 1968 р. у м. Кушугум Запорізького району Запорізької області. Закінчила запорізький технікум по професії кулінар. Вперше сіла за руль ще в школі, коли її вчили водити трактор.

Анна Володимирівна – єдина жінка-водій маршрутного таксі в Запоріжжі. Вже 5 років і по сьогодні їздить по маршруту № 80 – проспект Металургів – Космічний мікрорайон. У 2007 р. її чоловік Олександр придбав у кредит грузову машину, яку переобладнав у маршрутне таксі.

Спочатку їздив чоловік. Потім влаштувався в приватне підприємство.

У 2008 р. респодентка стала допомагати чоловіку в роботі. Розповідає про початок роботи на маршрутці:

Стільки всього почула в свою адресу. Всі чоловіки шуткували – баба за кермом – жінки теж підсміювались. Були думки покинути цю справу, але я не здалася.

За 5 років роботу респондентці виписали штраф лише один раз – за зупинку не в потрібному місці. Тепер коли чоловіки підсміюються Ганна Володимирівна відповідає:

Зате я обережно керую і правил не порушую…

Півроку тому у Ганни Володимирівни помер чоловік. І вона залишилась одна.

Спочатку було важко долати суспільну думку. Хоч чоловік допомагав. А по його смерті, страшно водити автомобіль стало, як вперше…

Респондентка розповідає про свій день:

Пів на четверту встаю – в автопарк – там медогляд і техогляд маршрутного таксі – це ще півтори години. От в п’ять повноцінно виїжаю на роботу. Я звикла до такого ритму. Навіть в свої вихідні так само просинаюся. Сила звички…

У Ганни є син-студент, який навчається на транспортному факультеті Запорізького національного технічного університету на другому курсі. Ганна була проти такого рішення сина:

Син хоч е продовжити сімейну справи. Я проти. Бо це низькооплачувана і непрестижна робота. І нерви треба йому зберігати, бо ще дружина буде! (сміється).

На питання про призначення жінок в сучасному світі, їх права і об’язки Ганна Володимирівна говорить, що подолала негативний опір громадської думки про те, що жінка не може бутим за кермом маршрутного таксі. Призначення жінки вбачає у збереженні чи надбанні сім’ї, вихованні дітей і обов’язково була улюблена справа:

Хай в кого вишивка, в когось – кулінарія. Це не по мені.Зрозуміла ще в технікумі. Моє – це машина. Дорогим жінкам я бажаю віднайти себе в житті і жити щасливо!¹²⁴