1. Загальна характеристика застосування правових норм

Основний зміст професійної діяльності тих юристів, які є посадовими особами, становить якраз застосування ними правових норм. Тому саме у даній темі (зрештою, й у наступній) зосереджуються хіба що не найбільш значущі для практичної юридичної роботи загальнотеоретичні положення.

Застосування правових норм — це організаційно-правова діяльність компетентних органів, уповноважених на це громадських об'єднань або їх службових осіб, яка полягає у встановленні піднормативних формально обов'язкових індивідуальних правил поведінки персоніфікованих суб'єктів з метою створення умов, необхідних для реалізації ними таких норм.

Соціальна сутність правозастосовної діяльності — встановлення (або зміна чи припинення) зв'язків (взаємин, відносин) між тими суб'єктами права, котрі мають реалізувати юридичну норму.

Основні риси правозастосовної діяльності:

- у передбачених законодавством випадках вона виступає необхідною організаційною передумовою реалізації правових норм, внаслідок чого її соціальним призначенням є організація певних суспільних відносин;

- являє собою діяльність тільки державних органів і уповноважених на це державою громадських об'єднань, оскільки мусить мати державно-владний характер;

- набуває юридично значущого характеру насамперед тому, що відносини, які виникають, змінюються або припиняються у результаті такої діяльності, мають вигляд взаємних юридичних прав і обов'язків певних суб'єктів;

- такі відносини, зв'язки встановлюються шляхом ухвалення (на основі правових норм і відповідно до конкретних життєвих ситуацій) індивідуальних формально обов'язкових рішень (велінь, приписів) щодо персоніфікованих суб'єктів. Прийняття таких рішень є визначальним елемен том, серцевиною змісту празозастосовної діяльності;

- правозастосування становить собою юридично значущу діяльність ще й тому, що відбувається воно тільки на підставі юридичних норм і в порядку, передбаченому ними;

- це своєрідний процес (процедура), який регламентований спеціальними (процедурно-процесуальними) нормами і складається з певних послідовних стадій;

- підпорядковується певним загальним вимогам, які забезпечують її правомірність, справедливість та ефективність;

- інтелектуально-юридичні результати правозастосування, тобто відповідні владні рішення, фіксуються, проявляються зовні у певній встановленій законодавством формі — в актах застосування права (правозастосовних актах).

2. Правозастосовні акти

Акт застосування правової норми — це спосіб зовнішнього прояву формально обов'язкового правила поведінки індивідуального характеру, яке підтверджує, встановлює, змінює або скасовує юридичні права й обов'язки персоніфікованих суб'єктів у конкретній життєвій ситуації.

Юридичні властивості правозастосовних актів:

- можуть прийматися будь-якими органами держави;

- є формально обов'язковими щодо персонально визначених суб'єктів;

- вміщують індивідуальні приписи (веління), розраховані на врегулювання лише окремого, конкретного випадку (відношення), тому їх юридична чинність вичерпується одноразовою реалізацією;

- не можуть мати зворотної дії в часі;

- можуть мати письмову, усну або конклюдент-ну (тобто у вигляді фізичних волевиявних дій) форми зовнішнього прояву.

Види правозастосовних актів:

1) за суб'єктами прийняття — акти глави держави, акти органів державної законодавчої влади, виконавчої влади, суду, контрольно-наглядових органів, акти уповноважених державою органів громадських об'єднань;

2) за галузевою приналежністю застосованої норми — цивільно-правові, адміністративно-правові, кримінально-правові та інші;

3) за юридичною формою — постанови, укази, розпорядження, рішення, накази, ухвали, протести, подання, висновки тощо;

4) за соціальною функцією у правовому регулюванні — регулятивні, охоронні;

5) залежно від елемента правової норми, яка застосовується,— акти застосування диспозиції норми, акти застосування санкції норми;

6) за характером індивідуальних велінь (приписів) — уповноважу вальні, зобов'язальні, забороняючі;

7) за характером юридичних наслідків — пра-воконстатуючі (правопідтверджувальні), пра-вовстановлювальні, право змінюючі, правопри-пиняючі;

8) за формою зовнішнього прояву — письмові, усні, конклюдентні (діяльнісні).