- •Тема 1. Організаційні основи виробництва
- •1.1. Сутність і суспільне значення виробництва
- •1.2. Історія розвитку теорії та практики організації виробництва
- •Тема 2. Виробничі системи
- •2.1. Виробництво як відкрита система
- •2.2. Організаційні основи виробничих систем
- •2.3. Підприємство – складна виробнича система
- •Тема 3. Виробничий процес і організаційні типи виробництва
- •3.1. Характеристика та класифікація виробничих процесів
- •3.2. Принципи раціональної організації виробничого процесу
- •3.3. Організаційні типи виробництва
- •Тема 4. Організація трудових процесів і робочих місць
- •4.1. Характеристика трудових процесів
- •4.2. Організація праці та її форми
- •4.3. Організація і обслуговування робочих місць
- •Тема 5. Нормування праці
- •5.1. Аналіз трудових процесів і затрат робочого часу
- •5.2. Визначення норм праці
- •Тема 6. Організація виробничого процесу в просторі
- •6.1. Виробнича структура та її види
- •6.2. Просторове розташування підприємства
- •Тема 7. Організація виробничого процесу в часі
- •7.1. Виробничий цикл
- •7.2. Розрахунок тривалості виробничого циклу простого процесу
- •7.3. Визначення виробничого циклу складного процесу
- •Тема 8. Організація допоміжних виробництв
- •8.1. Виробнича інфраструктура
- •8.2. Організація інструментального господарства
- •8.3. Організація технічного обслуговування і ремонту обладнання
- •8.4. Організація енергетичного господарства
- •Тема 9. Організація обслуговуючих господарств
- •9.1. Організація транспортного господарства
- •9.2. Матеріальне обслуговування виробництва
- •10.1. Сутність і умови вибору організаційного методу
- •10.2. Організація непотокового виробництва
- •10.3. Партіонний метод обробки
- •Тема 11. Поточне та автоматизоване виробництва
- •11.1. Поточний метод організації виробництва
- •11.2. Автоматизоване виробництво
- •Тема 12. Організаційно-виробниче забезпечення якості та конкурентоспроможності продукції
- •12.1. Якість продукції (послуг) та її показники
- •12.2. Контроль якості та випробування продукції
- •12.3. Конкурентоспроможність продукції
- •Тема 13. Комплексна підготовка виробництва до випуску нової продукції
- •13.1. Система створення та освоєння нової продукції
- •13.2. Організація науково-технічних досліджень і конструкторської підготовки виробництва
- •13.3. Проектно-конструкторська підготовка виробництва
- •13.4. Технологічна і екологічна підготовка виробництва
- •13.5. Організаційна підготовка виробництва й освоєння нового продукту
- •Тема 14. Організаційне проектування виробничих систем
- •14.1. Загальні положення та принципи формування організаційного проекту виробництва
- •14.2. Діагностика стану виробничої системи
- •14.3. Процес організаційного проектування та раціоналізації виробничих систем
- •Висновок
- •Список рекомендованої літератури
4.2. Організація праці та її форми
Організація трудового процесу полягає у доцільній інтеграції в просторі і часі, за кількістю та якістю предмета праці, знаряддя праці та живої праці.
Функціонування виробництва, виробничих систем усіх рівнів забезпечується організованою працею людей. Організація праці – важлива складова організації виробництва.
Організація праці – сукупність технічних, організаційних, санітарно-гігієнічних заходів, що забезпечують ефективніше використання робочого часу, устаткування, виробничих навичок і творчих здібностей кожного члена колективу, усунення важкої ручної праці і здійснення сприятливих впливів на організм людини.
Мета організації праці складається з двох взаємопов’язаних частин: підвищити дохідність підприємства або коефіцієнт корисної дії робочої системи, тобто виробляти більшу кількість продукції належної якості при низьких витратах; гуманізувати працю шляхом зниження високого навантаження на працівників та підвищення безпеки праці.
В умовах ринкової економіки на всіх рівнях управління можна виділити економічні та соціально-психологічні завдання щодо поліпшення організації праці.
Економічні завдання передбачають досягнення максимальної економії живої та уречевленої праці, підвищення продуктивності, зниження витрат на виробництво продукції і надання послуг належної якості.
Соціально-психологічні завдання полягають у створенні сприятливих умов праці і підвищенні культурно-технічного рівня працівників для забезпечення високої їх працездатності і задоволення від роботи.
До основних практичних завдань організації праці належать:
1) розроблення і поліпшення процесів, методів та умов праці;
2) проектування і раціоналізація робочих місць, машин, інструментів, допоміжних засобів, процесів обробки предметів праці з урахуванням характеру трудових процесів.
Об’єктами організації праці є робочі системи (робочі місця) або системи праці різної величини, ієрархічного рівня і складності. На рівні робочих місць предметом організації є трудові рухи, дії, прийоми (комплекси) та умови їх ефективного здійснення.
