30. Вигуки як частина мови.Звуко наслідувальні слова.

Вигук — незмінювана особлива частина мови, яка виражає почуття, волевиявлення мовця, не називаючи їх. За значенням вигуки поділяються на:

емоційні, що виражають почуття і переживання: о, ой, ах, фу, пхе;вигуки волевиявлення, що передають спонукання, заклик і т. д.: цить, гов, алло, ну, гей, гайда, нумо, вйо, ціп-ціп та ін.

Вигуки не належать ні до самостійних, ні до службових частин мови. Вони можуть виконувати роль еквівалентів речення або супроводити його, вказуючи на емоції, волевиявлення людини як реакцію на навколишню дійсність.

Від повнозначних слів вигуки відрізняються тим, що не мають лексичного значення і граматичних ознак, а від службових слів тим, що не виконують властивих їм службових функцій.

Вигуки — слова незмінні. Вони не мають морфологічних ознак, притаманних повнозначним частинам мови (рід, число, відмінок, особа тощо).

Вигуки бувають: похідні (матінко! леле! диви! отакої, біда та й годі!) і непохідні (а! е! у! ой! ех! кхе! гм! хм! бр! ого! гоп! нумо! ох!)

Окрему групу становлять звуконаслідувальні слова: гуп, дзень, ха-ха-ха, ш-ш та ін.

У лінгвістичній традиції звуконаслідувальні слова розглядаються у зв'язку з вигуками: або як окрема група вигуків, або як слова, що не входять до складу вигуків і стоять поряд з ними чи після них. В українському мовознавстві вони кваліфікуються здебільшого як окрема група вигуків, за допомогою якої передаються, відтворюються різні звуки природи, тварин, птахів, машин тощо. Пор.: «Він жив, той морок, рухався, дихав, шептав щось тисячними устами, безперестанно, уперто, з посвистом, як стара баба. Соломія сиділа перестрашена та прислухалася, про що шепче морок.— Шу... шу... шу...— починав він іздалека,— шу... шу... шу...— одзивалось тут коло неї,— шу... шу... шу...— шепотіло все разом...» (М. Коцюбинський);

Звуконаслідувальні слова відрізняються від вигуків своєю великою фонетичною варіантністю, що свідчить про їх схематичне, приблизне графічне відображення. Це найбільше спостерігається в художній літературі, бо, прагнучи якнайточніше передати звукове розмаїття навколишнього світу засобами писемного мовлення, автори створюють графічно різні звуконаслідування для позначення спільної ситуації, що функціонують як фонографічні синоніми, пор., напр., дзень, дзінь, дзелень, що використовуються для позначення високих дзвінких і легких звуків, породжених ударами металевих предметів або діями з ними; тік-тік і цок-цок, що передають звучання годинникового механізму.- доповнення

СИНТАКСИС

1. Синтсксис як розділ граматики. Типи синтаксичних одиниць. Синтаксичні зв*язки семантико-синтаксичні відношення.

Кожна мова складається зі словника (системи лексичних одиниць) та граматики

(правил оперування знаками). Граматика мови поділяється на два розділи — морфо¬

логію та синтаксис. Предметом вивчення в морфології є форми словозміни та гра¬

матичні категорії, синтаксис же вивчає способи поєднання словоформ у словоспо¬

лучення і речення та їх будову.

Термін синтаксис («складання», «будова») вживається в двох значеннях: 1) у зна¬

ченні синтаксична будова мови, елементами якої виступають члени речення, слово¬

сполучення, речення, еквіваленти речення (його функціональні замінники, напри¬

клад: Так! Ні! Аякже! Еге ж! Хіба?) 2) у значенні граматичне вчення про структуру,

семантику і функції синтаксичних одиниць (членів речення, словосполучень, речень).

Цілком застосовне вживання терміна синтаксис і щодо розділів: синтаксис сло¬

восполучень, синтаксис членів речення, синтаксис речень, синтаксис еквівалентів

речення; синтаксис простого речення, синтаксис простого ускладненого речення,

синтаксис складного речення.

