Теорії трансформації капіталізму

У другій половині XX ст. великого поширення набули так звані теорії «трансформації» (перетворення) капіталізму. Ці теорії виходили, як правило, з реальних соціально-економічних проце­сів і явищ капіталістичного розвитку, але тлумачили їх досить своєрідно.

Теорія «народного капіталізму» виникла у 50-х рр. у США. З її обґрунтуванням виступили такі економісти і соціологи, як А. Берлі, М. Надлер, С. Чейз, Дж. М. Кларк, М. Сальвадорі та ін­ші. Теорія «народного капіталізму» складається з трьох частин:

1. теорії «демократизації капіталу», або «дифузії власності»;

2. теорії «управлінської (менеджерської) революції»; 3) теорії «революції доходів».

Концепція «колективного капіталізму» Г. Мінза та А. Берлі. Основи концепції було закладено ще в 30-ті рр., коли американські економісти Мінз і Берлі висунули ідею про те, що акціонерні підприємства є вже не приватними, а колектив­ними. Ця концепція має багато спільного з теорією «народного капіталізму». Важливою складовою обох концепцій є теорія «революції управління». Зокрема, Мінз стверджує, що «влас­ність і контроль відокремились і перебувають у різних руках». У концепції «колективного капіталізму» беруться до уваги тільки кількісні показники (розміри корпорацій) та ігнорується їх соціально-економічний зміст. Велика корпорація, де пра­цюють тисячі робітників і службовців, використовуються мі­льярди доларів капіталу, виготовляються товари масового споживання, на думку Мінза та Берлі, перестала навіть приб­лизно відповідати як «старій юридичній моделі власності», так і економічній моделі «атомістичної фірми за умов конкурент­ного ринку». Така корпорація ніби вже не є автономною щодо суспільства, а стала соціальним інститутом, соціальною силою, що забезпечує розв'язання суспільних проблем.

4.9. Економічні думки в Україні (XIX - початок XX ст.)

Українські економісти внесли значний вклад в розвиток сві­тової економічної думки.

М.П. Драгоманов (1841—1895) - видатний український мис­литель, історик, публіцист, етнограф, літературний критик - один із лідерів Київської «Старої громади». М. Драгоманов посідав ви­значне місце в громадсько-політичному та науковому житті України. Він не був економістом, хоч суспільно-економічним проблемам присвячено значну частину його наукового доробку.

У наукових працях, які друкувалися багатьма європейськими мовами. М. Драгоманов висвітлює питання історії, літератури, філософії, релігії, фольклору. У численних публіцистичних тво­рах він викриває антинародну суть самодержавства, характери­зуючи його як перешкоду на шляху прогресивного суспільного розвитку, закликає до об'єднання всіх народів Росії в боротьбі проти самодержавства.

Неоціненними є заслуги Драгоманова в розвитку української національної ідеї. Він палкий прихильник возз'єднання українсь­ких земель, розвитку національної культури, борець із насильни­цькою русифікацією за право українського народу користуватися рідною мовою.

Громадсько-політичну програму М. Драгоманова найповніше викладено в «Передньому слові» до першої збірки «Громада», що видавалась ним за кордоном. Він спирається на ідеї дрібнобуржу­азного соціалізму Прудона із засадами «громадівства» (соціаліз­му) федералізму й анархізму.

Велику увагу приділяв Драгоманов пореформеним аграрним відносинам. Він позитивно оцінював реформу, проте бачив її ан­тинародну спрямованість і писав, що реформа була проведена в інтересах поміщиків, капіталістів і самодержавства, а селяни оде­ржали лише особисту волю без землі. А це погіршило становище селянства, оскільки до феодальних форм експлуатації, які багато в чому збереглися, додалися капіталістичні форми.

Важливим у характеристиці світогляду Драгоманова є розу­міння ним проблем капіталізму. На відміну від народників він не тільки не заперечував капіталістичного розвитку, а й бачив, що Росія вже стала на цей шлях.

Драгоманов правильно зазначав, що розвиток капіталізму сприяє розвитку продуктивних сил, прискорює технічний про­грес. Водночас, він бачив і негативні риси капіталізму - кризи, безробіття тощо. Для критичного аналізу капіталістичного виро­бництва Драгоманов намагався використати політичну економію. Високо оцінюючи фундаментальні праці західних економістів, він наголошував на необхідності їх перекладу, що сприяло б роз­витку в країні економічної думки.

Велику увагу приділяв Драгоманов тяжкому становищу робітничого класу за умов капіталізму і пропонував заходи для його поліпшення: підвищення заробітної плати, створення на­лежних умов праці, освіта тощо. Найпершу умову радикальної зміни становища робітників і селян він бачив у знищенні при­ватної власності.

