29. Пряма, непряма та невласне-пряма мова. Монолог, діалог, полілог.

Пряма мова — мова особи, про яку йде розповідь, передана без узгодження особи і інтонаційного підпорядкування мові розповідача.

Пряма мова створює ілюзію точного відтворення чиєїсь мови і дозволяє впровадження відповідних лексичних, граматичних і стилістичних особливостей. Пряма мова може вводитися в текст словами оповідача, що вказують на самий факт утворення прямої мови: називають особу, якій вона належить, та факт її говоріння (Брат сказав: «Я йду до міста, а ти залишайся вдома»). При зміні прямої мови на непряму мову наступає, крім реченнево-інтонаційної зміни, ще зміна займенників і осіб та способів у присудкових дієсловах і впроваджуєтьсясполучник, найчастіше що, щоб.

Непряма́ мо́ва — це чуже мовлення, що передається не дослівно, а зі збереженням лише основного змісту висловлювання. На письмі непряма мова не береться в лапки. Речення з непрямою мовою є складнопідрядним із підрядним з'ясувальним, яке приєднується за допомогою сполучників що, ніби, щоб, чи і сполучних слів де, куди, коли, як тощо. Вибір засобу зв'язку залежить від таких умов: -якщо чуже висловлювання, передане непрямою мовою, було звичайним розповідним реченням, вживається сполучник що:

невласне пряма мова — своєрідний тип молення, проміжний між прямою і непрямою мовою. Н.-п.м. зближує з прямою те, що в ній зберігаються лексичні й синтаксичні риси чужого висловлювання, манера мовлення і настрій персонажа, але Н.-п.м. подається ніби від імені автора, в мову якого вплітається мова дійової особи. Відтак створюється двоплановість висловлювання: передається "внутрішнє мовлення" персонажа його думки, настрої, але виступає за нього автор; об'єктивна оцінка подій поєднується з переломленням їх через призму сприйняття персонажа. З непрямою мовою Н.-п.м. зближує те, що в ній дієслова і займенники вживаються у формі 3-ї особи. Н.-п.м. характерна лише для художнього стилю, "виступає і в поезії, і в прозі як прекрасний вид передачі голосів, яким, за авторовим задумом, треба звучати стримано, приглушено, нещиро, іноді — залишатися лише "внутрішніми" голосами, вираженням роздумів, загнаних у себе почувань тощо" (Л. Булаховський). Наприклад, "Палагна прибігла додому лиха. Добре, що хоч Іван нічого не бачив. Ну і сусідонько файний, смага б ті взяла! Не мав коли приступитесь до - неї! Ігій на тебе!.. А що ворожіння пропало — то вже пропало... Вагалась, чи казати про Юру Іванові, чи дати спокій" (М. Коцюбинський). Іноді Н.-п.м. чергується з прямою мовою.

Полілог – форма мовлення, яка характеризується зміною висловлювань декількох мовців і безпосереднім зв'язком висловлювань з ситуацією. Полілог часто набуває форми групового спілкування (бесіда, збори, дискусія, гра тощо). У полілозі відбувається накопичення інформації, що вноситься окремими його учасниками. Для полілогу характерні тематичні перескакування, складна взаємодія реплік, розрив діалогічних єдностей та ін.

Монолог — компонент художнього твору, що становить мовлення, яке звернене до самого себе чи інших (мовлення від 1-ї особи), на відміну від діалогу.

Мовленнєві типи монологу зумовлені притаманними йому комунікативними функціями (розповідь, роздум, опис, оцінка, сповідь, самохарактеристика тощо).

Монолог наближається до письмового мовлення, його характеризують складні синтаксичні конструкції. Невербальні компоненти використовуються в монолозі обмежено.

Діало́г (dialog) — двосторонній обмін інформацією (розмова, спілкування) між двома людьми (або у технічній мові - людиною та ЕОМ) в вигляді питань та відповідей.

Монологічний і діалогічний тексти розрізняються між собою як з погляду структури, що лежить в основі мовленнєвої ситуації, так і з погляду закономірностей текстоутворення, що в них діють (О.І. Москальська).