17. Принцип наочності у професійній підготовці спеціаліста

Принцип наочності. Це найбільш відомий і зрозумілий принцип навчання, який використовується з найдавніших часів. В основі цього принципу лежить наукова закономірність про те, що ефективність засвоєння знань залежить від залучення до процесу пізнання різних органів чуття. Відомо, що органи зору «пропускають» у мозок майже в п'ять разів більше інформації, ніж органи слуху, і майже ВІЗ — порівняно з органами дотику. Краще один раз побачити,    ніж    сто    раз    почути.    Принцип    наочності обгрунтували: - Я.А.Коменський, йому належить «Золоте правило дидактики», яке вимагає залучення до навчання всіх органів чуття; -  Й.Г.Песталоцці; наочність потрібно поєднувати з мисленням; - К. Д. Ушинський: наочні відчуття мають велике значення для розвитку мови; - Л.В.Занков вивчав різні варіанти поєднання слова з наочністю. У навчальному процесі використовуються ілюстрації, демонстрації, лабораторне-практичні роботи, діафільми, діапозитиви, кодоскопи, схеми, навчальні плакати, таблиці, карти, набори. Для цього існує «Примірний перелік навчально-наочних посібників і навчального обладнання для початкової, 9-річної та середньої школи», затверджений Міністерством освіти і науки.

Правила реалізації принципу наочності: 1.    Використовуйте у навчанні той факт, що запам'ятовування предметів у натурі, на картинах або моделях відбувається краще і швидше, ніж запам'ятовування поданого словесно, усно або письмово. 2.    Пам'ятайте, що дитина мислить формами, фарбами, звуками, образами взагалі: звідси доцільність наочного навчання, яке будується на конкретних образах. 3.    Золоте правило: що тільки можна — діти мають сприймати відчуттями (зором, слухом, нюхом тощо). Це стосується передусім процесу початкового навчання. 4.    Ніколи не обмежуйтеся наочністю, наочність — не мета,а лише засіб досягнення поставленої мети. 5.    Навчаючи й виховуючи, не забувайте, що поняття доходять до свідомості учнів легше, коли вони підкріплені конкретними фактами, прикладами та образами. Для розкриття їх необхідно застосовувати всі види наочності. 6.    Використовуйте наочність як самостійне джерело інформації для створення проблемних ситуацій. Сучасна наочність дає змогу організувати колективну пошукову та дослідницьку роботу учнів.     7.    Стежте, щоб спостереження учнів були систематизованими і перебували у співвідношенні причини й наслідку незалежно від часу їх набуття. 8.    Застосовуючи наочні засоби, розглядайте їх з учнями спочатку загалом, потім — головне й другорядне, наостанку — знову загалом. 9.    Не захоплюйтеся надмірною кількістю наочних посібників: це розсіює увагу учнів і заважає осягнути головне. 10.    Використовуючи наочність, актуалізуйте чуттєвий досвід учнів: уявлення, які вже склалися в дітей, конкретизуйте та ілюструйте ті поняття, які ви в них формуєте. 11.    Намагайтеся виготовляти наочні посібники разом зі свої ми учнями. 12.    Старанно готуйте наочність до уроку. Особливо уважними будьте під час добору й використання наочності, вирішуючи виховні завдання. 13.    Науково обгрунтовано застосовуйте сучасні засоби наочності: поліекранну проекцію, навчальне телебачення,відеозапис, кодослайди тощо; досконало володійте технічними засобами, методикою їх використання. 14.    Пам'ятайте, що в умовах кабінетної системи навчання можливості застосування наочності кращі, це вимагає ретельного планування й дозування наочності. 15.    З віком учнів предметна наочність повинна дедалі більше поступатися місцем символічній. Особливу увагу вчитель має приділяти адекватності розуміння суті явищ і їх наочного подання. 16.    За надмірного захоплення наочністю створюються штучні перепони на шляху до глибокого оволодіння знаннями: вона стає гальмом розвитку абстрактного мислення, розуміння суті загальних закономірностей.