Типи синтаксичних одиницьВ українському мовознавстві набуває поширення вчення про три синтаксичні одиниці: • речення; • словосполучення; • мінімальна синтаксична одиниця. Вивчення синтаксичних одиниць передбачає багатоаспектність підходів,, зокрема: • формально-синтаксичний (враховує формальну будову синтаксичних оди­ ниць); • семантико-синтаксичний, або семантичний (враховує взаємозв’язок фор­ мальної будови і значення синтаксичних одиниць); • комунікативний, або функціональний. Чільне місце в сучасному мовознавстві посідає ф у н к ц іо н а л ь н и й п ід х ід до ви­ вчення синтаксичних явищ. Функціональний підхід враховує о б ’єктивно-смисло­ вий зміст речення як відображення явищ позамовної дійсності.

Цікавими й грунтовними щодо визначення синтаксичних одиниць є концепції американських лінгвістів Ч. Філлмора і У. Чейфа, які значну увагу приділяють дифе- ренційним семантико-синтаксичним ознакам тієї чи іншої мовної одиниці. Голланд­ і ї Синтаксис як розділ граматики ський лінгвіст Симон-Корнеліс Дік синтаксичні одиниці досліджує через взаємо­ відношення функціонального і системного аспектів синтаксису. Чеський мовознавець Вілен Матезіус для виділення синтаксичних одиниць спи­ рається на комунікативний аспект функціонального синтаксису. З урахуванням ідей зазначених концепцій у лінгвістиці виділено три основні синтаксичні одиниці: • речення як основна і найбільша предикативна одиниця в мовній системі, оскільки його зміст через модально-часові параметри (ірреальність, спону- кальність, бажальність, теперішній, минулий, майбутній час) співвідноситься з дійсністю; • словосполучення — непредикативна синтаксична одиниця, яка лише в складі речення як одиниці повідомлення є його компонентом; • мінімальна синтаксична одиниця, яка функціонує лише в межах речення чи словосполучення і є їхнім складником-компонентом: 1) члени речення виділя­ ються на основі синтаксичних зв’язків; 2) синтаксеми — на основі семанти- ко-синтаксичних відношень. Отж е, центральною синтаксичною одиницею у синтаксисі є речення, а сло­ восполучення і мінімальна синтаксична одиниця підпорядковані реченню. Слово­ сполучення і мінімальні синтаксичні одиниці переважно є компонентами, що репре­ зентують найвищі морфологічні одиниці (частини мови та сукупність їх форм). Синтаксичні одиниці перебувають в ієрархічних зв’язках. Вершиною цієї ієрар­ хії є речення, якому підпорядковані словосполучення і мінімальна синтаксична одиниця. Відмінності між синтаксичними одиницями зумовлені передусім гра­ матично, оскільки за змістом вони можуть бути лексично тотожними, пор.: Утворили слово (речення) — утворення слова (словосполучення) — словотво­ рення (мінімальна синтаксична одиниця).

Синтаксичний зв’язок – формальний зв’язок між компонентами синтаксичної одиниці (словосполучення, простого речення, складного речення), виражений відповідними мовними засобами.

Типи синтаксичних зв'язків 

Згідно з функціональним підходом в україністиці останнім часом виділяють такі типи синтаксичних зв’язків:

предикативний (у простому і частково в складному реченнях);

підрядний (у словосполученні, простому і складному реченнях);

сурядний (у словосполученні, складному і простому реченнях).

Підрядний зв'язок 

Підрядний зв’язок – синтаксичний зв’язок, що вказує на граматичну залежність одного компонента від іншого в реченні чи словосполученні. Цей зв’язок у словосполученні реалізується формами слова. Як зв’язок залежного і опорного компонентів, підрядний зв’язок реалізується в двох різновидах: прислівному і детермінантному. Деякі вчені виділяють ще опосередкований зв’язок. У словосполученні реалізується передусім прислівний підрядний зв’язок. Прислівний зв’язок є тісним, передбачуваним, а в окремних випадках – обов’язковим. Узгодження, керуваня, прилягання – це типові форми підрядного зв’язку.

Сурядний зв'язок 

Специфічним синтаксичним зв’язком є сурядний, що реалізується в реченні та словосполученні. Сурядний зв’язок – синтаксичний зв’язок, що поєднує граматично рівноправні компоненти в словосполученні, простому та складному реченні. Сурядний зв’язок виражається за допомогою сурядних сполучників у простих реченнях з однорідними членами, в елементарних і багатокомпонентних складносурядних реченнях, у складних конструкціях із сурядністю і підрядністю.