Правобережжя і західноукраїнські землі

У 70-х роках XVIII ст. відбулися істотні зміни в політичному становищі західноукраїнських земель.

У результаті першого поділу Польщі (1772 р.) майже всю Східну Галичину захопила Австрійська імперія.

Незабаром був узаконений перехід до неї також і Північної Буковини. На зміну одним іноземним феодалам прийшли інші, які продовжували полі­тику соціального і національного гноблення народних мас.

Німецькі, австрійські й угорські поміщики насаджували свою мову, звичаї. Незважаючи на спроби окремих реформ австрій­ського уряду, становище селян західноукраїнських земель залишалося надзвичайно скрутним.

Непомірна панщина, ве­ликі податки, будівництво доріг і 14-річна військова служба лягли на плечі вкрай розореного і збіднілого селянства.

У 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, унаслідок якого територія Правобережної України (Подільське, Волинське, Брацлавське і Київське воєводства) відійшла до Росії.

У 1795 р. після остаточного, третього поділу Речі Посполитої до Росії були приєднані західні землі Волині.

Становище народних мас майже не змінилося. Вони, як і раніше, відпрацьовували панщину в маєтках феодалів і пла­тили численні державні податки.

У цей час різко посилилася феодальна експлуатація селянина-кріпака - в окремих місцевостях панщина складала 5—6 днів на тиждень, збільшилася кількість податків і видів робіт на полі феодала.

Правобережні селяни все час­тіше позбавлялися власних земель, які приєднувалися до маєт­ків, різко зменшилася кількість господарств, забезпечених тягловою силою (кіньми й волами).

Промисловість правобережних українських земель також знаходилася в занедбаному стані. Міста, більшістю яких воло­діли феодали, ледве животіли, ремесло і промисли розвивалися повільно.

Але навіть іноземне панування не могло зупинити поступальний історичний розвиток. У маєтках окремих маг­натів велику увагу почали приділяти різним ремеслам і промис­лам (винокуріння, ткацтво, виробництво селітри, борошно­мельна справа).

Протягом 70-90-х років відбулися помітні зрушення, пов'язані з виникненням мануфактур. Так, почали діяти

• мідноливарна мануфактура в Зінькові (Поділля),

• сукняна в Тульчині, - полотняна в Немирові (на Вінниччині).

Розвива­лася внутрішня і зовнішня торгівля. Великі ярмарки збира­лися в Бердичеві, Кремінці, Луцьку, Володимирі, Житомирі, де збувалися найрізноманітніші товари.

Відтік представників інтелектуальної еліти з українських земель до Росії

Російські правителі охоче вербували викладачів і випуск­ників українських навчальних закладів, пропонуючи їм високі церковні і державні посади в Російській імперії.

Зокрема, Петро І пропонував працювати з ним Феофану Прокоповичу, Стеффану Яворському, Сімеону Полоцькому.

У період з 1700 по 1762 рр. понад 70 українців і білорусів займали вищі церковні посади в імперії, тоді як росіяни — 47.

Величезний вплив на розвиток російського живопису справили українці Д. Левицький та В. Боровиковський, скульптури - М. Козловський і І. Мартос; музики - М. Березовський, А. Ведель, Д. Бортнянський - вони поклали поча­ток українським і російським традиціям хорової музики.

У 1760-1780 рр. сформувалася перша школа української архітектури, засновниками якої були А. Кіасов, Ф. Савич, М. Мосціпанов.

У 1740 р. у гетьманській резиденції, Глухові, була створена школа для співаків і музикантів, що готувала кадри для хорів і оркестрів не тільки України, але й Росії.

Серед професорів Слов'яно-греко-латинської академії - першого вищого навчального закладу Росії - було 95 професорів із Київської академії, а з 21 ректора і 25 префектів відповідно 18 і 23 були могилянцями.

У другій половині XVIII ст. до складу демократичної російської інтелігенції входили випускники Київської академії Я. Козельський, І. Полетика, С. Гамалія, В. Рубан та ін. Серед них були талановиті пропагандисти ідей рівноправності, республіканського державного ладу, популяризатори знань, перекладачі праць відомих гуманістів і просвітителів Європи. Спільними зусиллями українських і російських діячів культури формувалася нова ідеологія освіти в Росії.

Освіта

Початкову освіту, як і колись, діти козацької старшини, духовенства, заможних міщан здобували в школах при церк­вах і монастирях, вищу — у Київській академії.

У першій половині XVIII ст. почали діяти також нові навчальні заклади - колегіуми в Чернігові, Переяславі і Харкові.

Центром освіти була Київська академія. Студенти вивчали слов'янські, латинську, грецьку і західноєвропейські мови, історію, географію, математику, астрономію, природознавство, богослов'я, логіку, риторику.

Викладацькою діяльністю тут займалася група професорів, серед яких широтою наукових інтересів виділявся Феофан Прокопович.

У своїх лекційних курсах він виступав проти марновірства і релігійних чудес. Учений різко засуджував діяльність папи римського.

Особливо гострій критиці й осудові з боку Ф. Прокоповича піддавалися єзуїти й антинародні дії уніатів.

Згодом він став одним із найближчих сподвижників Петра І. У своїх працях учений прагнув обґрунтувати необхідність проведення реформ у сфері освіти, побуту і звичаїв.

Йому належить певний внесок у реорганізацію армії і флоту.

Академія мала велику бібліотеку, у якій нараховувалося близько 12 тис. книг.

Наприкінці XVIII ст. в Україні почали діяти перші професійні школи. До них, зокрема, належала шпитальна школа в Єлисаветграді, артилерійська школа і штурманське училище в Миколаєві.

На Правобережжі і західноукраїнських землях освіта знахо­дилася в занедбаному стані. Переслідувані католицьким духів­ництвом і королівськими властями українські школи ледве животіли.

У той же час польсько-шляхетський уряд підтриму­вав навчальні заклади, яким протегувала католицька церква і єзуїти. Тут здобували освіту тільки діти магнатів, шляхти, духівництва.