- •Тема 1. Організаційні основи виробництва
- •1.1. Сутність і суспільне значення виробництва
- •1.2. Історія розвитку теорії та практики організації виробництва
- •Тема 2. Виробничі системи
- •2.1. Виробництво як відкрита система
- •2.2. Організаційні основи виробничих систем
- •2.3. Підприємство – складна виробнича система
- •Тема 3. Виробничий процес і організаційні типи виробництва
- •3.1. Характеристика та класифікація виробничих процесів
- •3.2. Принципи раціональної організації виробничого процесу
- •3.3. Організаційні типи виробництва
- •Тема 4. Організація трудових процесів і робочих місць
- •4.1. Характеристика трудових процесів
- •4.2. Організація праці та її форми
- •4.3. Організація і обслуговування робочих місць
- •Тема 5. Нормування праці
- •5.1. Аналіз трудових процесів і затрат робочого часу
- •5.2. Визначення норм праці
- •Тема 6. Організація виробничого процесу в просторі
- •6.1. Виробнича структура та її види
- •6.2. Просторове розташування підприємства
- •Тема 7. Організація виробничого процесу в часі
- •7.1. Виробничий цикл
- •7.2. Розрахунок тривалості виробничого циклу простого процесу
- •7.3. Визначення виробничого циклу складного процесу
- •Тема 8. Організація допоміжних виробництв
- •8.1. Виробнича інфраструктура
- •8.2. Організація інструментального господарства
- •8.3. Організація технічного обслуговування і ремонту обладнання
- •8.4. Організація енергетичного господарства
- •Тема 9. Організація обслуговуючих господарств
- •9.1. Організація транспортного господарства
- •9.2. Матеріальне обслуговування виробництва
- •10.1. Сутність і умови вибору організаційного методу
- •10.2. Організація непотокового виробництва
- •10.3. Партіонний метод обробки
- •Тема 11. Поточне та автоматизоване виробництва
- •11.1. Поточний метод організації виробництва
- •11.2. Автоматизоване виробництво
- •Тема 12. Організаційно-виробниче забезпечення якості та конкурентоспроможності продукції
- •12.1. Якість продукції (послуг) та її показники
- •12.2. Контроль якості та випробування продукції
- •12.3. Конкурентоспроможність продукції
- •Тема 13. Комплексна підготовка виробництва до випуску нової продукції
- •13.1. Система створення та освоєння нової продукції
- •13.2. Організація науково-технічних досліджень і конструкторської підготовки виробництва
- •13.3. Проектно-конструкторська підготовка виробництва
- •13.4. Технологічна і екологічна підготовка виробництва
- •13.5. Організаційна підготовка виробництва й освоєння нового продукту
- •Тема 14. Організаційне проектування виробничих систем
- •14.1. Загальні положення та принципи формування організаційного проекту виробництва
- •14.2. Діагностика стану виробничої системи
- •14.3. Процес організаційного проектування та раціоналізації виробничих систем
- •Висновок
- •Список рекомендованої літератури
8.2. Організація інструментального господарства
Організація інструментального господарства підприємства. Виготовлення продукції або надання послуг потребує використання певного інструменту, оснащення, пристроїв, які визначені технологією виготовлення виробів. Для забезпечення виробництва необхідними компонентами на підприємствах створюються інструментальні господарства.
Інструментальне господарство підприємства – це сукупність внутрішньозаводських і цехових підрозділів, що зайняті придбанням, виготовленням, ремонтом і відновленням інструменту та технологічного оснащення, їх обліком, збереженням і видаванням у цехи та на робочі місця.
Інструментальне господарство є одним з найважливіших елементів системи технічного обслуговування виробництва. Від його правильної організації значною мірою залежать успіх роботи всього підприємства, якість продукції, ритмічність і рентабельність виробництва. Так, витрати, що пов’язані зі зношуванням, заточенням, ремонтом і відновленням інструменту, коливаються в межах 8–15 % від собівартості продукції; запас їх становить до 30–40 % від загальної суми виробничих оборотних фондів. Витрати на технологічне оснащення в масовому виробництві досягають 25–30 % вартості обладнання, у великосерійному – 10–15 %, у дрібносерійному й одиничному – близько 5 %.
Основними завданнями інструментального господарства підприємства, незалежно від особливостей виробництва, є: визначення потреби в інструменті; планування придбання (виготовлення) оснащення; організація власного виробництва інструментів нових прогресивних конструкцій; своєчасне і безперебійне оснащування виробничого процесу (цехів, робочих місць), підготовка до виробництва нових виробів; підвищення якості інструменту й організація раціональної його експлуатації; ремонт і відновлення інструменту; організація обліку і збереження; аналіз ефективного використання інструменту.
Організаційно-виробнича структура інструментального господарства залежать від типу і масштабу виробництва, номенклатури, складності інструменту і загальної кількості працюючих (рис. 8.1). На великих машинобудівних підприємствах може бути кілька інструментальних цехів різних видів залежно від частки калібрувально-заготівельних, ливарних, ковальських, механічних і складальних цехів. Заточувальні та відновлювальні дільниці організуються тільки у великих цехах, в інших випадках вони входять до складу інструментального цеху.
