Транквілізатори

До групи транквілізаторів (лат. tran-auillo(we) — заспокоювати, полегшува­ти) належать сполуки різноманітної хіміч­ної природи, об'єднані одним характерним впливом - зняття патологічного відчут­тя страху, тривоги і напруги. Транквілі­затори, як і невролептики мають пригнічувальний (депримуючий) вплив на ЦНС, проте вони відрізняються за силою і, го­ловне, за характером свого впливу. Транк­вілізатори не мають виразного антипси-хотичного ефекту, вони сприяють усунен­ню різноманітних невротичних і неврозо-подібних порушень, зменшуючи психоемо­ційне забарвлення поведінки людини.

 У 1954 p. у США вперше було випуще­но перший транквілізатор мепробамат (назва­ний на відміну від невролентиків малим транк­вілізатором), його споживання лише за один рік нараховувало кілька мільярдів таблеток (близько ЗО таблеток на одного мешканця).

 З'явились повідомлення рекламного характеру, які вказу­вали, що нарешті винайдено лікарський засіб проти головної хвороби XX століття — стресу.

Класифікація транквілізаторів за хімічною будо­вою:

1) похідні 1,4-бензодіазепіну:

1)   карбамінові ефіри пропандіолу:

2)   похідні дифенілметану

3)   транквілізатори різних хімічних груп

1) похідні 1,4-бензодіазепіну: хлозепід (хлордіазепоксид, еленіум), діазепам (сибазон.реланіум), феназепам, нозепам (тазепам), мезапам (рудотель);

2) карбамінові ефіри пропандіолу: ме­пробамат (мепротан);

3) похідні дифенілметану (амізил);

4) транквілізатори різних хімічних груп (мебікар, тріоксазин, оксолідин).

У клінічній практиці транквілізатори часто розподіляють на дві групи: типові й атипові. До типових відносять похідні бензодіазепіну, враховуючи найбільшу вивченість механізму їхньої дії, значне поширення і застосування; до атипових —похідні інших хімічних класів.

Похідні бензодіазепіну

Вивчення похідних бензодіазепіну по­чалося ще в 30-ті роки, проте лише в кінці 50-х і на початку б0-х років вони остаточ­но увійшли до медичної практики. Похід­ні бензодіазепіну складають найпошире­нішу групу психотропних лікарських за­собів. Описано понад 2000 фармакологіч­но активних похідних бензодіазепіну, з яких понад 100 випускаються у світі у вигляді лікарських засобів. Загальна формула найчастіше вживаних сполук цієї групи має такий вигляд:

Похідні бензодіазепіну широко застосо­вуються в клінічній практиці через низь­ку токсичність. Це також є причиною час­того зловживання цією групою лікарських засобів, що сьогодні є серйозною пробле­мою

Chlozepidum Хлозепід (хлордіазепоксид, еленіум)

транспортується і виводиться відносно Максимальна концентрація плазмі крові досягається через 3 год й утр мується наступні 3 год.

Sibasonum Cибазону (діазепаму)

максимальна концентрація плазмі крові настає через 1-1,5 год;

При отруєнні похідними бензодіазепіну гемодіаліз не ефективний.

Похідні бензодіазепіну утворюють в організмі оборотні сполуки з білками крові, швидко проникають у тканини і відносно легко — через гематоенцефалічний бар'єр. .

Більшість досліджень під­тверджує, що основним механізмом дії по­хідних бензодіазепіну є посилення пригнічувальної дії ГАМК.

Суттєвий крок уперед у розумінні дії похідних бензодіазепіну було зроблено у зв'язку з відкриттям у ЦНС тварин і лю­дини селективних місць зв'язування по­хідних бензодіазепіну, які за аналогією зв'язування морфіну були названі бензо-діазепіновими рецепторами (БДР)  у корі великого мозку, струк­турах лімбічної системи, таламуса, гіпота­ламуса,

З бензодіазепіновими рецепторами пов'язуються енкефаліни й ендорфіни,

Транквілізатори застосовують:

        невроз, не­врастенія, істерія

        при спастичних явищах. при хворобі Паркінсона.

        серце­во-судинні неврози

        при виразковій хворобі шлунка і два­надцятипалої кишки,

        для премедикації та в постопераційний період

 

Показання. Основними показання­ми для призначення похідних бензодіазепі­ну є: невроз, не­врастенія, істерія тощо.

