30 % Людей, що потрапили в екстремальні умови на декілька годин, можуть набути

підвищену працездатність і цим можуть себе врятувати. А в більшості людей, без

достатнього попереднього тренування, часто виникає страх, розпач, паніка, і навіть ступор.

Це все негативно впливає на здатність раціонально діяти, повноцінно використати

надбанні раніше знання в екстремальних ситуаціях. В цих умовах можуть розвинутися фобії

та різні стресові патології, наслідком тяжких емоційних стресів можуть бути наркоманія та

алкоголізм. Шкода від куріння у багато разів перевищує ефект знаття емоційного

напруження під час куріння

Біль – специфічна реакція живого організму на ушкоджуючу дію, часто має емоційну

вираженість. Під час больового подразнення виникають вегетативні реакції (звуження судин,

підвищення артеріального тиску, зсідання крові, підвищення цукру в ній).

Суб’єктивно людина оцінює біль як колючий, ріжучий, гострий, тупий, стискаючий,

ниючий, переймоподібний та інші.

Біль є однією із перших і найчастіших скарг хворого, деколи він прямо вказує на

джерело хворобливого стану в організмі.

Больові відчуття можуть сформуватися у всіх випадках, коли в будь-якому органі

створились умови для сильного подразнення або руйнуючої дії на тканину. Завдяки

наявності больових відчуттів деякі хворобливі процеси дають про себе знати раніше, ніж

виникають які-небудь зовнішні прояви хвороби. Тому біль розцінюють, як захисну реакцію

організму і попереджає (свідчить) про небезпеку для нього.

Але, коли біль дуже сильний і приносить людині значно більше страждань, ніж саме

захворювання, біль втрачає характер захисної реакції. Сильний біль може дати розвиток

шоку - важкого і дуже небезпечного стану людини, який потребує невідкладної допомоги.

Запалення – поширений патологічний процес в організмі людини і тварини. Дуже

багато захворювань незважаючи на прояви в основі мають патологічний процес – запалення.

Запалення виникає як реакція тканин на ділянки шкідливих чинників. Вплив шкідливих

агентів на тканину можуть викликати ушкодження тканин, судин, розмноження клітинних

елементів.

Отже запальний процес – це складна реакція організму, яка виникає у відповідь на дію

шкідливого етіологічного чинника. При запаленні порушується кровопостачання і судинна

проникливість, виникає дистрофія (порушення живлення та обмін речовин в клітинах) та

проліферація (розмноження клітинних елементів). Це захисна реакція на хворобливий

чинник, яка виникає в органах і тканинах.

Процес можуть спричинити, як зовнішні чинники (механічні, термічні, хімічні,

біологічні) так і ендогенні ( внутрішні) причини, які в свою чергу викликані діянням на

організм зовнішніх чинників. Це некроз, тромбоз, інфаркт, крововилив, відкладення солей,

порушення функції нервової системи. Процес може бути місцевим і загальним. Подразник

діє на тканину або орган і виникає патологічна зміна в ньому. В свою чергу запальний

процес в якомусь органі має вплив на весь організм. Тому на запалення дивляться, як на

захворювання всього організму. Щоб спростити назву хвороби, при яких спостерігається

запальний процес, до назви органу додають закінчення “іт” – “ит” або itis.

3

Для запалення характерні п’ять зовнішніх (місцевих) проявів:

1) червоніння ( rubor) 2);

2) опухлість (tumor);

3) місцеве підвищення температури (calor);

4) біль(dolor);

5) порушення функції органу (funtio laesa).

Крім місцевих ознак з’являються і загальні ознаки: загальна слабкість, порушення

працездатності, сну, апетиту. Дуже часто, як відповідь на запальний процес, особливо коли

останній викликаний інфляцією організм рефлекторно посилює функцію кровотворних

органів, які посилено починають виробляти лейкоцити. В аналіз крові підвищується ШОЕ та

виникає гіперлейкоцитоз.

Загальний стан організму, його опірність, або, навпаки підвищена чутливість, вік,

трофіка впливають на виникнення і розвиток запалення. Разом з цим продукти запального

процесу, всмоктуються в кров, і впливають на весь організм.

