1. Захисно-компенсаторні реакції організму

Основною умовою існування організму є його здатність забезпечувати гомеостаз,

тобто постійність внутрішнього середовища. Незважаючи на безперервні рівні зміни

довкілля, організм утримує в певних межах не тільки біологічні константи крові, лімфи і

тканинної рідини, а й фізіологічні функції (кровообіг, терморегуляцію, дихання, обмін

речовин), допускаючи коливання цих показників у вузькому діапазоні. Різноманітні

комбінації регулювальних, координувальних і коректувальних гомеостатичних реакцій, які

здійснюються з участю нервових, ендокринних і обмінних факторів, створюючи оптимальні

умови для існування організму за дії не тільки помірних, але й надпорогових подразників.

Такі реакції називаються пристосувальними або адаптаційними. Вони спрямовані на

виживання та відновлення клітин і тканин у незвичних умовах існування. Проте, надто

сильний подразник може привести клітину до загибелі ще до настання адаптації або ж за

умови її зриву.

У таких випадках корекція порушеного гомеостазу здійснюється шляхом компенсації,

тобто заміщення функцій. Незважаючи на деяку різницю між пристосуванням і

компенсацією, їх часто об’єднують терміном “компенсаторно-пристосувальні реакції”.

Сукупність цих реакцій можна поділити на 2 групи: специфічні й неспецифічні. Перші

представлені реакціями “антиген-антитіло”. Неспецифічні реакції поділяють на 2 групи :

функціональні й морфологічні. До них належать рефлекторні реакції (затримка дихання,

блювання), гарячка, фагоцитоз, активізація та інші.

Морфологічними реакціями є гіпертрофія, гіперплазія, організація.

Гіпертрофія – це збільшення об’єму клітини, тканини чи органа за рахунок

розмноженні клітин та збільшення кількості їй розмірів внутрішньоклітинних

ультраструктур. Розрізняють справжню і несправжню гіпертрофію. Перша характеризується

збільшенням об’єму за рахунок функціональних структур, друга за рахунок опірних тканин

(сполучної або жирової)

Організація – захисно-пристосований процес, спрямований на обмежування і

заміщення грануляційною тканиною вогнищ, крововиливу. Суть її зводиться до формування

сполучної тканини при загоюванні ранових і виразкових дефектів, заміна сполучною

тканиною ділянок змертвіння.

До захисно-компенсаторних процесів в організмі людини відносяться стрес, гарячка,

біль.

Нервова система зазнає все більших випробувань які викликані зростаючими

вимогами, що пов’язані з напруженим темпом сучасного життя, потоком інформації, тому

вона часто неспроможна витримати таке навантаження. При цьому виникають порушення

адаптивної діяльності організму. Особливим функціональним станом що викликається

екстремальним впливом і несе в собі загрозу фізичному і психічному благополуччю та

існуванню людини є стрес.

Стрес виникає як реакція організму охоплюючи комплекс змін на рівні поведінки

вегетативному, гуморальному, біохімічному і психічному, включаючи суб’єктивні емоційні

переживання. Біологічна функція стресу – адаптаційна. Він призначений для захисту

організму від загрозливих, руйнівних впливів як фізичних так і психічних. Стрес –

нормальне явище здорового організму. Він сприяє мобілізації індивідуальних захисних сил

для виявлення труднощів, що виникають. Це захисний механізм біологічної системи.

Загальний адаптаційний синдром ( ЗАС )або синдром біологічного стресу вперше був

описаний в 1936 році видатним вченим Гансом Сельє. Він перший звернув увагу, що перші

прояви різноманітних інфекцій однакові (слабкість, підвищена температура , зниження

апетиту ) і тільки через декілька днів з’являється характерна картина захворювання.

1

Спочатку цей неспецифічний синдром характеризувався морфологічними і функціональними

змінами що отримали назву « тріади »:

- збільшення і підвищення активності наднирників

- зменшення вилогової залози і лімфатичних вузлів

- крапкові крововиливи і кровоточиві виразки у слизовій оболонці шлунка і

кишечника.

Під час постійного впливу факторів, що викликають стрес « тріада » стресу

змінюється. У фізіологічному механізмі стресу велике значення мають зв’язки гіпоталамусу і

гіпофіза.

