1983 Року м.М.Ханашвілі, досліджуючи проблему неврозів, ввів поняття

"інформаційний невроз". Причиною його він визначив одночасну дію тріади таких чинників,

як надлишок інформації, нестача часу для її сприймання та обробки і висока мотивація, тобто

бажання її засвоєння. Інформаційні неврози виникають у школярів у період семестрових заліків,

випускних іспитів, у обдарованих дітей – під час підготовки до конкурсів, олімпіад тощо.

Особливої актуальності серед науковців, педагогічної громадськості та батьків набуло

питання про попередження дидактогенних нервово-психічних станів. Вони виникають тоді,

коли педагог погано поінформований про психофізіологічні особливості учнів і про дію слова

як фізіологічного подразника. Спілкуючись з учнями, педагог постійно (свідомо чи несвідомо)

впливає на психічний стан своїх вихованців, здатен одним словом, жестом чи вчинком

викликати позитивний або негативний відгук з боку окремого учня чи всього класу. Таким

чином, дидактогенні неврози, або дидактогенії, – це психогенні порушення працездатності або

здоров'я дитини чи підлітка, викликані непрофесійними діями вчителя (чи педагогічного

колективу) у процесі організації навчання чи виховання. До таких дій, крім негативних

комунікативних впливів, слід віднести такі фактори, як обсяг навчального навантаження,

характер розкладу, особливості організації навчання (на уроці, під час четвертних чи

семестрових заліків, іспитів) та відпочинку (під час перерви, вихідних, канікул).

2. Стресовi стани у дiтей.

Стрес є особливим функціональним станом (ФС), що виникає внаслідок реакції

організму на екстремальний вплив, який сприймається як загрозливий для життя і здоров'я

людини. Стрес виникає як комплекс на реакція організму із залученням біохімічних,

гуморальних, вегета тивних, поведінкових, емоційних та інших психічних процесів.

Існує багато варіантів означення стресу, які збігаються в тому, що підкреслюють

негативний характер цього стану. Найчастіше цей терміни застосовують як синонім загального

адаптаційного синдрому, вперше описаного Г. Сельє (1936). Ми будемо дотримуватися такого

означення: стрес – це функціональний стан організму, що виникає як наслідок зовнішнього

негативного впливу на його психічні функції, нервові процеси чи діяльність периферичних

органів.

Біологічною функцією стресу є адаптація. Її призначення полягає в захисті організму

від різноманітних загрозливих, руйнівних впливів (фізичних чи психічних) чинників

навколишнього середовища – стре-сорів. Тому поява ознак стресу свідчить про те, що людина

реалізує певний тип діяльності, спрямованої на протистояння небезпечним впливам стресорів.

Цьому типу діяльності відповідає особливий ФС та комплекс різноманітних фізіологічних

реакцій. У міру розвитку стресу змінюються ФС і реакції організму. Отже, стрес - це нормальне

явище у здоровому організмі. Він сприяє мобілізації індивідуальних ресурсів для подолання

труднощів, що виникають.

Розрізняють фізіологічні та психологічні стресори.

Фізіологічні стресори безпосередньо впливають на тканини тіла. До них належать біль,

холод, висока температура, надмірні фізичні навантаження та ін.

Психологічні стресори – це стимули, які сигналізують про біологічну чи соціальну

значущість подій: сигнали загрози, небезпеки, переживання, образи, необхідність розв'язання

складних завдань та ін.

Відповідно до двох видів стресорів розрізняють фізіологічний та психологічний стреси,

причому останній стрес поділяється ще на інформаційний та емоційний.

Інформаційний стрес виникає в ситуації інформаційного перевантаження, коли людина

не може впоратися із завданням або не може прийняти правильне рішення в необхідному темпі

при високій відповідальності за наслідки цього рішення. Отже, інформаційне перевантаження

виникає тоді, коли інформаційне навантаження перевищує можливості людини за умови високої

мотивації до виконання роботи.

Емоційний стрес спричинюють сигнальні подразники. Він виникає в ситуаціях загрози,

образи, зневаги, а також у конфліктних ситуаціях, коли людина тривалий час не може

задовольнити свої біологічні чи соціальні потреби. Універсальними психологічними

стресорами, що викликають у людей емоційний стрес, є словесні подразники, які викликають

особливо сильну та тривалу дію.

Автор концепції стресу Г. Сельє (1936) розрізняє три його стадії.

Перша стадія стресу (стан тривоги) спричинює мобілізацію адаптаційних можливостей

організму. Вона полягає в появі "тріади змін": зростанні активності коркового шару

надниркових залоз (1), зниженні активності імунної системи (2) та виникненні виразок у

слизовій оболонці шлунка й кишечнику (3).

Друга стадія стресу – стадія опору (резистентності) – полягає в появі адаптації до дії

стресора, причому стан тривоги практично зникає, а рівень резистентності організму значно

підвищується.

Третя стадія стресу (фаза виснаження) виникає тоді, коли в результаті тривалої дії

стресора запаси адаптаційної енергії вичерпуються, знову виникає стан тривоги, і зміни, що

виникають, можуть призвести до загибелі організму.

Екстремальні ситуації, що спричинюють стрес, поділяють на короткочасні та тривалі.