Під час запального процесу відбувається ліквідація зруйнованих клітин, знищення

мікробів, розростання нових тканин , відновлення будови тканин і її функції. Тому запальний

процес є захисно-компенсаторною реакцією організму. Ця реакція передається за

спадковістю, як безумовний рефлекс і частіше є корисною для організму. Інколи запальний

процес може протікати дуже гостро і ця реакція є не тільки шкідливою, а й згубною для

організму (наприклад, гнійне запалення очеревини).

Гіпертермія (гарячка, лихоманка, пропасниця). Перегрівання організму внаслідок

порушення взаємодії між його теплоутворенням і тепловіддачею вважають одним з розладів

терморегуляції.

Терморегуляція – це сукупність фізіологічних процесів в організмі, направлених на

підтримку постійної температури. Сталість температури тіла (в вузьких межах) забезпечують

необхідні умови для перебігу в організмі хімічних процесів, які лежать в основі

життєдіяльності, незалежно від температурних умов зовнішнього середовища. Як

підвищення температури тіла вище 370 , так зниження нижче 360 може привести до

порушення життєвих функцій організму.

Тепло в організмі утворюється в процесі обмінних речовин в результаті хімічних

реакцій (хімічна терморегуляція). Теплорегуляція відбувається шляхом зниження обмінних

процесів при загрозі перегрівання, або шляхом посилення їх при охолодженні.

Велике значення для збереження постійної температури тіла має регуляція

тепловіддачі (так звана фізична терморегуляція).

Віддача тепла організмом йде шляхом теплопроведення, теплоопромінення (у вигляді

інфрачервоних променів) та віддача тепла при випаровуванні. Регуляція тепловіддачі

теплопроведенням і теплоопромінюванням відбувається зміною температури шкіри, від якої

тепло передається у зовнішнє середовище. Температура шкіри залежить від кількості крові,

яка тече по судинах до шкіри: розширення судин із збільшенням притоку крові веде до

посилення тепловіддачі, звуження їх – до зменшення тепловіддачі.

Важливим засобом теплорегуляції є також випаровування поту з поверхні шкіри

(слизових оболонок).

Теплорегуляція організму знаходиться під безпосереднім контролем центральної

нервової системи, центри якої знаходяться в головному мозку (гіпатоламус). Підвищення

температури при хворобах пов'язане з посиленням процесів теплоутворення і зменшення

тепловіддачі, внаслідок подразнення терморегуляторних нервових центрів речовинами, які

утворюються в організмі внаслідок дії хвороботворчого агента.

Підвищення температури до 40-410С само по собі не є небезпечним для життя людини

і в багатьох випадках тривалий час може організмом відносно легко переноситись.

Важкі явища маячні, втрати тями, порушення обміну речовин, розлади травлення,

дихання, кровообігу при деяких хворобах з вираженою лихоманкою залежать головним

чином не від високої температури, а особливостей отруєння (інтоксикація) при даній хворобі

і від викликаних нею порушень різних функцій організму.

4

Штучне зниження температури без дії на основну причину хвороби як правило не

приносить користі хворому, хоча може й покращувати його самопочуття. Тривале

призначення жарознижуючих препаратів може навіть погіршити стан хворого. Штучно

викликану лихоманку іноді використовують для лікування деяких захворювань

(бронхіальної астми, деяких психічних хвороб).

Особливості лихоманки залежить від стану центральної нервової системи хворого,

його віку, стану харчування, отриманих медикаментів. Температурна крива при деяких

хворобах є характерною, може навіть допомогти поставити діагноз.

Гарячка (лихоманка) частіше за все виникає при інфекційних захворюваннях під

впливом продуктів обміном мікробів та вірусів і їх розпаду в організмі.

Лихоманку можуть викликати продукти розпаду чужорідних білків (іноді сироваток,

вакцин), які вводять в організм, обминаючи кишківник, а також продукти, які утворюються

при ушкодженні та розпадів клітин та тканин організму (внутрішні кровотечі, тривале

стискання тканин та інші.). лихоманка може супроводжувати багато станів інфекційного

походження.

