Під час рекогностування складають схематичне креслення ходу з при- в’язкою кожного пункту ходу до 2-3 чітких контурів місцевості або об’єктів.

IV.2.5. Прокладання тахеометричного ходу

Розглянемо послідовність роботи на окремій станції тахеометричного

ходу.

Нехай тахеометричний хід (див. рис. IV.2.1) прокладають від пункту полігонометрії 5. На рисунку пункти 4, 5 і 6 є пунктами ДГМ і мережі згущення відповідно. їхні координати та висоти відомі. Пункти тахеометричного ходу

закріплено на місцевості (на рис. IV.2.1 пока- заний лише пункт тахеометричного ходу 1).

Тахеометричний хід прокладає бригада, в яку входять: виконавець робіт (інженер, який ви- конує вимірювання тахеометром); помічник, який записує результати спостережень в журнал тахеометричного ходу і виконує обчислення на станції та двох реєчників.

Над пунктом 5 встановлюють тахеометр так, щоб його вісь була прямовисною і проходила через центр пункта. Тобто тахеометр нівелюють і центрують. Послідовність виконання цих дій детально описано в розділі II для теодолітів.

Тахеометри можна центрувати нитковим виском, оптичним центриром і за допомогою зорової труби.

Після цього тахеометр орієнтують, тобто:

• діоптрійним кільцем окуляра зорової труби добиваються чіткого зображення сітки ниток, а діоптрійним кільцем відлікового пристрою - чіткого зображення штрихів лімба і шкали (відлікового індексу);

• повертаючи алідаду, знаходять таке її положення, коли відлік горизонтального круга дорівнюватиме 0°00,0';

• закріплюють алідаду;

• відкріпляють закріпний гвинт лімба (горизонтального круга) і наводять зорову трубу (спочатку приблизно) за допомогою оптичного візира на візирну ціль, встановлену на сусідньому пункті;

• закріплюють лімб;

• фокусувальним гвинтом зорової труби добиваються чіткого зобра­ження візирної цілі і за допомогою навідного гвинта лімба та зорової труби вертикальний штрих сітки ниток наводять точно на візирну ціль.

Рис. IV.2.1. Вимірювання на станції тахеометричного ходу

364

У результаті в пункті 5 тахеометр зцентрований над пунктом, знівельо­ваний і відлік горизонтального круга дорівнює 0°00,0' коли зорова труба наведена на сусідній пункт, тобто прилад приведений в робоче положення.

На пунктах 6 і 1 встановлюють візирні цілі (віхи, вимірні шпильки або марки) із точністю 3 мм згідно з Інструкцією [8]. Віхи і вимірні шпильки ставлять вістрям на центр знака й утримують їх прямовисно. Візирні марки закріплюють на штативі й центрують так само, як і тахеометр. Зауважимо, що чим коротші сторони кута, тим ретельніше треба центрувати візирні цілі над центрами пунктів.

Горизонтальні кути в тахеометричних ходах вимірюють одним повним прийомом, віддалі на станції вимірюють нитковим віддалеміром або горизон­тальні прокладення - номограмними чи електронними тахеометрами і кути нахилу визначають оптичними тахеометрами або перевищення - номо­грамними чи електронними тахеометрами.

Вимірюючи горизонтальний кут /ї₅, відліки записують в колонку 3 жур­налу (див. табл. IV.2.2). Обчислюють значення горизонтального кута за двох положень вертикального круга. Якщо розходження між ними не перевищує подвійної точності відлікового пристрою горизонтального круга, то обчислю­ють середнє значення кута, виміряного повним прийомом. У наведеному прикладі горизонтальний кут лівий по ходу і його значення /?₅ = 82°39,8'.

Потім вимірюють лінію 5₅₁ та її кут нахилу при двох положеннях

вертикального круга. Ці вимірювання виконують у такій послідовності:

1. рулеткою або рейкою вимірюють висоту приладу (і = 1,26 м) від осі обертання зорової труби до торця кілка з точністю до 1 см і позначають її значення на рейках;

2. встановлюють рейки на сусідніх пунктах ходу так, щоб осі рейок були вертикальними і проходили через центри пунктів. У наведеному прикладі віддаль від пункту 5 до пункт 6 та кут її нахилу не вимірюють, оскільки їхні координати та висоти відомі;

3. при КП спрямовують трубу на рейку, встановлену на пункті 1 так, щоб середній горизонтальний штрих сітки ниток розміщувався біля позначки висоти приладу. Навідним гвинтом зорової труби точно наводять на висоту приладу. Закріплюють горизонтальний круг і відлічують вертикальний круг

(відлік 1°28,0'). Якщо не видно позначки висоти приладу, тоді наводять на висоту 2 або 2,5 м. У такому разі висоту наведення записують у журнал в колонці “примітка”;

365

Таблиця IV.4.2

Сторінка журналу тахеометричного знімання

Дата 27.07.2010 р. Погода: ясно Вітер: слабкий

Спостерігач І. Гриценко Зображення: чітке Затісував і обчислив: О.Ільїн

4. для вимірювання віддалі зручно спрямовувати нижню віддалемірну нитку на ближню дециметрову поділку рейки.

