21. Мистецтво аргументації. Мовні засоби переконування.

аргументація – наведення аргументів, обґрунтування будь-якого положення, судження. В основі аргументації лежить складна логічна операція, що є ланцюжком або комбінацією суджень як елементів доказу: теза, аргумент, демонстрація. Детальніше на них і зупинимося. Теза потребує доказу, а часто й додаткового розгортання. Теза створює базу для наступних міркувань. Практично більшість тез приймаються без доказів, як істинні. Аргумент (у перекладі з латинської доказ) – це наступне положення (мовні висловлювання чи текст), яке стосується тези й обґрунтовує її чи переконливо доводить істинність тези. Аргументи бувають прямі (безпосередні) і непрямі (опосередковані), у ролі яких можуть виступати аксіоми, погляди та думки авторитетних людей.Розрізняють два типи аргументації: логічну й аналогічну. Процес виведення тез і аргументів називається демонстрацією. Демонстрація показує, наскільки вдало побудована вся аргументація. Промовець повинен знати основні критерії добору аргументів:міцний зв’язок з тезою – аргумент має бути спрямований саме на цю тезу, а не розпорошуватися на всі;істинність, вірогідність доказу;орієнтація на обрану аудиторію;глибокі знання й усебічна компетенція аргументатора (промовця) з теми, проблеми, питань;обізнаність промовця в теорії аргументації (знання логічних законів, філософії та морально-етичних правил пізнання істини);Для активізації аудиторії оратору-початківцю необхідно оволодіти прийомами стилістичного синтаксису (мовними засобами переконування), які допоможуть досягти емоційності, експресивності публічного виступу.Працюючи над мовленнєвою організацією свого виступу, оратори дуже часто вдаються до так званої контекстуальної синонімії. Контекстуальними синонімами називають слова та вислови, які позначають предмет, вживаючись при цьому в невластивому для них, непрямому, переносному значенні. Метафора – це найпоширеніший і найпродуктивніший у риториці троп. Порівняння – троп, у якому мовне зображення особи, предмета, явища чи дії передається через найхарактерніші ознаки, що є органічно властивими для інших предметів чи осіб (дівчина струнка, як тополя). Метонімія – це метафоричний троп, основу якого складає заміна назви цілого його частинами (вивчали Шевченка – твори Шевченка, міністерство згодне – керівні особи). Іронія – різновид антифразису, в якому з метою прихованого глузування вживається слово з позитивним значенням. Парадокс – риторична фігура у вигляді несподіваного твердження, в основі якого лежить поєднання двох антонімів (завтра починається сьогодні; Отже, знання стратегій спілкування, способів аргументації, мовних засобів упливу на аудиторію, уміння ними користуватися відповідно до ситуації спілкування забезпечить повноцінний і успішний публічний виступ.

22. Комунікативні вимоги до мовної поведінки під час публічного виступу. Техніка і тактика аргументування. Психологічні прийоми впливу на партнера.

Від моменту, коли оратор виходить на сцену, і до моменту, коли сходить з неї, промовець виконує два виступи. Один – словесний, інший – це рухи тіла, жестикуляція, хода, спокій­ний погляд. Усе це бачать слухачі. Потрібно спокійно й упевнено покласти перед собою годин­ник, записи й привітно поглянути на слухачів, зробити невели­ку паузу й тільки тоді розпочинати свій виступ.Науковці розробили обов’язкові вимоги до оратора:виглядати зовні бездоганно (одяг, взуття, зачіску мати акуратними);почуватися енергійним та впевненим;поводитися природно, використовувати невимушені рухи;бути зосередженим, урівноваженим;стояти в освітленому місці, знаходитися ближче до слу­хачів;оптимально використовувати свою індивідуальність. Процес виведення тез і аргументів називається демонстрацією. Демонстрація показує, наскільки вдало побудована вся аргументація. У ролі аргументів використовуються логічні закони, доведення, судження, аксіоми, факти. У ролі доказів можуть використовуватися такі фактори, як авторитет, упевненість/невпевненість, обіцянка, погроза та інші суб’єктивні чинники. У такому разі починається етап активізації пізнавально-мислительної та емотивно-вольової діяльності аудиторії. Вона зацікавлюється й стає готовою до обговорення, її вже можна переконувати.Прийомів зацікавлення дуже багато: оригінальний початок, несподіваний ефект, емоційний заряд, переключення уваги, дотепний жарт, підступне (складне) запитання тощо. Широко застосовується прийом проблемного викладу матеріалу за допомогою проблемного для слухачів запитання або афоризму.До психологічних способів активізації аудиторії можна віднести психологічні паузи, завдання для слухачів на пошук схожості матеріалу та діалогічний спосіб виголошення промови.До групи психологічних способів упливу на людей належать навіювання, наслідування, психічне зараження . Це механізми, які діють насамперед на несвідоме. Існує ще такий важливий спосіб упливу, як переконання. На відміну від попередніх його використовують тоді, коли хочуть уплинути на свідомість людини. Переконання – це спосіб упливу, коли людина звертається до свідомості, почуттів і досвіду іншої людини з тим, щоб сформувати в неї нові установки. Переконання впливає не тільки на розум, а й на почуття, якщо звернення до інших супроводжується емоціями. Переконувати словом – це велике мистецтво, яке потребує знань психології людей, законів етики й логіки. Навіювання – це психологічний уплив однієї людини па іншу або на групу людей, що передбачає некритичне сприймання висловлених думок. Психічне зараження – спосіб психологічного впливу, що відомий із сивої давнини. На відміну від навіювання та переконання, які часто застосовуються в міжособистісних взаєминах, у разі взаємодії з організованою групою психічне зараження яскраво проявляється як засіб упливу у групах малознайомих людей (це спостерігається під час релігійного екстазу, паніки і т. ін.). При психічному зараженні процес передавання емоційного стану відбувається від одного індивіда до іншого на несвідомому рівні. Унаслідок такого впливу індивід швидко переймається психічним станом інших людей. Наслідування – особлива форма поведінки людини, що полягає у відтворенні нею дій інших осіб. Причому важливо наголосити, що наслідування може бути виявом активності індивіда, яка може бути наслідком власної ініціативи або результатом упливу інших людей, які розраховують на це й стимулюють певну поведінку різними засобами. Отже, наслідування може бути як несвідомим, так і свідомим, цілеспрямованим.