Гарячка вважається пристосувальною реакцією організму. Нормальною є температура

36-36,80С (у 75% здорових людей температура може бути нижчою 360С, у 2,5% - вище 370).

При вимірювані в порожнинах температура є на 0,5-0,80С вищою. Максимальною вона є о 12

– 16год., мінімальною коло 4-ох год ранку. Падіння температури нижче 280С і вище 430С є як

правило смертельною. Набільш чутливими до зміни температури є нервові клітини.

Зниження температури найчастіше спостерігається при отуєннях деякими речовинами

(алкоголь, ефір, нікотин, фосфор), при тривалому голодуванні та при деяких хворобах

нервової системи. Розрізняють по ступенях підйому температуру. Субфебрильну 37-380С,

фебрильна (помірну) 38-390С, високу 39-400С, надвисоку – вище 400.

2. Патогенез. Патологічні стани. Механізм розвитку патологічного процесу.

Етіологія відповідає на питання, яка причина хвороби і умови її виникнення, а

патогенез – механізм розвитку хвороби або як розвивається патологічний процес. Прикладом

може бути патогенез ревматизму (хвороба інфекційно- алергічна). Інфекція знаходиться в

мигдаликах. Алергени (в цьому випадку бактерії) поступають з мегдаликів в кров, виникає

син сибілізації (підвищення чутливості) організму, і при повторному потраплянні в їх кров

виникає запальний процес в серці, суглобах і інших органах.

При гіпертонічній хвороба виникає при порушенні функцій кори головного мозку. Це

збудження через вегетативні і периферчні центри приводить до звуження дрібних артерій.

Порушення перерозподілу крові і приводить до підвищення артеріального тиску.

Треба пам'ятати, що при кожному захворюванні в хворобливий (патологічний) стан

включається весь організм, так як він є єдиним функціональним цілим. Діяльність окремих

частин тіла взаємопов'язана і обумовлена дякуючи координуючій і регулюючій дії

центральної нервової системи. Тому зміни в одному органі відбиваються на змінах в інших

органах. З цього і витікає основний принцип лікування. «Лікуй не хворобу, а хвору людину».

Знаючи етіологію і патогенез хвороби можна проводити раціональну терапію (лікування).

Патологічні впливи зовнішнього середовища неймовірно різноманітні за природою

силою і тривалістю дії. Організм не наділений таким багатством пристосованих механізмів,

щоб відповісти на кожен із цих впливів специфічною зміною життєдіяльності тому він

відповідає загальними адаптаційними реакціями, які склалися в процесі еволюції і

забезпечити виживання біологічного виду, до якого належить даний індивід. Такими

універсальними реакціями є парабіоз, шок, колапс, стрес тощо. Спільна їх риса –

стереотипний характер, стабільне поєднання клінічних симптомів і механізмів, що лежать в

основі їх розвитку. У випадках коли зовнішні впливи стають екстремальними, тобто

небезпечними для життя, реакції – відповіді досягають крайнього напруження і можуть

переходити з комплексаторно-захисних у загрозливі симптомні комплекси. Перед усім це

стосується шоку як патологічного різновиду парабіозу. Хоча шок важко віднести до реакції

адаптації, проте він супроводжується максимальним напруженням пристосованих

механізмів, без яких організм загинув би відразу ж після дії екстремального фактора.

5

Шок – це патологічний процес який виникає внаслідок гострої недостатності

кровопостачання життєво важливих органів із подальшою гіпоксією і порушенням їх

функцій. Вузловим патогенетичним механізму вважають критичне зменшення капілярного

кровотоку в пошкоджених органах. До цього призводять падіння серцевого викиду,

зменшення об'єму циркулюючої крові, звуження артерії, збільшення в'язкості й загортальної

здатності крові.

Залежно від причин шоку, виділяють такі головні його форми: травматичний,

кардіогенний, опіковий, септичний, анафілактичний, гемотрансфузійний.

