Коліївщина, її соціальний і політичний ґрунт

Гайдамацький рух на Правобережній Україні не тільки не припинявся в другій половині XVIII ст., але і переріс на найбільше народно-визвольне повстання, яке відоме в історії за назвою Коліївщина (від слів «кіл», «колоти»).

Основною причиною повстання стало посилення соціального і національно-релігійного обмеження прав українців на польських землях.

Варшавський сейм 1766 р. оголосив усіх шляхтичів, які відстоювали права некатолицького населення, ворогами держави, що ще більше загост­рило протистояння католиків і православних. .

Найменші прояви протесту або невдоволення приду­шувалися з надзвичайною жорстокістю.

Навесні 1768 р. у православному Мотронинському монастирі біля Чигирина почало готуватися повстання проти шляхет­ської окупації.

Його ідейним натхненником був ігумен монас­тиря Мельхіседек Значко-Яворський, а керівником — колиш­ній запорожець Максим Залізняк, якого гайдамаки обрали полковником.

Наприкінці травня 1768 р., виступивши з урочища Холод­ний Яр (неподалік від Сміли і Чигирина), повстанці звільнили від шляхти десятки сіл і містечок Київщини і Черкащини.

На звільненій території скасовувалася панщина і відновлю­валося традиційне козацьке самоврядування.

Залізняк мав намір назвати звільнені землі Гетьманщиною, де жителі «...будуть відбувати лише козацьку службу».

На початку літа повстанці підійшли до Умані - добре укріп­леної фортеці.

Очолювані сотником Іваном Ґонтою надвірні козаки, що повинні були обороняти фортецю, перейшли на бік гайдамаків.

Це істотно зміцнило повстанські загони. 10 червня вони загальним стрімким ударом заволоділи містом. Визволення Умані мало велике значення — форпост уніатства і католицизму в Україні був ліквідований.

На козацькій раді, що відбулася після визволення Умані М. Залізняк та І. Ґонта проголосили приєднання Правобережної України до Росії, сподіваючись на допомогу царського уряду. Тут же М. Залізняк був обраний гетьманом і «князем уманським», а І. Ґонта - полковником і «князем смілянським».

Повстання перекинулося на інші райони Правобережжя, де діяли загони гайдамацьких ватажків Семена Неживого, Микити Швачки, Андрія Журби та інших.

Тут були знищені королівські органи влади і встановлене народне самоврядування. Поміщицька земля передавалася в руки тих, хто її обробляв, скасовувалися важкі повинності.

Стурбовані посиленням антифеодальної боротьби в Україні, уряди царської Росії і шляхетської Польщі об'єднали свої сили і розгромили погано озброєні загони повстанців.

При цьому гайдамаки не вчинили опору російським військам, вважаючи їх своїми союзниками. Були страчені І. Ґонта і його найближчі соратники.

М. Залізняка царський суд після катувань заслав на каторгу у Сибір. За деякими даними, М. Залізняк, утікши із каторги, згодом очолював один із повстанських загонів О. Пугачова.