63.Розвиток Росії в 19 столітті.

Входження України в XIX століття було кривавим. Новий цар Олександр I-зійшов на трон в 1801 р. через насильницьке усунення свого попередника Павла-I. Проголосивши себе прихильником і продовжувачем справ Катерини II, цар пробудив у країні очікування великих змін.

Основну роль у підготовці перетворень у сфері державного устрою зіграв М.М. Сперанський. Це йому належить авторство документа, який називався «Вступ до уложення державних законів». У даному проекті пропонувалося:

1. Законодавчо закріпити політичні і громадянські права для певних категорій населення Росії.

2. Забезпечити поділ влади та залучення суспільства до управління.

3. Встановити правову державу, в якій править закон, а не окрема особистість.

4. Ввести виборність певних категорій чиновників.

Незважаючи на те, що цар так і не зважився на принципові ліберальні перетворення в країні, деякі починання були реалізовані. Наприклад, був створений Комітет міністрів як вищий адміністративний заклад. Колегії були замінені міністерствами. У 1810 р. було створено Державну раду - законодавчим орган при царі.

Були зроблені певні кроки в напрямку поліпшення становища селян, хоча очікувана народом скасування кріпосного права так і не відбулася.

Успіхи в зовнішній політиці обумовлювалися проведенням ряду переможних воєн і приєднанням до Росії нових територій (Східна Грузія, Фінляндія, Бессарабія, Азербайджан). Втім, не тільки успіхи супроводжували російську армію. Кавказька війна, в якій ставилося завдання підкорити гірські народи, затягнулася на півстоліття.

З 1805 року Росія перебувала в стані війни з наполеонівською Францією. Спочатку, ведучи військові дії на закордонній території, російська армія терпіла невдачі. Вторгнення французів у межі Росії, з одного боку, висвітило параліч влади, не здатної організувати опір ворогові, з іншого боку - викликало небувалий підйом патріотизму серед всіх верств народу. Перемога над Наполеоном і успішні закордонні походи мали велике значення для міжнародного престижу країни.

Досягнуто певних успіхів у вітчизняній дипломатії та сфері міжнародних відносин. Так, Олександр-I зіграв головну роль у створенні «Священного союзу» - першої загальноєвропейської організації, метою якої була підтримка стабільності і надання взаємодопомоги в рамках цілого континенту.

У внутрішній політиці Росії залишалося зробити один крок для того, щоб опинитися на шляху демократії, конституції, скасування кріпосного права. На словах государ був прихильником конституційного ладу. Але на ділі у владі наростали консервативні тенденції.

64. Форсована модернізація народного господарства в срср у 20 – 30-ті рр. Та її наслідки

Відбудова господарства, зруйнованого за роки Першої світової та громадянської воєн, поставило перед більшовиками питання про подальший розвиток країни. Всім було зрозуміло, що країна потребує модернізації, яка б вивела її з економічної відсталості. На XIV з'їзді ВКП(б) в грудні 1925 р. була обрана стратегія прискореного розвитку промисловості, здійснення імпортоза-мінної індустріалізації.

Проведення політики індустріалізації почалось від здійснення плану ГОЕЛРО - плану електрифікації країни. Остаточно ця політика була схвалена після затвердження директив першого п'ятирічного плану розвитку народного господарства на 1928/29-1932/33 pp.

О.Риков, голова Раднаркому, виступав за збалансований розвиток сільського господарства та промисловості. Л.Троцький вимагав здійснення надіндустріалізації (високі темпи розвитку промисловості в найкоротші строки).

Більшість членів ЦК ВКП(б) підтримала Рикова, однак з 1928 р. Сталін став проводити політику надзвичайних заходів Щодо селянства та прискорення темпів індустріалізації.

Перша п'ятирічка проходила в складних економічних та полії тичних умовах.

Джерелами індустріалізації були:

- націоналізація промисловості;

- збільшення прямих і непрямих податків;

- використання трудового ентузіазму трудящих і примусової] праці політичних в'язнів;

- колективізація сільського господарства.

''Надіндустріалізація'' призвела до падіння продуктивности праці, зменшення споживчих товарів, посилення грошової емісії (радянський карбованець перестав бути конвертованим), росту інфляції, погіршення матеріального становища народу- було введено карткову систему.

Друга п'ятирічка (1933-1937 pp.) проходила за умов, коли сталінське керівництво перейшло до більш-менш збалансованої політики щодо темпів економічного розвитку господарства країни. І хоча результатом розвитку її економіки в роки другої п'ятирічки було виконання планових завдань по 10 показниках, загалом завдання п'ятирічного розвитку, незважаючи на офіційні заяви, теж не були виконані.