Колапс за симптоматикою близький до шоку. Для нього також характерні зниження

артеріального і венозного тиску, зменшення серцевого викиду, сповільнення кровотоку,

зменшення маси циркулюючої крові. Колапс не вважається хворобою, він супроводжує деякі

паталогічні процеси. Найважливіша патогенетична ланка колапсу – гостра судинна

недостатність, тобто невідповідність між ємкістю судинного русла і масою циркулюючої

крові. Вона може виникнути або внаслідок крововтрати, або внаслідок раптового

розширення судин. За етіологією розрізняють інфекційний, гіпоксемічний, панкреатичний,

ортостатичний та інші види колапсу. Головна відмінність між колапсом і шоком полягає в

тому, що зміни загального кровообігу і мікроциркуляції при колапсі мають тимчасовий

характер і не супроводжуються глибоким ураженням клітин.

Непритомність – це стан глибокого затьмарення свідомості або повної втрати її.

Виникає при патології різноманітного походження і характеризується відсутністю будь-

якого психічного контакту є навколишнім середовищем. Людина, яка перебуває в стані

непритомності, не реагує на подразники, характерна повна пасивність і нерухомість. В

основі непритомності лежить гальмування кори та інших відділів головного мозку, що

викликається гіпоксією головного мозку. Конкретними причинами є тромбоз і емболія судин

головного мозку, крововиливи, пухлини, механічна травма, електротравма, отруєння.

До патологічних імунобіологічних реакцій організму відноситься алергія. Речовини,

які викликають алергію називаються алергенами. Вони можуть бути зовнішньому і

внутрішнього походження.

Сполучення алергену з антитілом на мембранах клітин призводить до порушення цих

клітин, навіть їх руйнування. При цьому з пошкоджених клітин звільнюються ряд біологічно

активних речовин, які мають здатність розширювати капіляри знижувати артеріальний тиск,

причиняти спазм гладких м'язів, порушувати проникливість стінок капілярів тощо. До

алергічних реакцій відносять: алергічний шок, кропивницю, набряк Квінке, приступ

бронхіальної астми.

Одним з найважчих проявів гострої алергічної реакції є анафілактичний шок.

Найчастіше він виникає як прояв медикаментозної алергії.

Всі тканини організму (кожна клітина) вимагають необхідної кількості поживних

речовин. Клітина з крові одержує поживні речовини і кисень, переробляє їх, будує свою

клітину, а непотрібні продукти обміну виділяє в кров. Це і складає обмін речовин. Процеси

засвоєння поживних речовин називається асиміляцією, а процес розпаду складних речовин

на більш прості – дисиміляцією. Обмін речовин здійснюється за допомогою нервово-

гуморальних механізмів дякуючи яким забезпечується нормальне живлення тканин тобто їх

трофіка.

При різних захворюваннях регуляція обміну речовин в тканинах може змінюватися і

приводити до порушення трофіки тканин. У разі послаблення обміну речовин пониження

функції тканин виникає атрофія – зменшення об’єму тканин і органів. Атрофія виникає при

загальному голодуванні, а також при місцевому порушенні живлення.

Гіпертрофія – це збільшення тканин або об’єм органа, обумовлене розростанням

клітин. Гіпертрофія поділяється на справжню (рівномірне збільшення об’ємі всіх складових

частин органа за рахунок підвищення функціональної властивості органу) і не справжню

(розростання проміжної клітини – функція органу погіршується).

Патологічним процесом в організмі людини є теж дистрофія (розлад живлення).

Дистрофічними процесами називають порушення в обміні речовин в її функції і будові.

6

Інколи у клітинах відкладаються якісь речовини (крапельки жиру), інколи клітини

розбухають від надлишку води, або змінюється сам склад органу, або в них відкладаються

чужі для них речовини. В нормальній клітині так само як в організмі спостерігається

білковий вуглеводний та жировий обмін речовин. При тканинній дистрофії він змінюється (в

цитоплазмі з'являються дрібні зернятка, скловидні речовини або при деяких форматах

западення слизових оболонок починає виділятися велика кількість слизу). При жировій

дистрофії відкладання жиру стає надмірним. Ожиріння приводить до порушення роботи

органу. Деякі жироподібні речовини (холестерин) відкладається на стінках судин і викликає

атеросклероз. При порушенні вуглеводного обміну виникає цукровий діабет.