На рівні кількох взаємопов’язаних «організованих» робочих місць (наприклад, дільниці) предметом організації виступають процеси праці, які зв’язують цю групу в єдиний технологічний (виробничий) процес.
На рівні підрозділів або підприємства в цілому предметом організації є виробничі процеси (виробництва), де основною складовою є трудові процеси.
Організація праці безпосередньо пов’язана з раціоналізацією, а також аналізом собівартості та вартості процесів і виробів.
Організація праці передбачає комплекс заходів, який охоплює:
організацію трудових процесів, робочих місць і засобів виробництва з орієнтацією на критерії: кількісний результат, якість, витрати, навантаження на працюючих, безпека;
організацію процесу праці в межах кількох робочих місць з орієнтацією на критерії: час проходження матеріалу, використання засобів праці;
проектування виробу за критеріями: функція, продуктивність, форма.
Основними напрямами підвищення рівня організації праці та її ефективності є:
розподіл і кооперація праці, що полягають в науково обґрунтованому розподілі працівників за певними трудовими функціями, робочими місцями, а також об’єднанні їх у виробничі колективи;
організація й обслуговування робочих місць, що сприяють раціональному використанню робочого часу;
нормування праці, що передбачає визначення норм трудових затрат на виробництво продукції і надання послуг як основу для організації праці та визначення ефективності виробництва;
організація підбору персоналу та його розвиток, що охоплюють планування, профорієнтацію, профвідбір, наймання персоналу, підвищення його кваліфікації, планування кар’єри тощо;
оптимізація режимів праці і відпочинку, які передбачають встановлення найраціональнішого чергування часу роботи та відпочинку протягом робочої зміни, тижня, місяця. Відпочинок, його зміст і тривалість мають максимально сприяти досягненню високої працездатності протягом робочого часу;
раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці на основі узагальнення прогресивного досвіду. Раціональним уважається такий спосіб роботи, який забезпечує мінімальні затрати часу;
поліпшення умов праці, що передбачає зведення до мінімуму шкідливості виробництва, важких фізичних, психологічних навантажень, а також формування системи охорони і безпеки праці;
зміцнення дисципліни праці, підвищення творчої активності працівників;
мотивація й оплата праці.
Відособлення окремих виробничих процесів і робіт передбачає поділ праці. Під внутрішньовиробничим поділом праці розуміють відокремлення різних видів робіт, які являють собою часткові процеси створення продукції і закріплення їх за робочими місцями, дільницями виробничого процесу. Мета поділу праці – випуск у встановлені строки високоякісної продукції з мінімальними затратами праці і матеріальних ресурсів.
Є такі форми поділу праці на підприємстві:
Операційний поділ праці передбачає закріплення певної операції за кожним виконавцем, що підвищує спеціалізацію праці, її продуктивність і якість, а також визначає вимоги до організації та обслуговування робочого місця.
Функціональний поділ праці здійснюється на основі виокремлення виробничих функцій з метою професійної спеціалізації працівників. Кожна група підрозділяється за ознакою виконуваних функцій, а вони, у свою чергу, – за професіями. Це, наприклад, робітники – основні і допоміжні, інженерно-технічні працівники та інший персонал.
Основні робітники беруть безпосередню участь у зміні форми і стану предметів праці та виконують технологічні операції з виготовлення основної продукції. Допоміжні робітники створюють необхідні умови для безперебійної та ефективної роботи основних робітників. Вони зайняті на таких роботах: транспортуванні готових виробів, деталей, матеріалів; ремонті устаткування; виготовленні інструменту; технічному контролі якості продукції тощо.
Технологічний поділ праці здійснюється на основі розчленування виробництва на стадії (заготівельну, обробну, складальну), технологічні процеси та операції. За однорідністю здійснюваних технологічних процесів виділяються різні професії і спеціальності (ливарники, ковалі, токарі та ін.).
Професійно-кваліфікаційний поділ праці викликаний різною складністю, точністю і відповідальністю виконуваних робіт, різними вимогами, які стосуються спеціальної підготовки виконавця.
На ступінь і форми поділу праці істотно впливає тип виробництва. Так, особливість поділу праці в масовому виробництві порівняно з одиничним полягає в значно більшій диференціації операцій, які виконуються основним робітником. Ця обставина суттєво змінює вимоги до кваліфікації робітників. Значно відрізняються співвідношення затрат праці основних робітників і робітників, які обслуговують робочі місця основних робітників. У масовому виробництві праця обслуговуючого персоналу більш спеціалізована. Значення праці допоміжних та обслуговуючих робітників у масовому виробництві зростає.
Поділ праці на виробництві нерозривно пов’язаний з кооперацією праці, яка передбачає певні співвідношення і взаємодії видів праці. Без такого взаємозв’язку здійснення сукупного виробничого процесу з виготовлення кінцевої продукції неможливе.