Заслуговує на увагу розуміння Драгомановим майбутнього суспільства. Його він пов'язував із соціалізмом (громадівством), що, на його думку, є досконалішим, ніж капіталізм, суспільним ладом. Під соціалізмом він розумів такий спосіб виробництва, за якого фабрики, заводи і продукти праці належатимуть робітни­чим громадам, а земля й результати сільськогосподарського ви­робництва - сільським громадам. Перехід до такого ладу мав бу­ти тільки еволюційним.

Для характеристики світогляду Драгоманова важливо з'ясува­ти його ставлення до марксизму. Він заперечував марксистську теорію класової боротьби, теорію соціалістичної революції, дик­татури пролетаріату. Соціалізм для нього був справою далекого майбутнього. Першочергове завдання соціалістів він бачив у за­воюванні політичних свобод і здійсненні соціально-економічних реформ.

Оцінюючи суспільно-економічні погляди М. Драгоманова в цілому, слід зазначити, що він був ідеологом дрібної буржуазії, але як реформіст змикався з буржуазним лібералізмом.

С. А. Подолинський (1850—1891) - видатний український учений, громадський діяч. Лікар за освітою, він написав низку праць з питань економіки. У середині 70-х рр. Х!Х ст. він спільно з уже згадуваним О. Терлецьким організує у Відні видання соціа­лістичної літератури українською мовою, літератури, яка широко використовувалась народниками. Було, зокрема, видано праці С. Подолинського «Парова машина», «Про бідність» та інші. У цих брошурах він намагався викласти в популярній формі теорію до­даткової вартості К.Маркса. 1880 р. було опубліковано його пра­цю «Ремесла і фабрики на Україні», що стала першою спробою застосування економічного вчення К. Маркса до конкретної еко­номічної дійсності України.

Але найвидатнішою його працею, що зробила справжній прорив у світовій науці, стала стаття «Праця людини і її відно­шення до розподілу енергії», опублікована в журналі «Слово» у 1880 р., а також у багатьох зарубіжних виданнях. У цій статті По- долинський уперше у світовій науці розробив енергетичну теорію органічного життя. Критично розглянувши тогочасні енергетичні теорії, він аналізує розподіл енергії у всесвіті та роль праці у її| збереженні й нагромадженні, даючи нове природничо-наукове визначення праці, що збільшує енергетичний бюджет людства.

Результати свого дослідження Подолинський сформулював у десяти тезах-висновках. Передусім учений наголошує на тому, що загальна кількість енергії, яка нагромаджена на землі і є в ро­зпорядженні людства, поступово збільшується за рахунок праці. Він уперше у світовій науці висловив гіпотезу про можливість безпосереднього синтезу продуктів харчування з неорганічних елементів.

У французькому варіанті праці Подолинський зробив висно­вок, що позбавити людство від марнотратства природних ресур­сів і забезпечити найбільше акумулювання енергії може лише со­ціалізм. Згодом ідеї Подолинського знайшли втілення в ученні В. Вернадського про неосферу тощо.

М. І. Туган-Барановськнй (1865—1919) - учений зі сві­товим ім'ям, який зробив величезний внесок у розвиток бага­тьох теоретичних проблем економіки. Він закінчив 1889 р. фі- зико-математичний і екстерном - юридичний факультет Хар­ківського університету. Під впливом прогресивної професури він сприймає ідеї класичної школи, захоплюється марксизмом, але згодом виступає з критикою трудової теорії вартості, дода­ткової вартості. Він критикує Маркса за економічний детермі­нізм, за ігнорування психології людей, їхньої моралі. Критично оцінюючи концепції економічних шкіл Заходу, зокрема істо­ричної австрійської, він намагався переорієнтувати політеко­номію в Росії і в країні на позиції суб'єктивно-психологічної школи та неокласиків. У праці «Учення про граничну корис­ність господарських благ, як причину їхньої цінності» (1890 р.) він провів порівняльний аналіз класичної та австрійської шкіл і заявив про можливість їх синтезу (на Заході це зробив Мар­шалл у «Принципах економічної науки», 1890 р.).

Туган-Барановський став першовідкривачем сучасної інвес­тиційної теорії циклів. Ця теорія справила величезний вплив на розвиток політичної економії. На його праці численні західно­європейські та американські економісти не тільки посилаються детепер, а й плідно розвивають його ідеї. Загальновизнаним у сві­товій економічній літературі є внесок Туган-Барановського в роз­роблення таких проблем, як теорія розподілу, теорія кооперації, теорія соціалізму та ін.

ЛІТЕРАТУРА