Правотворчість — діяльність компетентних державних органів і інших уповноважених державою суб’єктів зі створення, зміни або скасування юридичних норм.

Форма /джерело/ об’єктивного юридичного права — спосіб зовнішнього виразу та закріплення юридичних норм.

Правовий звичай — спосіб зовнішнього виразу і закріплення звичаю (правила поведінки, що склалося у суспільстві та увійшло у звичку людей), який санкціонується державою і стає в силу цього загальнообов’язковим.

Правовий прецедент — спосіб зовнішнього виразу і закріплення індивідуального правила поведінки, яке встановлюється компетентним органом держави для врегулювання конкретної життєвої ситуації і стає загальнообов’язковим у регулюванні аналогічних конкретних життєвих ситуацій.

Нормативно-правовий договір — спосіб зовнішнього виразу і закріплення юридичних норм, які встановлюються за взаємною домовленістю кількома компетентними суб’єктами.

Нормативно-правовий акт — спосіб зовнішнього виразу і закріплення юридичних норм, які встановлюються компетентним суб’єктом.

Юридична сила нормативно-правових актів — їх юридична властивість, що визначає формальну обов’язковість нормативно-правових актів по відношенню один до одного.

Чинність нормативно-правових актів — їх юридична властивість, що визначає право або обов’язок суб’єктів використовувати юридичні норми, вміщені у нормативно-правових актах, в межах певного часу, простору та кола осіб.

Пряма дія нормативно-правового акта — його дія, що поширюється на правовідносини (факти), які виникли після набрання ним чинності, а також на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, але тільки до тих прав і обов’язків, які виникли або продовжують існувати після вступу його в дію.

Зворотна дія /ретроактивність/ нормативно-правового акта — його дія, що поширюється на правовідносини (факти), які виникли до набрання ним чинності з моменту виникнення цих правовідносин (фактів).

Переживаюча дія /ультраактивність/ нормативно-правового акта — його дія, що поширюється тільки на правовідносини (факти), які виникли після набрання ним чинності; на правовідносини (факти), які виникли до набрання ним чинності і продовжують існувати, поширюється дія попереднього („старого”) нормативно-правового акта, який регулював ці відносини до втрати ним чинності.

Закон — нормативно-правовий акт органу законодавчої влади або самого народу, який регулює найважливіші суспільні відносини, приймається в особливому порядку і має вищу юридичну силу.

Законотворчий процес — закріплена в законах обов’язкова послідовність дій (стадій) щодо створення, прийняття і введення в дію законів.

Підзаконні нормативно-правові акти — нормативні акти компетентних суб’єктів, що видаються на підставі закону, відповідно до закону і для його виконання.

Система нормативно-правових актів — комплекс взаємопов’язаних нормативно-правових приписів, що вміщуються у чинних нормативно-правових актах певної держави, який характеризується їх єдністю, узгодженістю, а також поділом на відносно самостійні утворення.

Система законодавства — комплекс взаємопов’язаних нормативно-правових приписів, що вміщуються у чинних законах певної держави, який характеризується їх єдністю, узгодженістю, а також поділом на відносно самостійні утворення.

Законодавство України — система чинних законів і міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Систематизація нормативно-правових актів — діяльність щодо впорядкування форми та змісту нормативно-правових актів і зведення їх у цілісний комплекс.

Інкорпорація нормативно-правових актів — об’єднання групи чинних нормативно-правових актів у збірнику за певним критерієм.

Кодифікація нормативно-правових актів — змістовна переробка певної, пов’язаної спільним предметом регулювання групи чинних нормативно-правових приписів, їх узгодження та об’єднання в єдиному нормативно-правовому акті.

Правотворча техніка — система юридичних засобів і прийомів створення та систематизації нормативно-правових актів.

Правотворча термінологія — сукупність слів (словосполучень), за допомогою яких в текстах нормативно-правових актів позначаються поняття.

Правотворчі конструкції — ідеальні моделі, схеми правовідносин та інших юридичних явищ, за допомогою яких створюються нормативно-правові приписи.

Правотворчі презумпції — закріплені в нормативно-правових актах припущення про вірогідність певного юридичного факту.

Заперечні презумпції — припущення про існування юридичного факту до того часу, доки не буде встановлено (доведено) інше.

Незаперечні презумпції — припущення про існування юридичного факту, навіть якщо можливо встановити (довести) інше.

Правотворчі фікції — прийом, за допомогою якого в статті нормативно-правового акта неіснуючий факт оголошується існуючим і набуває юридичного значення.

Правотворчі символи — прийом, за допомогою якого зміст певних нормативно-правових приписів фіксується у наочній формі.

Правотворчий підстиль — спеціально вироблені мовні норми для формулювання нормативних приписів в текстах нормативно-правових актів.