До складу інструментального господарства великих і середніх підприємств входять інструментальний відділ (ІНВ), центральний інструментальний склад (ЦІС), цехові інструментально-роздавальні комори (ІРК), дільниці складання пристроїв (ДСП), дільниця централізованого заточування різального інструменту (ЦЗІ), дільниця ремонту та відновлення інструменту (ДРВІ).
Класифікація та індексація оснащення. Різноманіття інструменту зумовлює необхідність класифікації і цифрової системи умовних позначень – індексації, що є передумовою раціональної організації інструментального господарства – забезпечення обліку, зберігання і видачі оснащення, а також організації його виробництва й закупівлі в потрібній кількості.
Під класифікацією розуміється розподіл усіх інструментів, що застосовуються на підприємстві, на певні групи за найголовнішими ознаками: а) характером використання; б) місцем у виробничому процесі; в) призначенням.
За характером використання розрізняють:
оснащення загального застосування – універсальний стандартизований інструмент для виконання груп операцій на різних підприємствах, параметри якого визначені ДСТУ й котрий виготовляється на спеціалізованих заводах;
оснащення, яке призначене для виконання певних операцій або виготовлення конкретних деталей – спеціальний інструмент і спецоснащення (штампи, прес-форми тощо), що проектуються і виготовляються силами інструментальної служби самого підприємства.
Рисунок 8.1 – Узагальнена структура інструментального господарства
За місцем використання у виробничому процесі розрізняють:
інструмент першого порядку, що використовується для виготовлення основної продукції підприємства (в основному виробництві);
інструмент другого порядку, що використовується для виготовлення інструменту першого порядку.
За призначенням все оснащення на підприємстві звичайно поділяється на таки підкласи: 1) різальний інструмент; 2) абразивний інструмент; 3) вимірювальний інструмент; 4) слюсарно-монтажний інструмент; 5) кувальний інструмент; 6) допоміжний інструмент; 7) штампи; 8) пристрої; 9) моделі, кокілі, прес-форми; 10) різний інструмент (десятинна система класифікації, що має від п’яти до семи ступенів).
Індексація інструменту передбачає його послідовний розподіл відповідно на класи, підкласи, групи, підгрупи, види і різновиди за десятинною системою. Клас характеризує вид обробки або метод одержання заготовки. Підклас відбиває характер операцій. Група – характер устаткування, на якому застосовується даний інструмент. Підгрупа вказує на окремі елементи операції; вид – на форму інструмента.
Кожному класу, підкласу, групі, підгрупі і виду присвоюється певне умовне позначення. Індексація за цією системою забезпечує повну характеристику інструменту, що класифікується. Така система дає змогу застосовувати автоматизований облік.
Потреба підприємства в інструменті визначається на підставі: номенклатури інструменту, що використовується; технологічних витрат його за кожним з найменувань (типорозмірів); запасів або оборотного фонду на підприємстві в цілому і по цехах.
Потреби підприємства в оснащенні розраховуються, виходячи з обсягу виробництва, номенклатури оснащення, яка визначена в технологічній документації, а також норм витрат.
Потреба підприємства в інструменті певного виду на плановий період часу розраховується за формулою:
; (8.1)
(8.2)
де
– кількість інструменту на плановий
період, шт.;
– кількість
інструменту, що витрачається за плановий
період, шт.;
– оборотний
фонд інструменту;
– норматив
оборотного фонду інструменту на кінець
планового періоду;
– фактична
кількість інструмента на початок
планового періоду.
Витрата різального інструменту певного типорозміру на програму виробництва визначається за нормами витрати і кількістю деталей, що обробляються, за формулами:
(8.3)
де Nд – кількість деталей, що обробляються даним інструментом;
Нр – норма витрати різального інструменту на 100, 1000, 10 000 деталей;
N – кількість деталей, на яку визначена норма витрати;
У серійному і масовому виробництвах норму витрати різального інструменту певного типорозміру (Hp) розраховують за формулою:
, (8.4)
де Nд – кількість деталей, що обробляється даним інструментом за річною програмою, шт.;
tм – машинний час на 1 деталь-операцію, хв;
nн – кількість інструментів, що одночасно працюють на верстатах, шт.;
Тзн – машинний час роботи інструменту до повного зносу (спрацювання), год;
Квт – коефіцієнт випадкової втрати, зносу раніше строку експлуатації (береться Квт = 0,05).
Машинний час роботи інструменту до повного зносу визначається за формулою:
, (8.5)
де L – допустима загальна величина заточування робочої частини інструменту, мм;
l – середня величина шару поверхні ріжучої частини, що знімається під час кожного заточування, мм;
tст – стійкість інструменту, машинний час його роботи між двома переточуваннями, год.