Порушення мінерального обміну призводить до важких захворювань. Інколи при

порушені мінерального різні солі випадаючи з розчину можуть утворювати каміння.

Утворенню каменя сприяють запальні процеси, скупчення мікробів, поганий відтік секрету і

т.д. Некрозом називають змертвіння тканин причиною некрозу можуть бути різні зовнішні і

внутрішні чинники (травми, опіки, луги і кислоти). Атрофічні і дистрофічні процеси теж

можуть закінчитись некрозом. При порушенні живлення виступають атрофічні і дистрофічні

зміни і це приводить до загибелі клітин. Закупорка великої судини приводить до загибелі

тканин. Некроз при якому мертва клітина стикається з оточуючим повітрям і набирає

темного або чорного кольору називається гангреною.

Ішемією (недокрів’ям, місцевою анемією) називають зменшення кровопостачання

органу чи тканини внаслідок недостатнього притоку артеріального крові. Виділяють три

типи за механізмом їх виникнення: компресійну, (виникає у разі стискування артерії

пухлиною рубцем, стороннім тілом, джгутом) оптураційну (у разі повного або часткового

закриття просвіту артерії тромбом, емболом, скиротичною бляшкою) та ангіоспастичну

(викликають різноманітні фізичні, хімічні і біологічні подразники які звужують судини).

Ішемія супроводжується низкою ознак серед яких найхарактерніші, блідість

ішимізованої ділянки, зменшення її об’єму, місцеве зниження температури, біль, поява

парестезії – незвичайних відчуттів у формі затерпання поколювання, повзання мурахів.

Швидкість кровоточу в артеріальних судинах нижче від перешкоди сповільнена, кров'яний

тиск низький, кількість функціонуючих капілярів зменшена. Наслідки ішемії залежить від

глибини кисневого голодування. Вона може пройти безслідно або завершитися інфарктом,

гінгреною.

Терміном «тромбоз» позначають прижиттєве згортання крові або лімфи в просвіті

судин і в порожнинах камер серця. Згусток крові, що утворився називають тромбом.

Емболією називають закриття кровоносних або лімфатичних судин часточками

(емболами), які в нормі у крові і лімфі не зустрічаються. Емболію поділяють на екзогенні і

ендогенну. Екзогенна – повітряна газова, бактеріальна, паразитарна. Ендогенну емболію

поділяють на жирову, тромбоемболію, тканинну і інші.

Лекція No4

Чинники професійної захворюваності педагогів: стрес, порушення венозного

кровообігу та перевантаження і перевантаження голосового апарату. Профілактичні

заходи.

Кожна професія має свої як позитивні так і негативні сторони. Григорій Сковорода

казав, що для того, щоб бути щасливо, людина має займатися “сродною працею”, тобто тією,

від якої б вона отримала задоволення, але у нашому світі не існує білого без чорного, отож

окрім задоволення, людина на додачу отримує ще й купу стресів. Сучасні люди занадто

спішать жити, отримуючи від життя не тільки насолоду, а й масу різних захворювань.

За визначенням професора С. Буракова “Професійними називаються хвороби,

виникнення яких пов’язана з трудовою діяльністю і впливом на організм конкретних

несприятливих умов праці, так званих шкідливих виробничих чинників”.

Професійне здоров’я педагога є необхідною умовою його активної життєдіяльності,

реалізації, розвитку творчого потенціалу. Воно позначається на здоров’ї його учнів і на

результатах всієї навчально-виховної роботи. Нездоровий педагог не може забезпечити

учневі необхідний рівень уваги, індивідуальний підхід, ситуацію успіху. Неблагополуччя

психологічного здоров’я, доформац3ії особистості педагога, прояви синдрому згорання

впливають на здоров’я учнів. Тому проблема збереження і зміцнення здоров’я вчителя

повинна бути однією з пріоритетних у сфері його життєвих і фахових.