У хворих на невроз уже на 2-3-й день лікування значно змен­шується тривожність, дратівливість, напру­га, неспокій, страх, розлад сну. Причому, чим більше виражені тривожність і страх, тим скоріше і повніше виявляється лікуваль­ний ефект (антифобічна дія).

При невро­зах, нав'язливих станах передусім зника­ють сковуючі страхи, хворі переборюють нав'язливість.

При істерії знижується па­тологічна афективність, підвищується стій­кість настрою.

Одночасно зникає або змен­шується серцебиття, аритмія, задишка.  При депресії зменшується зосередженість хворих на спогадах. Пригніченість часто змінюється  приємним станом безтурботності. При невротичних станах за­стосовують усі похідні бензодіазепіну, але найефективнішим є фепазепам. Хлордіазепоксид призначають з 0,005-0,01 г, по­ступово збільшуючи дозу до 0,03-0,05 г на добу.

Застосування:

            Міорелаксантні і транквілізуючі влас­тивості препаратів дають змогу успішно використовувати їх для лікування при спастичних явищах. при хворобі Паркінсона.

              У хворих на серце­во-судинні неврози зни­кає біль у ділянці серця, порушення рит­му, парестезії, стабілізується артеріальний тиск, нормалізується сон. Тера­певтичний ефект, як правило, збільшується протягом першого тижня.

              Транквілізатори можна призначати хво­рим на бронхіальну астму, хоча в цьому ви­падку їх лікувальна роль є другорядною.

                 Маючи виразну стреспротекторну дію, транквілізатори з успіхом застосовують­ся при виразковій хворобі шлунка і два­надцятипалої кишки, ерозивному гастри­ті.

              Як допоміжні засоби транквілізатори мож­на призначати при екземі та інших шкір­них захворюваннях, які супроводжують­ся свербінням.

              Похідні бензодіазепіну широко засто­совують в анестезіології й реаніматології, У хірургічній практиці в період підготовки до операції і в післяопераційний період

              В акушерстві й гінекології вико­ристовується не тільки транквілізуючий ефект (зменшення страху, тривожності, напруження), а й здатність прискорювати розкриття шийки матки під час пологів або абортів.

                 Вони сприяють зняттю тяж­ких переживань під час клімаксу, особли­во ускладненого, зменшують дратівливість, внутрішнє напруження, вегетодистонічні розлади, порушення сну.

              Похідні бензодіа­зепіну показані в стоматологічній практиці.

Протипоказання: гострі захворю­вання печінки, нирок, розлади дихання цен­трального походження, розлади свідомо­сті (кома), міастенія, тяжкі розлади кро­вообігу зі значним зниженням артеріаль­ного тиску, глаукома, виражені форми гі­пертрофії передміхурової залози. Похід­ні бензодіазепіну протипоказані особам, що виконують роботу, яка потребує швидких і точних психічних і фізичних реакцій; у перші 3 місяці вагітності і в період году­вання груддю; хворим з невротичними роз­ладами депресивного характеру.

Побічна дія: сонливість, легке за­паморочення, підвищена втома, погіршен­ня зосередженості, пам'яті, інтелектуаль­них функцій; з'являється непевна хода, уповільнюється нервово-м'язова реакція,.

Похідні бензодіазепіну можуть викли­кати зниження пізнавальних і психомо­торних процесів з порушенням орієнтації і просторової оцінки, подовженням часу реакції. Ці небажані прояви слід особли­во враховувати водіям, операторам та осо­бам інших професій, які виконують склад­ну координовану роботу. Іноді можуть виникати алергічні реакції, свербіння шкі­ри, запор. Можлива лейкопенія,.

Похідні бензодіазепіну, які призначають вагітним жінкам, можуть токсично впли­вати на плід, що пов'язано з їх повільним обміном у нього. У новонароджених та­кий вплив виявляється зниженням арте­ріального тиску, гіпотермією, порушенням смоктального рефлексу. Похідні бензоді-азепіну проникають у молоко матері, і та­ким чином зберігається небезпека подаль­шого надходження їх до організму дити­ни. При тривалому застосуванні можли­ве порушення менструального циклу, зни­ження статевого потягу.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

 Антагоністами похідних бензодіазепіну є

        ре­човини, які пригнічують ЦНС (алкоголь, снодійні, невролептики, протисудомні, ненаркотичні анальгетики), навпаки, різко підсилюють їх дію.

        можуть потенціюва­ти побічну дію протигістамінних і спазмолітичних засобів.

        Серйозними є наслідки взаємодії похідних бензодіазепіну з міорелаксантами, що слід враховувати під час хірургіч­ного втручання.