27. Презентація як різновид публічного мовлення. Сучасні типи презентації

Презентація - спеціально організоване спілкування з аудиторією, мета якого переконати або спонукати її до певних дій. Презентацію здійснюють через три канали: вербальний - те, що я говорю; вокальний - те, як я говорю; невербальний - вираз очей, жести, рухи. Вплив на аудиторію суттєво посилюється завдяки володінню вокальним і невербальним засобами.

Презентація може бути успішною і неуспішною. Успішна - це презентація, під час якої досягнуто поставлену мету; неуспішна -аудиторію не вдалося переконати, підсумком стало розчарування як аудиторії, так і презентатора.

Основними причинами неуспішної презентації є:

^ нездатність подолати хвилювання перед великою аудиторією;

^ недоліки у плануванні й підготовці презентації;

^ погано організований, неструктурований зміст;

^ недостатній контакт з аудиторією;

^ неуважність до деталей;

^ відсутність відчуття часу;

^ неефективне використання наочних засобів;

^ перевантаження інформацією.

Важливим для успіху презентації є її планування.

План презентації

1. Мета і завдання презентації.

2. Тема і предмет презентації.

3. Аудиторія, на яку спрямована презентація.

4. Початок і тривалість виступу.

5. Місце проведення презентації.

Сучасному фахівцеві часто доводиться готувати і виголошувати публічні виступи як у межах своєї установи, так і поза нею. Ефективній підготовці сприяють засоби PowerPoint, що є складовою пакета Microsoft Office. Вони дають змогу за допомоги комп'ютера досить швидко підготувати набір слайдів, що супроводжує виступ. Цей набір називається презентацією.

Розрізняють такі види презентацій:

Презентація за сценарієм - це традиційна презентація зі слайдами, доповнена засобами показу кольорової графіки й анімації з виведенням відеоматеріалу на великий екран або монітор. Використання анімаційного тексту в поєднанні з діаграмами, графіками та ілюстраціями дає змогу зосередити увагу слухачів на основних твердженнях і сприяє кращому запам'ятовуванню інформації.

Інтерактивна презентація - це діалог користувача з комп'ютером. Користувач приймає рішення, який матеріал для нього важливий, і вибирає на екрані потрібний об'єкт за допомоги миші або натисненням на клавіші. У цьому випадку видається інформація, на яку є запит. Інтерактивна презентація дає змогу здійснювати пошук інформації, заглиблюючись в неї настільки, наскільки це було передбачено розробником презентації. Така презентація захоплює користувача і утримує його увагу.

Автоматична презентація - це закінчений інформаційний продукт, перенесений на відеоплівку, дискету, компакт-диск і розісланий потенційним споживачам з метою виявлення їхньої зацікавленості.

Навчальна презентація призначена допомогти викладачеві забезпечити зручне і наочне викладання теоретичного і практичного матеріалу.

28. Загальномовна і наукова лексикографія. Типи словників

Лексикографія – словникарство, розділ мовознавства, що займається створенням словників та їх теоретичних засад. У рамках лексикографії слід розрізняти лексикографічну теорію, котра включає в себе основні проблеми лексикографії, з якими зустрічається лексикограф у своїй роботі та власне лексикографічну практику, тобто практичні питання щодо збору лексикографічного матеріалу, його розробку та з рештою укладання словникового тексту. Лексикографія пов’язана з іншою мовознавчою дисципліною – лексикологією. Головним завданням лексикографії є пояснення незрозумілих слів, яке здійснювалося початково у вигляді глос, тобто тлумачення написів на полях і в тексті рукописних книг. Лексикографія займається словникарським кодифікуванням лексики будь-якої мови.

Основним об’єктом лексикографіі є слово. Будь-який словник містить певну кількість слів конкретної досліджуваної мови або мов, тобто необхідно з точки зору лексикографії розглядати слово і мову.

Одним із завдань лексикографії є укладання словників, адже «словник є корисним помічником для спеціальної термінологічної роботи, а також для стилізації наукового тексту, тому що в них наочно зібрані спеціальні назви та звороти» (переклад –– М.К.).¹ словники відображають культуру й мову народу та є джерелом правил її написання, вимови, наголошування тощо.

Типологія словників

Існує значна кількість критеріїв, за якими можна розрізняти словники. Українські мовознавці найчастіше використовують наступну класифікацію словників.

1. За кількістю мов (в такий спосіб поділяються й лінгвістичні словники) :

   • одномовні словники (спеціалізовані словники : діалектні, словники власних імен, етимологічні і т.д.)

     • Словник староукраїнської мови (XIV-XV ст.) (1977-78)

     • Короткий словник перифраз (1985)

     • Словник Галицького (гуцульсько-бойківського) діалекту

     • Короткий словник Антисуржику

   • перекладні словники (двомовні, багатомовні)

     • Російсько-український словник (2003)

     • Словник іспансько-український, українсько-іспанський (2002)

     • Англо-український словник (1996)

• За обсягом :

• короткі (до 30 000 слів)

• Гуцульські говірки. Короткий словник. (1997)

• середні (70 000 - 80 000 слів)

• Орфографічний словник сучасної української мови (2007)

• великі (понад 80 000 слів)

• Російсько-український та українсько-російський словник (2008)

• За лексичним складом словника :

• словники із загальною лексикою (тлумачні, орфографічні, етимологічні)

• Тлумачний словник української мови (2002)

• Орфографічний словник наукових і технічних термінів (1999)

• словники із спеціальною лексикою (лінгвістичні, діалектні, історичні, словники мови окремих письменників і т.д.)

• Словник мови творів Г. Квітка-Основ’яненка (1978-9)

• Історичний словник українського язика (1930-32)

• За упорядкуванням лексичного матеріалу:

• алфавітні

• Словник синонімів української мови 1, 2 (2000)

• зворотні

• Український зворотний словник (1969)