34. Етикет службового листування.

Листування є важливою складовою сучасного ділового спілкування. Прийняття більшості управлінських рішень потребує достатньої кількості інформації, яка надходить до організації у вигляду пропозицій, довідок, повідомлень, запитів та відповідей на них.    Службові листи належать до основних засобів встановлення інформаційних, службових контактів між підприємствами, організаціями, установами, фірмами та закладами. Написання ділового листа – це справжнє мистецтво, адже тексти листів найменшою мірою  трафаретизовані й уніфіковані. Зазвичай автор листа дбає про те, щоб чітко і лаконічно викласти інформацію, а забуває, що ця кореспонденція не просто важлива частина бізнесу, а й обличчя організації.     Службове листування – важлива частина ділового етикету.   Складаючи офіційний лист ми ніколи не замислювалися про те, що ця практика сходить ще до сивої давнини. Мовні формули, різновиди офіційної кореспонденції, формуляри, способи оформлення і роботи з нею  створювалися і шліфувалися століттями.

Розглянемо правила складання сучасного ділового листа.

Службовий лист оформляється на спеціальному бланку для листів формату А4 (210х297 міліметрів), або на бланку формату А5 ( 210х148 міліметрів) - у разі, якщо текст листа не перевищує семи рядків.Лист повинен  мати такі обов`язкові реквізити: дата, реєстраційний номер (індекс), адресат, заголовок до тексту, текст, відмітка про наявність додатків ( у разі потреби), підпис, відмітка про виконавця. Крім того, якщо  підготовлений службовий лист за змістом є відповіддю на  запит іншої організації, то нижче або на рівні дати та реєстраційного номера йде посилання на реєстраційний номер ( індекс)  і дату  того документа, на який дається відповідь. 

При направленні документа посадовій особі, найменування установи та її структурного підрозділу пишуться  в називному відмінку, а посада і прізвище адресата – у давальному, наприклад:

У разі якщо документ направляється керівникові установи або його заступнику, найменування установи входить до складу найменування посади адресата, яке наводиться в давальному відмінку, наприклад:            У разі коли документ направляється фізичній особі спочатку зазначається у називному відмінку прізвище, ім`я та по батькові ( ініціали чи ініціал імені), потім поштова адреса, наприклад:            При направленні службових листів постійним кореспондентам та органам законодавчої і виконавчої влади їх поштова адреса на листах  не зазначається.

35. Наукова комунікація як складова фахової діяльності. Становлення і розвиток наукового стилю української мови.

Науковий стиль і його термінологія почали складатися ще в давній книжній українській мові частково за зразками й під впливом грецької та латинської мов, які викладалися тоді в усіх вищих школах України.

Перша серйозна спроба поставити питання про науковий стиль укра­їнської мови в теоретичному плані належить П . Житецькому (1836 – 1911). Він накреслив перспективу його розвитку, брав активну участь у вироб­ленні норм українського правопису, написав глибокі наукові досліджен­ня з історії української мови, літератури, фольклору. Журнал «Основа» та заснована у 1868 р. «Просвіта» були єдиними осередками, що гуртували навколо себе науковців, техніків, господарників. Вони видавали статті й брошури, порадники, календарі з народногосподарської, природодослідної тематики. У 1873 р. у Львові з ініціативи М . Драгоманова організовано «Літературне товариство імені Т . Г . Шевченка», основною метою якого був розвиток науки, освіти, культури. У 1893 р. його було реорганізовано в «Наукове товариство імені Т . Г . Шевченка». Товариство видало чимало матеріалів з історії, фольклористики, етнографії, мовознавства, літературознавства. З 1907 р. почало діяти «Українське наукове товариство» у Києві. У ньому українською мовою видавали наукові записки, збірники, матеріали, періодичні видання (часописи, вісники) та монографічні праці й підручники з історії, літератури. З кінця XIX ст. більш-менш інтенсивно розгортається видання наукових праць, перед­усім науково-популярних, українською мовою переважно з гуманітар­них дисциплін (історія, література), менше з економіки, права, філософії; Закінчення процесу формування наукового стилю української мови в усіх його жанрових різновидах припадає на XX ст. Він досягає тако­го рівня розвитку, що дає змогу передати найскладніші здобутки люд­ської думки в будь-якій сфері наукових знань.