Вплив стресів здійснюється двома шляхами через гіпоталамус і вегетативну 4.

систему та гуморальним шляхом –збільшення надходження в кров кортикостероїдів.

Г. Сельє розрізняє поняття « стрес » і « дистрес ». стрес – напруження, дистрес

виснаження, нездужання організму.

На думку Сельє, повна свобода від стресу означає смерть, бистре завдає шкоди

організму і може призводити до смертей.

Впливи що викликають стрес мають назву стресодів. Розрізняють фізіологічні і

психологічні стреси.

До фізіологічних відносять – больові впливи, висока температура, велике фізичне

навантаження та інші.

Психологічні стреси – це стимули які сигналізують про біологічну або соціальну

значущість подій. Це сигнали які загрожують життєдіяльності організму, сигналами

небезпеки, переживання, образи необхідності.

Відповідно до двох видів стресів розрізняють фізіологічні і психологічні який в свою

чергу поділяється на інформаційні і емоційні.

Інформаційний стрес виникає в ситуації інформаційного перенавантаження.

Емоційний стрес викликають сигнальні подразники. Він з’являється в ситуації образи

загрози, а також в умовах конфліктних ситуацій. Універсальними психологічними стресами є

словесні подразники, вони виявляють особливо сильну тривалу дію.

Г. Сельє визнає три ситуації стресу : тривоги, опору, виснаження .

Перша стадія стресу – стадія тривоги визначається в мобілізації цієї адаптаційних

можливостей організму. Захисна функція цієї стадії пов’язана з ефектом впливу адреналіну.

Ці речовини виділяють наднирковими залозами і називаються аварійними гормонами.

Вони активізують діяльність серцево-судинної системи, обмін речовин.

Ці речовини призводять до підвищення артеріального тиску, підвищення частоти

пульсу, збільшення об’єму серцевого викиду, стимулюють розпад глікогену і збільшення

кількості цукру в крові. Адреналін належить до гормонів короткочасної дії, норадреналін

виявляє свою дію протягом довгого часу. Стан тривоги, жаху, очікування небезпеки,

звичайно супроводжується виділенням у кров адреналіну. А стан розумового та фізичного

напруження, подолання психічних перешкод, витривалості звичайно реалізується на фоні

високого виділення норадреналіна.

Адреналін називають гормоном тривоги, а норадреналін – гормоном гомеостаза.

Особи з високим рівнем адреналіну в крові у звичайних, не стресових умовах працюють

значно краще .

Другій стадії стресу ( стадія опору ) адаптацією до стресу відповідає збільшення

кількості адреналіну і норадреналіну, що проникають у мозок за рахунок підвищення

бар’єру, що призводить до збільшення рівня кортикостероїдів. Збільшення цих гормонів

призводить до посилення захисних функій організму, оскільки вони мають протизапальну,

антиалергічну, протишокову і антитоксичну дію.

Третя стадія – виснаження – спостерігається в результаті тривалої дії стресу, коли

незважаючи на збільшену опірність стресу, запаси адаптаційної енергії поступово

виснажується, взаємодія між нервовими і гуморальними механізмами перебуває в стані

розладу. Надмірне накопичення гормонів наднирникових залоз у рідких середовищах

організму призводить до розладу функцій, якій розповсюджується поступово на нервову і

2

ендокринну системи, включаючи серце, судини органи травлення. Ця стадія є переходом

адаптивної реакції в патологію.

В сучасній літературі в таких випадках застосовується термін « дистрес ».

Велика кількість хвороб має неврогенне походження. Основу для розуміння причин

виникнення механізму неврогенних захворювань було закладено вченням і І.П. Павлова про

експериментальні неврози. Зростання серцево-судинних захворювань, у сучасному

суспільстві, виникнення виразкової хвороби пов’язують зі зростаючими емоційними

перевантаженнями, збільшенням стресових впливів, котрі зазнає людина в наш час.

Поведінка у стресовій ситуації багато в чому залежить від особистісних особливостей

людини, від уміння швидко оцінити обстановку, вад навичок миттєвого орієнтування

несподіваних обставинах, від вольової зібраності, рішучості, доцільності дій і розвитку,

витримки, від набутого досвіду поведінки в стресових ситуація. У житті реакції людини на

критичні умови не завжди адекватні й часто непередбачені. Статистика свідчить, що тільки