Професія вчителя вимагає значного інтелектуального напруження з метою

найкращого викладання освітнього матеріалу, яке у свою чергу, може спричинити стресову

ситуацію. В школі багато чинників можуть викликати стрес вчителя – це неповага учнів до

вчителі, гомін і неслухняність, зірвані уроки, невивчений матеріал, відсутність дисципліни

на уроці, іноді навіть хуліганські витівки, постійні зміни в освітньому процесі, незрозумілі

вказівки керівництва закладу та багато іншого. А якщо до цього додати рівень оплати праці

вчителя, можливі домашні потреби та й незадовільний рівень життя в країні, то взагалі

складається велика вірогідність отримати стрес.

Стрес – дуже розповсюджене явище в сучасному світі. Основою виникнення стресу в

сучасних умовах життя є синдром розумово-емоційного напруження. Короткочасні емоції

переважно не є шкідливими, лише тривалі приводять до нервового напруження. У професії

вчителя стресорів вистачає. При постійному виникненні стресових ситуацій формується

синдром розумово-емоційного (нервового) перенапруження, який може перейти в хворобу.

серед основних хвороб, які пов’язують із стресом є атеросклероз, гіпертонія та різноманітні

захворювання шлунково-кишкового тракту. Для того аби уникнути негативних наслідків

стресу, слід розвинути стресостійкість, усвідомити можливі ситуації виникнення стресу та

їхнє усунення. Щоб поставити стресам надійний заслін, педагог має перевести свою енергію

іншу форму діяльності, зайнятися тим, що дасть можливість зняти емоційну напругу, адже

основою стресостійкої життєвої стратегії педагога є пошукова активність. підвищити

стресостійкість можливо за допомогою аутотренінгу, медитації, сміхотерапії, кольоротерапії,

аромотерапії, фізкультури, катарсису (спілкування з близькими, домашніми тваринами,

захоплення мистецтвом). Ці основні шляхи до психічного, фізичного та духовного здоров’я

особистості.

Тільки так можна гідно протистояти стресу отримати більше задоволення від життя,

знайти в собі та оточуючому середовищі нове та найкраще вчити майбутнє покоління

українців.

Для професійної діяльності вчителя характерний специфічний набір стресорів, але

провокують виникнення професійного стресу. найбільш стресочинними для вчителя є такі

професійні чинники, як недостатнє забезпеченість навчального процесу ТЗН і наочністю

байдуже ставлення учнів до навчання, перекладання батьками своїх обов’язків на вчителів.

До соціальних стрес-чинників відносяться: незадовільна зарплата, падіння престижу

навчання і професії вчителя, відсутність впевненості у завтрашньому дні. На виникнення

професійного стресу та формування синдрому емоційного вигоряння, як в учителів, так і

студентів, впливають такі особисті детермінати: нейротизм, тривожність, агресивність.

Варикозне розширення вен – це хронічне захворювання, при якому успадковуються

слабість венозних сіток і порушена робота венозних клапанів. Частіше від цього страждають

жінки. Чинниками, які спричиняють виникнення цієї недуги є вроджена слабість сполучної

тканини, вагітність, ожиріння, робота, пов’язана з довгим перебуванням на ногах. Клінічно

на початку захворювання відмічається розширення підшкірної вени на стегні чи гомілці. У

подальшому з’являється відчуття втоми та важкість у ногах, судоми в м’язах, особливо

ввечері, а інколи вночі. Під вечір виникають набряки в ногах, особливо після довгого

перебування у вертикальному положенні. Під ранок, як правило, зникають. Якщо вчасно не

розпочати лікування, то з плином часу поряд з прогресуванням варикозу виникають трофічні

порушення і затвердіння тканини, зміна кольору шкіри, а в подальшому трофічні виразки, які

важко піддаються медикаментозному лікуванню.

Одним з ускладнень варикозу є тромбофлебіт, коли на внутрішній стінці вени

утворюється тромб і запалення.

Ця патологія небезпечна тим, що тромб може відірватися, з потоком крові потрапили

в легеневу артерію і спричинити смерть людини. Саме тому варикозне розширення вен є

небезпечним захворюванням, яке необхідно лікувати. Серед великої кількості методик цієї

хвороби, запропонованих пацієнтам, вирізняють декілька головних – це операційне

втручання, склеротерапія, гірудотерапія, або п’явколікування.