Комплекс робіт з експлуатації технологічного оснащення передбачає: установлення норм витрат, оборотних фондів і норм запасу оснащення, що підлягає зберіганню в інструментальному господарстві; розроблення і видача лімітно-забиральних карт на оснащення; розроблення інструкції з експлуатації оснащення; технічний нагляд; здійснення контролю за правилами експлуатації; складання графіків планово-запобіжного ремонту оснащення; організація ремонту і відновлення оснащення, централізованого заточування всіх видів різального інструменту; розроблення заходів щодо поліпшення методів експлуатації і підвищення його стійкості.
Оборотний фонд (Іо) установлюється на всі види, типи, розміри оснащення, що застосовується на підприємстві. Він складається з запасів у ЦІС і оборотних фондів цехів. До складу оборотного фонду входить: оснащення всіх робочих місць (Ір.м); придатне для роботи оснащення, яке перебуває в запасі (Ізап) в ЦІС та ІРК; оснащення, що ремонтується (Ірем) (відновлюється).
Цеховий оборотний фонд визначається за формулою:
(8.6)
Кількість інструментів, що перебувають на робочих місцях, у разі їх періодичного надходження визначається за формулою:
(8.7)
де РМпр – прийнята кількість робочих місць;
Ін – кількість інструментів, що одночасно застосовуються на одному робочому місці;
Кз.р – коефіцієнт страхового (резервного) запасу на кожному робочому місці (як правило, Кз.р = 1, а на багаторізцевих верстатах Кз.р = 2–4);
Тм – період надходження інструменту до робочих місць, год;
Тзм – період між заміною інструменту на верстаті, год.
Період заміни інструменту визначається за формулою:
, (8.8)
де tшт – штучний час на деталь-операцію, хв;
tст – стійкість інструменту, період машинного часу його роботи між двома перезаточуваннями, год;
tм – машинний час на 1 деталь-операцію, хв.
Кількість інструменту, що перебуває в заточуванні, розраховується за формулою:
(8.9)
де Тн-з – час від надходження інструменту з робочого місця в інструметально-роздавальну комору до повернення його з заточування, год (для простого інструменту Тн-з = 8 год, а для складного – 16 год).
Кількість різальних інструментів, що перебувають у запасі в ІРК, визначається за формулою:
(8.10)
де Nд – середньодобові витрати інструментів за період між черговими надходженнями їх із ЦІС, шт.;
tн – період між поставками інструменту з ЦІС в ІРК цеху (як правило, постачається двічі на місяць, tн = 15 днів;
Кз.к – коефіцієнт резервного (страхового) запасу інструменту в ІРК цеху (береться Кз.к = 0,1).
Після
визначення оборотних фондів інструменту
в основних та допоміжних цехах
розраховується оборотний фонд інструменту
підприємства в цілому (Іоб.з),
який охоплює оборотний фонд цехів
та запас інструменту в ЦІС
:
. (8.11)
Регулювання запасу інструменту в ЦІС. Потреба підприємства в інструменті покривається на 25–30 % за рахунок його поновлення або ремонту. Для постійної підтримки запасів інструменту в ЦІС на рівні, достатньому для безперебійного забезпечення роботи цехів, тобто не нижче мінімально допустимого рівня, застосовуються дві системи планування та регулювання запасів: «на замовлення» та «на склад».
Система «на замовлення» використовується коли потрібні невеликі кількості інструменту для випуску одиничних виробів або малої їх партії. Згідно з виявленою потребою в даному інструменті з деяким випередженням дається замовлення на його виготовлення або придбання.
Система «на склад» передбачає встановлення максимальної та мінімальної величини запасів інструменту в ЦІС за рахунок норми запасу, яка відповідає точці замовлення. Тому вона дістала назву – система «максимум-мінімум», сутність якої полягає в періодичному поданні замовлень на виготовлення або придбання оснащення.
Мінімальна норма запасу (Іmin) – це страховий запас, який створюється за фактичними даними залежно від величини витрат інструменту на випадок затримок виконання замовлення на виготовлення інструменту або перевитрат його цехами.
(8.12)
де Nд – середньодобова витрата інструменту за період між черговими надходженнями;
Тс.п – тривалість періоду термінового постачання (виготовлення) чергової партії оснащення, діб.
Максимальна норма запасу (Іmax) запобігає створенню надлишкових запасів інструменту на складі і досягається в момент надходження замовлення:
, (8.13)
де Tц – час між двома надходженнями партій інструменту на склад (тривалість циклу), діб.
Максимальний перехідний (поточний) запас (Іпт) дорівнює розміру партії:
(8.14)
або
. (8.15)
Величина Іпт змінюється від максимального запасу з початку періоду між поставками до нуля наприкінці періоду.
Норма запасу відповідає точці Іт.з, при досягненні якої видається замовлення на виготовлення або придбання чергової партії інструменту.
(8.16)
де Тп – період часу між моментом видачі замовлення і отриманням партії інструменту в ЦІС, дн.
На підставі розрахованої потреби підприємства в інструменті розробляється програма виготовлення його в інструментальному цеху і складаються замовлення на придбання зі сторони.
