30 Політичних партій діяло в регіоні. «Мадярони» намагалися довести,

що карпатороси – окрема національність, та приєднати їх до Угорщини.

«Русофіли» вважали місцевих жителів частиною єдиного російського

народу. Народовці на чолі з Августином Волошиним вимагали автономії.

Комуністи доводили необхідність приєднання до Радянської України. У

національнокультурній сфері чехізація мала місце, але була не такою

жорстокою, як у Румунії. 15 березня 1939 р. Сейм проголосив неза

лежність Карпатської України, було обрано президента – А.Волошина,

але невдовзі угорська армія окупувала Закарпаття.

Західноукраїнські землі, які перебували у складі Польщі, Румунії і

Чехословаччини, повною мірою відчували суспільнополітичний, со

ціальноекономічний і національнорелігійний гніт. Проте, існували

різні варіанти гноблення – від м’якого чехословацького до жорстокого

румунського.

Українське населення в Польщі боролося за свої права різними

шляхами. Політичні партії, товариства, економічні групи використову

вали легальні методи. Однак, частина молоді, особливо колишні вояки,

які брали участь у Першій світовій війні та національновизвольних

змаганнях, не змирилися з поразкою, виступали проти політики реп

ресій. Ставку вони зробили на нелегальні силові методи боротьби.

Особливо спиралися на силові методи боротьби представники Украї

нської Військової Організації (УВО), яку було засновано у 1920 році.

Саме з утворенням цієї організації фахівці пов’язують народження ук

раїнського націоналізму. Очолював УВО колишній командир Українських

січових стрільців Євген Коновалець. УВО влаштувала замахи на життя

маршала Ю.Пілсудського (1921 р.), львівського воєводи К.Грабовського

(1921 р.), президента Польщі С.Войцеховського (1924 р.) та деяких інших

політичних діячів.

У січнілютому 1929 р. у Відні на базі УВО та окремих націоналістич

них угруповань («Асоціація української націоналістичної молоді», «Гру

па української національної молоді», «Легія українських націоналістів»)

виникла Організація Українських Націоналістів (ОУН). Головою Про

воду ОУН став Є.Коновалець. Головною метою діяльності вважалася

революційна боротьба до встановлення суверенітету на українських

землях. Ідеологічним підґрунтям нової організації був «інтегральний

націоналізм», основи якого були розроблені Д.Донцовим. Відповідно до

його ідей українська нація визнавалася абсолютною цінністю, передба

чалося встановлення національної диктатури, особливе значення при

ділялося соборності (національній єдності). Донцов відкидав політичну

спадщину попереднього покоління духовних лідерів України на чолі з

М.Драгомановим, І.Франком, М.Грушевським. Підкреслював, що саме

соціал$демократичні ідеї останніх були причинами поразки національно

визвольних змагань.

Всю увагу ідеологи ОУН сконцентрували на тому, що український

народ має право на власну державність. Вони бачили Україну етнокра

тичною державою на чолі з верховним провідником. Політична система

мала бути побудована таким чином, що керівник української держави

займав у ній місце, яке займали фюрер у німецьких нацистів, дуче в

італійських фашистів. Оунівці вбачали для себе найкращим політичним

взірцем націонал$соціалістів Німеччини. Слід нагадати, що ще у 1922 р.

Є.Коновалець зустрівся з А.Гітлером, а штабквартира УВО знаходилася

у Берліні.278

Досить часто оунівці вдавалися до терору. Вони не вважали його

єдиним правильним шляхом. Проте намагалися стимулювати в українсь

кому суспільстві стан «постійного революційного бродіння». На це були

спрямовані на початку 30их років сотні актів саботажу, десятки експ

ропріацій державних фондів, понад 60 замахів та вбивств. Найбільш

відомі вбивства комісара львівської поліції Є.Чеховського, радянського

дипломата невисокого рангу О.Майлова (це була помста за голодомор