Не варто спокушатися на обіцянки зцілитися за допомогою чудодійного еліксиру чи

кількох уколів – це захворювання занадто складне, як для такої пропозиції і потребує

комплексного лікування.

Останнє досягнення діагностики – ультразвуковий сканер. У Франції ультразвукове

дуплексне ангіосканування введене до державного стандарту обстеження пацієнтів і

варикозною хворобою. У нашій країні, на жаль, такими сучасними обладнаннями можуть

похвалитися лише спеціалізовані клініки. До професійних захворювань педагогів відносяться

також (афонія, ларингіт, фарингіт).

Психогенні захворювання голосу виявляються порушенням вербальної комунікації

внаслідок емоціональних конфліктів. Психогенна афонія проявляється повною втратою

голосу при збереженні шепітливої мови. Більшість пацієнтів при цьому можуть гучно

кашляти або сміятися, що може в відомій степені свідчити про функціональну природну

хворобу. Афонія властиво виникає у жінок після стресів. В її основі лежить порушення

коркової регуляції голосоутворення. Афонія ( грец. – голос) – втрата голосу. В силу

органічних уражень центральної нервової системи або функціональних порушень в гортані

(голосових зв’язках, гортанних м’язах) хворий втрачає звучність голосу, хоч зберігається

шепотіння. Характерно неповне змикання голосових зв’язок при слабому їх напруженні.

Афонія може бути внаслідок хворобливих процесів голосових зв’язок (гострий катар,

туберкульоз, сифіліс), професійного стомлення голосу, у здорових людей – при раптових і

сильних хвилюваннях. Афонія може виникати як симптом істеричних психозів і неврозів.

Також спостерігається, при перенапруженні голосових зв’язок у лекторів, учителів, акторів,

при раптових і сильних хвилюваннях.

Біль у горлі можуть спричинювати хвороби серця і нирок, а також захворювання носа,

шлунка, переохолодження та перенапруження і ще багато інших чинників, а особливо

професійні захворювання викладачів, учителів.

Фарингіт проявляється сухістю й болем у горлі та кашлем. Фарингіт – це запалення

задньої стінки горла. Фарингіт, як і решта захворювань, буває гострим і хронічним. Але

найчастіше стикаємося з хронічним фарингітом, який уражує всі вікові категорії, і дітей у

тому числі, хоча на хронічний фарингіт хворіють люди середнього віку зазвичай

незагартовані або ті, хто має якийсь зв’язок з виступами, промовами.

Таке запалення горла спричинює хворобливі процеси в носі і його придаткових

пазухах, виділення стікають по задній стінці горла, ніби приклеюються, і внаслідок

постійного подразнення спричиняють хронічне запалення слизової оболонки. Закладеність

носа, аденоїди, викривлення носової перегородки і зумовлене цим ротове дихання також

украй несприятливо впливають на слизову оболонку горла. Інколи хронічний фарингіт може

ускладнитися хворобами серця і нирок, гострою диспепсією (порушення перетравлювання

їжі в кишківнику), виразкою шлунка чи дванадцятипалої кишки , коли спостерігаються так

звані рефлекси – нічні зворотні закиди їжі, тощо. Також фарингіт може виникнути на тлі

приймання великої кількості ліків.

У разі фарингіту дошкуляє неприємне відчуття у горлі – сухість, біль під час

ковтання, сухий кашель. Часто біль іррадіює в вухо, а під час кашлю виділяється густе,

в’язке мокротиння. У разі фарингіту на задній стінці горла можуть з’явитися скупчення

острівців лімфоаденоїдної тканини, які виступають над поверхнею у вигляді зерняток. Це

гіпертрофічний фарингіт, у разі якого збільшується об’єм тканин слизової оболонки.

Атрофічний хронічний фарингіт характеризується блідістю та сухістю слизової оболонки.