Колективізація в СРСР. Одним з джерел індустріалізації була колективізація, яка поряд з цим мала забезпечити контроль з боку ВКП(б) над селянством і придушити будь-які спроби селянських виступів. Колективізація розпочалась за рішення XV з'їзду партії більшовиків (1927 р.); вона стала важливою складовою формування тоталітарної системи.

Суцільна колективізація почала здійснюватись вже в 1929 p., названому ''роком великого перелому''. Керівники окремих районів змагались, хто першим відрапортує про завершення колективізації. З'явилась велика кількість зовсім нежиттєздатних колек-тивів-комун і колгоспів-гігантів. У відповідь на ці заходи селяни почали масовий забій худоби аби тільки вона не потрапила в колгосп. Багато було повідомлень про підпали, терористичні акти, масові селянські виступи. Виникла загроза зриву весняної посівної.

Був розроблений директивний план, за яким зернові райони за строками завершення колективізації було поділено на три категорії:

- до першої категорії були віднесені зернові райони Північного Кавказу та Поволжя. Тут колективізація мала завершитись весною 1932 p.;

- до другої категорії - Україна та Білорусія (весна 1933 p.);

- до третьої - всі інші та незернові райони (весна 1935 p.).

Соціальний склад селянства напередодні колективізації був неоднорідний і ставлення різних його прошарків до радянської влади також було неоднозначним. Так, на 1927 р. заможних сЛ лянських господарств (так званих ''куркульських'') було 4%, сере« днього достатку (''середняків'') - 63%, незаможних (''бідняць* ких'') - 22%, ''пролетарських''- 11%. Саме дві останні категорії селянства стали соціальною базою радянської влади на селі при проведенні колективізації. Щодо середняка радянська влада була деякий час більш-менш толерантною.

Головне вістря ''класової боротьби'' було спрямоване проти ''куркулів'', яких передбачалось ''знищити, як буржуазний клас''» Ця верства селянства стала головним противником соціалістичЯ ного експерименту на селі. З осені 1929 р. радянська влада розпоЯ чала активний наступ проти куркульских господарств.

Колективізація призвела до повної дезорганізації сільськогосподарського виробництва. Збір зернових упав до рівня 1921 р. Поголів'я великої рогатої худоби скоротилося вдвічі, свиней - в 2,2 рази (поголів'я не вдалося відновити протягом наступних 30 років). Порушився баланс у розвитку сільського господарства і промисловості, що призвело до хронічного відставання аграрного сектора. Було фізично знищено найбільш кваліфіковану частину сільськогосподарських працівників. Відбулась люмпенізація села. Стався голодомор 1932/33 pp. у зернових районах, який тільки на Україні знищив понад 7 млн. чол., а в Казахстані - 2 млн. чол.

Проведення колективізації забезпечило об'єднання у колгоспи на 1940 р. 97% селянських індивідуальних господарств.

Суспільно-політична обстановка. Масові репресії. Завершення громадянської війни не зупинило терору, який був частиною державної політики (конституції 1918, 1924 років проголошували диктатуру пролетаріату).

Наприкінці 20-х - першій половині 30-х років репресії були спрямовані головним чином проти так званих ''класово ворожих'' верств суспільства: буржуазних спеціалістів, непманів, куркулів. Найбільш гучними процесами цього періоду були ''шахтинська справа'' (1928 р.), процес ''Трудової селянської партії'' (1929 р.), ''Промпартії'' (1930 р,), процеси над антипартійними групами.

Поряд з репресіями вдосконалювалась система тотального контролю над суспільством. Підростаюче покоління через комсомольську і піонерську організації.У містах була введена паспортна система. Вона забезпечила адміністративне скорочення числа жителів міст, які постачались продуктами харчування централізовано.

Було введено в дію закон, за яким робітника за найменшу провину звільняли з роботи, залишаючи без карточки споживача з подальшим виселенням його сім'ї з квартири.

Для боротьби з міграцією з села створювались ''загороджувальні кордони'': селян не випускали із сіл. В умовах голоду заборонялось жебрацтво, а тих, хто став на цей шлях виживання, заі бирали до спецтаборів і відправляли у віддалені райони на тяжм роботи.

З 1930 р. розширюється мережа виправно-трудових таборів! об'єднаних в систему ГУЛАГу (''Главное управление лагерей'' Чисельність ув'язнених у цих таборах за 10 років зросла до 4 мля чол. Була відновлена каторга та смертна кара.

З середини 1930-х років репресії набули масового характеру і досягли свого апогею в 1937-1938 pp.