51. Основні періоди, явища і процеси соціально-економічного та суспільно-політичного життя країн Західної Європи і пн..Америки в 1945-2010 рр.

Під час Другої світової війни Європа протягом тривалого часу була ареною воєнних дій, внаслідок яких зазнала значних втрат. Переможені в ході війни Німеччина та Італія лежали в руїнах. Не менших втрат зазнали країни-переможниці - Англія, Франція, Нідерланди, Бельгія, Данія, Норвегія. Спільними ознаками для більшості країн Європи після закінчення війни стали інфляція, різкий спад виробництва, безробіття, загальна нестача продуктів і товарів першої необхідності.

Економічна розруха супроводжувалася загостренням політичної боротьби. Вихід на політичну арену антифашистських сил, які прагнули реформувати суспільно-політичний устрій у своїх країнах, криза традиційних партій, розшуки фашистських злочинців та колабораціоністів украй загострювали політичне становище, зокрема в Італії та Франції з їх масовими комуністичними партіями. Заклики комуністів до «революційних методів боротьби» з метою встановлення своєї диктатури під фактичним протекторатом Москви, їхні обіцянки швидко розв'язати соціальні проблеми за умов повоєнних нестатків сприяли політизації робітничих виступів.

У країнах, де перебували радянські війська, у 1945 - 1948 рр. Москвою насильно насаджувалися тоталітарні комуністичні режими. Порушуючи Атлантичну хартію, рішення Кримської й Потсдамської конференцій, керівництво СРСР взяло курс на розширення своєї зони впливу під гаслами будівництва «народної демократії» і «соціалізму» в країнах Східної і Центральної Європи. Ідеологічне та політичне протистояння супроводжувалося заходами СРСР, спрямованими на організацію в 1946-1949 рр. партизанської війни в Греції з території Югославії й Албанії, облогою Західного Берліна у 1948 р. За словами У. Черчілля, радянське керівництво намагалося відгородити країни Східної Європи «залізною завісою». «Холодна війна», що почалася між колишніми союзниками, постійно загрожувала перерости у справжню.

Насильницький розрив традиційних економічних зв'язків, які складалися століттями, негативно позначився на економіці Європи. Загроза комунізації була однією з важливих причин зародження руху за об'єднання вільних країн Західної Європи. Цей рух водночас став і реакцією на крайній націоналізм і мілітаризм у Німеччині та інших державах, що двічі у першій половині XX ст. призводили до руйнівних світових воєн.

У лютому 1947 р. британські лейбористи, які з 1945 р. перебували при владі, виступили з ініціативою організації руху за створення Сполучених штатів Європи. В липні 1947 р. у Парижі на нараді представ¬ників 16 європейських держав було створено Комітет європейського економічного співробітництва. Розпочалася розробка програми еконо¬мічної допомоги, очікуваної від США. Католицькі та соціал-демократичні партії у більшості західноєвропейських країн підтримали ідею об'єднання Європи. На першому конгресі європейського руху 1948 р. було прийнято резолюції, які закликали до утворення союзу європей¬ських демократичних держав. Об'єднавчому рухові країн Західної Європи сприяв «план Маршалла», що передбачав надання Сполуче¬ними Штатами Америки значної економічної допомоги європейсь¬ким країнам.

За умов зростання популярності ідеї об'єднання демократичних країн Європи і комуністичної загрози у квітні 1949 р. було створено Північноатлантичний оборонний союз (НАТО), до якого увійшли 12 держав, у травні цього ж року організувалась Рада Європи.

Воєнно-політичне об'єднання країн Західної Європи супроводжува-лося створенням економічних союзів, ініціаторами побудови яких були уряди Франції та Бельгії. У квітні 1951р. представники Франції, ФРН, Італії, Бельгії, Нідерландів і Люксембургу підписали у Парижі дого¬вір про Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС). У ньому наго-лошувалося на «прагненні країн перейти від вікового суперництва до єдності основних інтересів», сприяти піднесенню життєвого рівня на-селення.

Організатори ЄОВС прагнули залучити ФРН до рівноправного економічного співробітництва, усунути загрозу німецької експансії, забезпечити . доступ до природних ресурсів і спільно встановлювати ціни на вугілля і сталь. Заснування ЄОВС його учасники розглядали як перший крок у справі подальшої інтеграції Європи. Спільна організація виробництва, взаємна технічна допомога, обмін науково-технічною документацією сприяли швидкому зростанню виробництва країн ЄОВС. До середини 50-х років на ці країни припадало 25 % об-сягу виробництва продукції всього західного світу.

Процес економічного співробітництва дедалі поглиблювався. У березні 1957 р. у Римі представники шести країн ЄОВС підписали договір про створення Європейського економічного Співтовариства (ЄЕС, його не¬офіційно називали також «Спільним ринком»). За договором, основним завданням ЄЕС є формування спільного ринку шляхом поступового ска¬сування митних кордонів, проведення єдиної фінансової та економічної політики у промисловості, сільському господарстві, транспорті. На осно¬ві поступового економічного зближення планувалося перейти до полі¬тичної співпраці. Основні органи управління ЄЕС - Рада та Європарламент. Ці два вищі органи, ухвалюючи спільні рішення і виступаючи на міжнародній арені як самостійні організації у відносинах з іншими країнами, були основними інструментами політичного зближення. Рі¬шенням Ради ЄЕС у грудні 1957 р. створено Європейське агентство атом¬ної енергетики (Євроатом), основне завдання якого — сприяти співробітництву, розвитку і мирному використанню атомної енергії.

Сім європейських країн, які не увійшли до ЄЕС, - Англія, Австрія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія і Швеція - в січні 1960 р. утворили Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ).Основним завданням ЄАВТ було зниження і поступова ліквідація митних збо¬рів, розумне використання природних ресурсів, забезпечення розвитку вільної торгівлі.

Інтеграційні процеси у країнах ЄЕС порівняно з ЄАВТ до кінця 60-х років набули всеосяжного характеру. З 1968 р. було ліквідовано митні збори у торгівлі між країнами Співтовариства, дозволено віль¬не переміщення робочої сили. Такі заходи сприяли різкому збільшен¬ню товарообігу, що з 1956 по 1972 р. зріс у 8 разів. Промислове вироб-ництво у країнах «Спільного ринку» розвивалося швидше, ніж в ін¬ших державах Західної Європи. Із вступом 1973 р. до ЄЕС Англії, Данії та Ірландії значно послабилися позиції ЄАВТ, і з того часу інші країни цієї асоціації стали переорієнтовуватися на вступ до «Спільно¬го ринку».