Ці відліки записують у колонки 4 та 2 журналу відповідно.

З виконаних дій складається один півприйом.

Після цього трубу переводять через зеніт і вимірювання повторюють для вертикального круга КП у викладеній вище послідовності.

У журналі обчислюють:

• значення місця нуля (МО) вертикального круга за даними відліків вертикального круга на попередній та наступний пункти ходу. Якщо роз­ходження між ними не перевищує подвоєної точності відліку вертикального

круга, то обчислюють значення кутів нахилу v₍;

Тахеометричне знімання

• середнє значення з віддалей, отриманих у першому і другому пів- прийомах, якщо розходження між ними не більше за 1:200 віддалі.

Допустиме розходження між виміряними віддалями при КЛ та КП можна знайти за формулою

Якщо є можливість, то ще в полі обчислюють середні довжини сторін ходу, їхні горизонтальні проекції d_i та перевищення А, між пунктами ходу.

Прокладання тахеометричного ходу номограмними тахеометрами ана­логічне до прокладання тахеометричного ходу круговими тахеометрами. Відмінність полягає лише в тому, що номограмними тахеометрами на станції тахеометричного ходу вимірюють відразу горизонтальні проекції віддалей та перевищення між віссю обертання труби і висотою наведення головної номограмної кривої.

Існують певні технічні особливості прокладання тахеометричного ходу електронними тахеометрами, а саме:

1. Прилад центрують за допомогою лазерного центрира.

2. Вибирають та встановлюють відповідний шаблон вимірювань, тобто набір величин, які будуть вимірювати.

3. Вибирають одиниці вимірювання.

4. Визначають та вводять в пам’ять приладу значення колімаційної похибки.

5. Знаходять та вводять в пам’ять приладу величину місця нуля (МО), місця зеніту (MZ).

6. Орієнтують прилад у заданому напрямку.

7. Вводять в пам’ять тахеометра висоту h\ приладу та висоту h_r відбивача.

8. Вводять у пам’ять тахеометра поправку в довжину лінії за вплив зовнішнього середовища (зі зміною тиску та температури повітря значення атмосферної поправки треба коректувати у пам’яті приладу).

Послідовність прокладання тахеометричного ходу електронними тахео­метрами аналогічна вищеописаній методиці для оптичних тахеометрів. Від­мінність полягає в автоматичній реєстрації відліків і у тому, що в електронних тахеометрах можна враховувати деякі поправки в результати вимірювань.

IV.2.6. Основні вимоги до виконання тахеометричного знімання

Нижче подано вимоги Інструкції до створення топографічних карт методом тахеометричного знімання [8] . Висота перерізу рельєфу на топогра­фічних картах установлюється відповідно до табл. IV.2.3.

367

Таблиця IV.2.3

Примітка. Висоти перерізу рельєфу, значення яких відмічені зірочкою, на топо­графічних планах населених пунктів не використовуються. На топографічних планах населених пунктів можливе застосування висот перерізу рельєфу, значення яких наведені в дужках, але в обмежених випадках, що передбачено технічним проектом або програмою.

Середні похибки в положенні на карті предметів і контурів місцевості з чіткими обрисами відносно найближчих точок знімальної основи не повинні перевищувати 0,5 мм, а в гірських та залісених районах 0,7 мм. На територіях із капітальною та багатоповерховою забудовою середні похибки у взаємному положенні на карті найближчих контурів (капітальних споруд, будинків та інше) мають бути не більшими за 0,4 мм. Для переходу від середніх похибок А до середніх квадратичних похибок т застосовують коефіцієнт 1,25, тобто т = 1,25 А.

Середні похибки знятого рельєфу відносно найближчих точок гео­дезичної основи не повинні перевищувати за висотою:

• 1/4 висоти перерізу рельєфу для кутів нахилу місцевості до 2°;

• 1/3 для кутів нахилу місцевості від 2° до 6° для карт масштабів 1:5000, 1:2000 та до 10° для карт масштабів 1:1000 та 1:500.

У залісеній місцевості ці допуски збільшуються у 2,5 раза.

Віддалі від точок тахеометричних ходів (знімальних станцій) до пікетів і віддалі між пікетами із застосуванням ниткових віддалемірів не мають пере­вищувати величин, поданих в Інструкції [22] (див. табл. IV.2.4). Якщо виз­начають положення нечітких або другорядних контурів, віддалі можна збіль­шувати у 1,5 раза.

Віддалі від точок тахеометричних ходів до пікетів і віддалі між пікетами із використанням електронних тахеометрів та оптичних теодолітів із світловіддалемірними насадками не повинні перевищувати значень, наведених у табл. IV.2.5.

368

Тахеометричне знімання

Таблиця IV. 2.4

Під час виконання тахеометричного знімання контролюють стабільність орієнтування приладу, результати перевірки записують у журнал або реєструють у терміналі цифрових даних електронних тахеометрів.

Допускається змінювати напрямок орієнтування не більш ніж на 1,5' під час знімання оптичними тахеометрами та технічними теодолітами і 20' під час знімання електронними тахеометрами та точними теодолітами зі світловід- далемірними насадками.

Таблиця IV2.5

369

Розділ IV