57. Різновиди фарфору. Характерні властивості.

Фарфор - благородний і найбільш досконалий вид кераміки. Від всіх інших видів він відрізняється низкою особливих властивостей, наприклад, тим, що його маса не тільки на поверхні, але й у зламі абсолютно біла. Характерна також прозорість у найбільш тонких місцях черепка. Складається порцеляна із суміші різних сортів глини й просвітчастої глазурі, якою покритий черепок.

Залежно від складу порцелянової маси й глазурі розрізняються тверда й м'яка порцеляна.

Твердий фарфор містить в основному два вихідних матеріали: каолін (чиста глина - тугоплавка, жирна й украй пластична маса) і польовий шпат (найчастіше в з'єднанні з білою слюдою - відносно легко плавиться). До цих основних речовин додається кварц або пісок. Властивості порцеляни залежать від пропорції двох головних речовин: чим більше каоліну містить його маса, тим сутужніше її плавити й тим вона твердіше.

М'який фарфор іменований також художнім або фритовим, складається переважно із сумішей склоподібних речовин, так званих фрит, що містять пісок або кремінь, селітру, морську сіль, соду, алібастр. Після закінчення певного часу плавлення до цієї маси додають мергель, що містить гіпс і глину. Всю цю масу розмелюють і фільтрують, доводячи до пластичного стану.

У порівнянні із твердим, м'який фарфор прозоріший, білий колір його ніжного, іноді майже вершкового тону, однак жаростійкість цього фарфору нижче.

58. Що таке глинозольний гравій, керамзит? Сировина для виготовлення. Сфера застосування.

Керамзит - штучний пористий заповнювач на основі глинистої сировини та глинистих сланців, що спучуються, (сланцепорит).

Сировиною для виробництва керамзиту можуть бути осадові (глинисті) та метаморфічні породи, наприклад, каменеподібні сланці, аргіліти. Найбільш доцільно використовувати монтморилонітові та гідрослюдисті глини, що містять не більше 30% кварцу. Найважливіша вимога до сировини, що використовується для виготовлення керамзиту - це спучування при випалюванні. Температура випалювання повинна бути не вищою від 1250°С. Необхідний інтервал спучування - різниця між максимально можливою температурою випалювання та температурою початку спучування даної сировини. За температуру початку спучування вважають температуру, при якій отримують керамзит з густиною гранули 1000 кг/м³. За максимально можливу температуру випалювання приймають температуру виникнення оплавлень на поверхні гранули. При виробництві керамзиту надмірне підвищення температури призводить до оплавлення поверхні гранул та їх злипання, що зменшує вихід керамзитового гравію, а також може призвести до зупинки роботи печі випалювання.

Найбільш доцільними можна вважати такі галузі застосування керамзиту, як: виготовлення стінових панелей та панелей перекриття; виготовлення теплих настилів; виробництво жаростійких бетонів, теплоізоляційної штукатурки, фільтрувальних систем; виготовлення декоративних елементів. Керамзитовий гравій та пісок застосовують для виготовлення виробів з легких бетонів.

Глинозольний гравій - це продукт спучування та спікання в обертовій печі гранул, що виготовлені із суміші глини і золи ТЕС. Для виробництва глинозольного гравію використовують легкоплавкі глинисті породи (в кількості від 20 до 90 мас, %) та золу (від 10 до 80 мас, %), яку постачають із золовідвалів від пиловидного спалення торфу, бурого і кам'яного вугілля.

Додавання глинистого компонента до складу шихти покращує її формувальні властивості, сприяє спаленню залишків вугілля у золі, що дає змогу використовувати відходи з підвищеним вмістом невипаленого палива. Температура випалювання не вище 1250 градусів.

Глинозольний гравій та пісок використовують як пористий заповнювач для отримання легких бетонів класів від В35 до В30. Глинозольний гравій також можна виготовляти з покра­щеними експлуатаційними властивостями і використовувати як надлегкий, надміцний, жаростійкий та стійкий до дії агре­сивних середовищ заповнювач, придатний для виготовлення бетонів спеціального призначення