Кооперація праці – це об’єднання виконавців для скоординованої участі в одному або різних, але пов’язаних між собою процесах праці. Виходячи з конкретних організаційно-технічних умов і особливостей виробництва, на підприємстві використовуються такі основні форми кооперації праці:
Міжцехова кооперація пов’язана з розділенням виробничого процесу між цехами і ґрунтується на участі їх колективів у загальному для підприємства процесі праці з виготовлення продукції.
Внутрішньоцехова кооперація полягає у взаємодії колективів виробничих дільниць.
Внутрішньодільнична кооперація базується на взаємодії окремих працівників у процесі праці.
Ефективність кооперації забезпечується раціональним використанням робочої сили і засобів праці, безперервністю виробничих процесів, ритмічністю виконання робіт, підвищенням продуктивності праці, а також встановленням раціональних співвідношень і трудових взаємодій між учасниками виробництва та узгодженості їх інтересів і цілей виробництва.
Організаційні форми праці:
Суміщення професій – це виконання одним працівником різноманітних функцій або робіт при оволодінні кількома професіями або спеціальностями. Вибір найдоцільніших варіантів суміщення професій у кожному випадку має ґрунтуватись на вивченні затрат робочого часу, завантаженості виконавців. Форми суміщення професій визначаються і такими чинниками, як тип виробництва, рівень механізації праці, вид її організації.
У разі суміщення професій один робітник виконує функції і роботи, які належать до різних професій. Суміщення може бути повним і частковим. Як наслідок скорочується загальна кількість робітників тих професій, які суміщаються.
Найефективнішим є суміщення професій, спеціальностей, які взаємопов’язані ходом технологічного процесу, єдністю оброблюваних предметів праці, виконанням основного і допоміжного процесів.
Багатоверстатне обслуговування базується на суміщенні професій і визначенні черговості виконання ручних операцій на кількох одиницях устаткування. Іншими словами, один робітник або група (бригада) виконавців працюють одночасно на декількох верстатах (машинах, агрегатах), виконуючи ручні прийоми на кожному з них під час автоматичної роботи всіх інших. У результаті кілька верстатів працюють паралельно або паралельно-послідовно, при цьому кількість операторів буде меншою, ніж кількість одиниць устаткування, що обслуговуються ними.
Залежно від організації праці на виробничій дільниці застосовується багатоверстатне обслуговування трьох видів: бригадне, ланцюгове та індивідуальне. При бригадній формі обслуговування певна зона обслуговування закріплюється за бригадою в цілому; при ланцюговій (груповій) – за ланкою або групою робітників, що входять до складу бригади; при індивідуальній – за кожним робітником.
Можливі нециклічна і циклічна системи обслуговування. Нециклічна система характеризується епізодичним виникненням потреби в обслуговуванні, а циклічна – постійним. Під час циклічного обслуговування робітник послідовно виконує допоміжну роботу, переходячи від верстата до верстата, під час нециклічного – він підходить до того верстата, на якому закінчилася автоматична робота, незалежно від розташування верстатів на дільниці.
Серед колективних форм організації праці провідне місце належить виробничій бригаді, де досягається найбільш тісна кооперація працівників, яка притаманна внутрішньодільничній кооперації. Виробнича бригада – групова форма безпосередньої інтеграції (кооперації) праці кількох робітників, які виконують спільне виробниче завдання і несуть колективну відповідальність за результати роботи.
Залежно від особливостей технології, організації виробництва і його технічного рівня розрізняють спеціалізовані й комплексні бригади.
Спеціалізовані бригади формуються з робітників однієї професії однакової або різної кваліфікації, зайнятих в однорідних технологічних процесах (механічне оброблення деталей, обслуговування потужного агрегату, конвеєрної і потокової ліній та ін.).
Комплексні бригади створюються з робітників різних професій (як основних, так і допоміжних), які виконують технологічно різнорідні, проте взаємопов’язані роботи, що охоплюють цикл виготовлення деталей, вузлів тощо. Такі бригади доцільно створювати на дільницях зі складним технологічним устаткуванням, в умовах поточно-конвеєрних, предметно (подетально) спеціалізованих виробництв із замкненим технологічним циклом.
Комплексні бригади можуть бути з повним поділом праці, частковим і без поділу праці. У бригаді з повним поділом праці кожний робітник постійно виконує роботу однієї професії і кваліфікації, і ця робота є складовою комплексного завдання бригади. У бригаді з частковим поділом праці, зумовленим певною технологічною послідовністю виробництва, робітник поряд із закріпленою за ним операцією у разі необхідності виконує операції зі споріднених спеціальностей.
Комплексній бригаді без поділу праці властиве широке сумісництво професій і взаємозамінність робітників у процесі праці. Кожний робітник може виконувати всі операції, що входять у виробниче завдання бригади.
Для успішної роботи виробничої бригади важливо, щоб її очолював авторитетний висококваліфікований робітник. Він зобов’язаний поряд з функціями управління колективом виконувати виробничі завдання бригади як звичайний член колективу.
