20. Спілкування як інструмент професійної діяльності. Вербальні та невербальні засоби спілкування

Спілкування – це складний соціально-психологічний процес досягнення взаєморозуміння між людьми. Основними його інструментами є вербальні та невербальні засоби спілкування. Вербальне (від латинського «усний, словесний») засіб – це мова. З цим все більш-менш зрозуміло, але ж ми спілкуємося не тільки за допомогою голосу. Більшість наших «повідомлень» ми передаємо за допомогою невербального (немовного) способу спілкування. Невербальне спілкування – чи мова жестів – включає в себе нашу міміку, жести, зоровий контакт, пози тіла і навіть інтонації нашого голосу.

Невербальні повідомлення є невід’ємною частиною людського спілкування, упроводжуючи слова, вони вказують на наше поточне психічний і фізичний стан. Невербальні комунікації можуть виконувати п’ять функцій:

1. Повторення: вони можуть повторювати, підтверджувати усне повідомлення людини.

2. Протиріччя: вони можуть не збігатися з тим, що говорить людина, і навіть повністю суперечити сказаному. Наприклад, очі людини можуть видати його печаль, навіть якщо він намагається жартувати.

3. Заміна: вони можуть замінити собою усне послання. Наприклад, потиск плечима замінить слова «я не знаю».

4. Доповнення: вони можуть або доповнювати усне послання. Начальник, який поплескує підлеглого по плечу на додаток до похвали, тим самим збільшує вплив сполучення.

5. Акцентування: вони можуть підкреслити слова. Наприклад, можна грюкнути долонею по столу, підкреслюючи свою незгоду, вимовляючи різке «ні».

Елементи невербальної комунікації

• Погляд

• Вираз обличчя і міміка

• Жести і пози

• Дистанція між співрозмовниками

• Дотик

• Інтонації голосу

21. Спілкування і комунікація. Види, типи і форми спілкування.

Спілкування - це складний процес встановлення та розвитку контактів між людьми, взаємодії особистостей, в основі якого лежить обмін думками, почуттями, волевиявленнями з метою інформування. Це "цілеспрямований, соціально зумовлений процес обміну інформацією між людьми в різних сферах їхньої пізнавально-трудової та творчої діяльності, який реалізується переважно за допомоги вербальних засобів".

Спілкування зазвичай спрямоване на досягнення певного результату, вирішення конкретної проблеми або реалізацію професійної цілі. Воно є необхідною умовою будь-якої діяльності. Через спілкування відбувається навчання й виховання людини, засвоєння нею різних форм соціального досвіду, норм і правил поведінки, традицій і звичаїв.

Фахівці з проблем спілкування виокремлюють професійне (ділове) спілкування, що відбувається в умовах конкретної діяльності і є її засобом. Воно вбирає в себе особливості цієї діяльності і є її важливою частиною. Професійне спілкування, спираючись на загальні норми, часто має індивідуальний характер і виявляється у способах спілкування, що їх вибирає суб'єкт у певних комунікативних ситуаціях.

Спілкування іноді ототожнюють із комунікацією, але вони не є синонімами.

Комунікація - це цілеспрямований інформаційний обмін в різноманітних процесах спілкування.

Комунікація опосередковує всі види соціальної діяльності; акумулює суспільний досвід і передає його від покоління до покоління, є чинником етнічної ідентифікації, зберігає культуру. Поняття "комунікація" ширше поняття "спілкування". Ми розглядатимемо ці терміни як синоніми "з метою наголошення на процесах соціальної взаємодії, що розглядаються в їхньому знаковому втіленні"

ВИДИ І ФОРМИ СПІЛКУВАННЯ

1.За участю чи неучастю мовних засобів: вербальне (словесне) і невербальне (міміка, жести, постава тощо), комбіноване.

2.За формою представлення мовних засобів: усне, письмове, друковане.

3.За темою: політичне, наукове, побутове, релігійне, філософ­ське, навчально-педагогічне, виховне, побутове.

4.За метою: ділове і розважальне.

5. За кількістю учасників: внутрішнє (комунікант спілкується сам із собою), міжособистісне (спілкуються двоє), групове (3-5 учасників), публічне (20 і більше), масове (спрямоване не на певного індивіда, а на великі маси людей і найчастіше здійснюється за допомоги засобів масової комунікації).

6. За характером: опосередковане і безпосереднє, діалогічне, монологічне і полілогічне.

7. За мірою офіційності: офіційне (рольове) передбачає стосун­ки, що опосередковуються соціальними професійними ролями {начальник - підлеглий, викладач - студент, колега - колега) і неофіційне (приватне) (спілкування друзів, приятелів тощо).

8.За тривалістю: постійне (у колективі, у сім'ї), періодичне (кіль­каразові зустрічі), короткотривале (у транспорті, у черзі), дов­готривале (із друзями).

9. За свободою вибору партнера: ініціативне спілкування (спів­розмовники мають змогу вибирати своїх партнерів, уникати спілкування з неприємними людьми) і вимушене спілкування (особа спілкується незалежно від своїх бажань) - розмова з керівником.

10.За соціальними чинниками: особистісно зорієнтоване (вста­новлення особистісних стосунків, насамперед товариських) і соціально зорієнтоване (встановлення статусних, рольових сто­сунків - лікар - пацієнт).

11.За результативністю спільної взаємодії та досягнутим ефек­том: необхідне (міжособистісні контакти, без яких спільна діяльність практично неможлива); бажане (міжособистісні контакти, що сприяють успішному вирішенню професійних, виробничих проблем); нейтральнне (міжособистісні контак­ти не заважають, але й не сприяють розв'язанню проблеми); небажане (міжособистісні контакти, які заважають досягненню мети спільної взаємодії).

12. За додержанням норм: - нормативне (відповідно до літератур­них норм); ненормативне (порушуючи нормативні норми); етикетне і неетикетне.

Згідно з цією класифікацією виокремлюють такі форми спілкування:

• індивідуальні й групові бесіди;

• телефонні розмови;

• наради;

• конференції;

• збори;

• дискусії;

• полеміка.