2. Причини правопорушень

Причини правопорушень — це ті явища соціальної дійсності, які спричинюють (або полегшують) вчинення правопорушень.

Причини правопорушень розподіляються:

1) за значущістю щодо обумовлювання, детермінації правопорушень — на:

основні — соціальні явища, яким належить визначальна, вирішальна роль у цьому процесі (наприклад, суперечність чинного законодавства основним правам людини, загальнолюдським моральним приписам; протиріччя між ними і потребами, інтересами тих чи інших соціальних верств і окремих осіб, якщо правова культура останніх відзначається неналежним рівнем; суттєві вади, недоліки законодавства);

неосновні — явища, які лише полегшують вчинення правопорушень, здійснюють такий вплив на тлі головних чинників, і, можливо, саме завдяки ним — тобто так звані фонові явища (наприклад,

недосконалість обліку й охорони матеріальних цінностей, недостатній контроль за дотриманням правил техніки безпеки, правил дорожнього руху тощо). Останню групу явищ нерідко відображають іншим, окремим поняттям — обставини (або умови), що сприяють вчиненню правопорушень;

2) за онтологічним статусом стосовно свідомості конкретної особи:

об'єктивні — явища, що не залежать від неї (наприклад, недоліки в роботі державних органів);

суб'єктивні — явища, які входять до складу індивідуальної свідомості конкретного суб'єкта, безпосередньо визначаються нею (наприклад, незнання особою вимог закону, її негативне ставлення до його приписів, психологічна установка особи На протиправну поведінку).

Правильне встановлення тих або інших причин певних правопорушень — неодмінна умова їх профілактики і зниження загального рівня протиправної поведінки.

3. Юридична відповідальність

Юридична відповідальність — це закріплений у законодавстві і забезпечений державою юридичний обов'язок правопорушника зазнати примусового позбавлення певних цінностей, що йому належали.

Соціальною сутністю юридичної відповідальності слугує здійснювана «руками держави» природна негативна реакція суспільства (принаймні тієї його частини, волю якої виражає держава) на порушення певних соціальних інтересів, на «пошкодження» певних соціальних чи особистих благ.

Інші види заходів державного примусу:

- попереджувальні, превентивні (наприклад, опис майна особи, яка визнана обвинуваченою у кримінальній справі; оголошення карантину в місцевості, де виникла або може спалахнути епідемія);

• правореалізаційні (наприклад, примусове, за судовим рішенням, стягнення з особи аліментів на утримання її дітей);

- припиняючі (наприклад, затримання особи, яка вчиняє хуліганські дії);

- відновлювальні (ухвалення судового рішення, яким керівник підприємства примушує поновити на роботі безпідставно звільненого ним працівника);

- компенсаційні зокрема, відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної правопорушенням).

Функції юридичної відповідальності:

- правоохоронна — захист правопорядку від можливих або вчинених (зокрема, триваючих) правопорушень;

- виховна — спеціальна превенція (тобто виправлення правосвідомості правопорушника з тим, щоб він більше не чинив правопорушень); загальна превенція (тобто вплив на правосвідомість усіх інших схильних до правопорушень осіб, щоб утримати їх від таких вчинків).

Принципи юридичної відповідальності є різновидом міжгалузевих принципів права (правового регулювання), а тому, як і інші такого роду принципи, вони підпорядковані, субординовані загальним типологічним принципам права.

У праві соціально-демократичної орієнтації юридична відповідальність має наставати, згідно законодавства, тільки за:

- фізичне діяння (а не за думки, світогляд, соціальні особистісні властивості);

- юридично заборонене діяння',

- винне діяння (проте можливі окремі винятки);

- власні дії правопорушника.

Юридична відповідальність застосовується на засадах:

- законності (щодо її підстав, процедури і змісту);

- обґрунтованості (щодо висновків про факт та про суб'єкта правопорушення, а також про інші юридично значущі факти, пов'язані з цими обставинами);

- доцільності (щодо здійснення цілей юридичної відповідальності);

- невідворотності (жодне правопорушення не повинно залишатися без відповідного реагування компетентних органів);

- справедливості або індивідуалізації (щодо відповідності обраного в межах закону заходу відповідальності негативній соціальній характеристиці конкретного правопорушника).

Види юридичної відповідальності:

• конституційна;

• адміністративна;

• цивільна;

• дисциплінарна;

• матеріальна;

• кримінальна.

Дискутується питання про видову самостійність процесуальної (зокрема, цивільно- та кримінально-процесуальної), екологічної, сімейної та деяких інших варіантів юридичної відповідальності.

Так чи інакше, критерієм видової класифікації заходів юридичної відповідальності мають бути юридична природа відповідного правопорушення та характер шкоди, що ним заподіяна.

Стадії юридичної відповідальності:

- виникнення відповідальності (з моменту вчинення правопорушення як юридичного факту, що спричинює відповідне правопорушення);

- встановлення компетентними державними органами суб'єкта (та інших елементів) правопорушення;

- визначення виду і «дози» (міри) відповідальності (в акті застосування санкції відповідної правової норми);

- реалізація конкретних заходів юридичної відповідальності, визначених відповідним правозастосовним актом.