Під час короткочасного стресу актуалізуються готові програми регулювання, а під час

тривалого відбуваються необхідні адаптаційні перебудови функціональних систем, іноді дуже

тяжкі й несприятливі для здоров'я людини.

Особливо детально досліджено першу стадію стресу, в якій розрізняють три періоди

адаптації до стійких стресових впливів.

Спочатку (під час І періоду першої стадії) відбувається активізація адаптаційних

захисних форм пристосування. У більшості людей у цей період спостерігаються емоційне

напруження та підвищена працездатність. Тривалість цього періоду може становити хвилини

або навіть години.

Якщо адаптаційний захист не припиняє стресогенного впливу, настає II період першої

стадії, під час якого формується новий рівень ФС, адекватний екстремальним вимогам

середовища. Цьому періоду властиве погіршення ФС людини, зниження її працездатності.

Проте за значної умови мотивації в цей час може підтримуватися досить висока продуктивність

праці людини за рахунок надмобілізації її резервів. Але таке перенапруження призводить до

небезпечних наслідків – загострення прихованих хвороб, появи хвороб стресу (судинних,

запальних, психічних).

Для III періоду першої стадії стресу характерна нестійка адаптація перед другою стадією

стресу (фазою резистентності).

Біохімічні кореляти стресу. Нейроендокринна теорія виникнення й регуляції стресу

доводить, що стрес пов'язаний з ланцюгом реакцій, які починаються з вироблення гіпофізом

адренокортикотропного гормону (АКТГ) і завершуються викиданням у кров суміші адреналіну

та норадреналіну з мозкового шару надниркових залоз. Кров збагачується на 80-90%

адреналіном та на 10-20% – норадреналіном.

Як тільки вміст кортикостероїдів у крові досягає верхньої межі норми, спрацьовує

механізм зворотного зв'язку, що призводить до зменшення утворення АКТГ у гіпофізі, і рівень

кортикотропних гормонів у крові знижується.

Іноді після тривалих і загрозливих стресогенних впливів механізм зворотного зв'язку не

спрацьовує, і тоді починається третя стадія стресу – фаза виснаження, коли надмірне

накопичення адреналіну та НА в крові призводить до порушень діяльності серцево-судинної,

дихальної та травної систем.

Захисна функція першої стадії стресу (стану тривоги) пов'язана з активуючим впливом

адреналіну та НА ("аварійних гормонів") на діяльність серцево-судинної системи та обмін

речовин (збільшення вмісту цукру в крові).

Під час другої стадії стресу (фази резистентності) збільшується рівень кортикостероїдів

у крові. Це спричинює підсилення захисної функції організму, оскільки кортикостероїди мають

антизапальну, десенсибілізуючу, антиалергічну, протишокову та антитоксичну дії.

Слід зазначити, що за особливостями функціонування симпато-адреналінової системи

(співвідношенням виділення адреналіну та НА) можна прогнозувати успішність діяльності

людини. Так, у спортсменів збільшення в передстартовий період НА в 2-3 рази є позитивним

фактором, тоді як зростання вмісту адреналіну в крові в 5-10 разів – ознака надмірної

психоемоційної напруженості, що призводить до зниження спортивних результатів.

Відомо, що адреналін здійснює швидку мобілізацію енергетичних можливостей

організму, що дуже важливо під час короткочасних та інтенсивних навантажень. Адреналін – це

гормон "короткої дії", оскільки він швидко руйнується в крові під впливом ферменту тоді як НА

підтримує енергетику організму протягом тривалого часу. Ось чому у відповідь на дію стресора

секреція адреналіну починається раніше, ніж секреція НА.

Стан переляку, тривоги, жаху, очікування небезпеки супроводжується виділенням у кров

переважно адреналіну. Стан розумового й фізичного напруження, подолання психічних

перешкод, витривалості звичайно реалізується на фоні високого вмісту в крові НА. Ось чому

адреналін називають "гормоном тривоги", а НА – "гормоном гомеостазу".

Проте значення адреналіну ширше, ніж розуміння його як "гормо ну тривоги". Так,

особи з високим вмістом в організмі адреналіну краще працюють у нормальних, не стресових

ситуаціях, тоді як в умовах стресу більше пристосовані до діяльності особи з низьким вмістом

адреналіну в крові.

Фізіологічні кореляти стресу. Стрес впливає на ефективність діяльності людини. При

високому рівні психоемоційного напруження знижується працездатність, причому насамперед

страждають такі складні форми операторської діяльності, як реакція на рухомий об'єкт (РРО).

Водночас латентний період простих сенсомоторних реакцій навіть зменшується.

Стресовий стан по-різному впливає на когнітивні процеси. Так, в умовах стресу

підвищується сенсорна чутливість (абсолютна та пороги), розширюється поле зору. Разом з тим

під час збільшення щільності інформаційного навантаження порушуються складні інтегративні

процеси, збільшується кількість помилкових реакцій у процесі операторської діяльності,

знижуються концентрація й переключення уваги.

Під час стресу спостерігається підвищене пото- та слиновиділення, шкіряний

електричний опір різко падає та виявляються його великі коливання, що, можливо, пов'язане зі

зміною потовиділення.