Виникає субфебрільна температура . Під час фарингіту режим має бути напівліжковим, але

до лікаря варто звернутися, щоб проконсультуватися та провести відповідне лікування і

застерегти себе від загострення хвороби. Потрібно насамперед загартовування, санація.

Важливо також пролікувати риніт, гайморит, поліпи, бо вони обтяжують перебіг фарингіту.

На фарингіт дуже часто наражуються курці, і ті хто полюбляє гострі страви, шипучі

газові напої. Для лікування призначається фарингосепт, септофріл, а також сульфаніламідні

препарати, та полоскання антисептичними речовинами. У разі сухого фарингіту – горло

змащують розчином Люголя в поєднанні з олійними інгаляціями. Також допомагає мед.

Ларингіт – це запалення слизової оболонки гортані гострий ларингіт. Він може бути

дифузним, коли в процес запалення залучена вся гортань, або обмеженим - процес охоплює

тільки частину гортані, наприклад, задню частину голосових складок або підскладковий

простір. У разі дифузного ларингіту уражається також трахея. Ларингітом хворіють люди

голосових професій – співаки, актори, викладачі, диктори. Переборюючи недугу, вони

починають розмовляти голосніше, перенапружуючи голосовий апарат і це ще більше

ушкоджує голосові складки. Зокрема, така прикрість сталась з нашим народним артистом

Богданом Козаком, який маючи відповідальну виставу, не міг відмовитись від тієї роботи,

перенапружив горло і потім неспроможний був виходити на сцену близько року.

Основні ознаки ларингіту –неприємні відчуття в горлі , сухість, водночас з’являється

кашель з мокротинням, кількість якого змінюється залежно від ступеня поширення

запального процесу на трахею. Гострий ларингіт зазвичай супроводжується болем,

утрудненим диханням. За наявності високої температури і загального нездужання

з’являється захриплість інколи не тривала афонія.

При лікуванні хворий на гострий ларингіт обов’язково має проконсультуватись у

лікаря терапевта або отоларинголога. Захворювання потребує ліжкового режиму,

призначення антибіотиків та протигістамінних препаратів, доречні фізіопроцедури –

інгаляції, УВЧ, електрофорез. Категорично забороняється не тільки кричати, а й розмовляти,

пити занадто гаряче, їсти гостре. Рекомендується випивати багато рідини, ставити

гірчичники на груди й спину. В домашніх умовах найліпше зарадять найпростіші трав’яні

інгаляції з ромашки та звіробою. Також дуже помічною є пара з вареної в лушпинні картоплі.

За відсутності високої температури можна парити ноги. Дитині на ніч можна насипати у

шкарпетки сухої гірчиці або поставити гірчичники на литки. Рекомндуються напівспиртові

компреси з димексидом, але у разу застосування останнього треба проконсультуватися з

лікарем. Треба бути особливо уважним тим, у кого охриплість з голосом затрималась на

термін понад 3 місяці. Це є “дзвіночком” до обов’язкового звернення до отоларинголога,

тому що це може призвести до утворення на голосових зв’язках так званих вузликів співаків.

Інколи з’являється фіброма чи папілома голосових зв’язок і потребує хірургічного

втручання. Охриплість може бути ознакою злоякісної пухлини. З рештою ніхто не гарантує,

що вчасно не видалена доброякісна пухлина не переродиться в злоякісну.

Щоб запобігти ларингіту, насамперед, треба не переохолоджуватись. Також не варто

занадто часто підвищувати голос чи зриватися на крик, бо від того можуть виникати

крововиливи, що також не сприяє здоров’ю голосових складок.

Для профілактики обов’язково потрібно хоча б раз на рік проконсультуватися в

отоларинголога.

Лекція No5

Внутрішні та зовнішні чинники ризику захворювань. Роль спадковості,

конституції, віку та статі у виникненні захворювань. Валеологічні особливості

збалансованого раціонального

харчування.

Гіподинамія

та

гіпердинамія,

порушення раціонального співвідношення поміж режимами праці, навчання та

відпочинку як чинники ризику захворюваності. Хвороба як зниження адаптивності

організму. Класифікація хвороб. Симптоми, синдроми, форми перебігу хвороб.