Творча спадщина Івана Карпенка-Карого

Дата написання

Назва твору

Тематична спрямованість

1883

„Бурлака” раніше п’єса називалася „Чабан”

Конфлікт між соціально-антагоністичними силами в селі після реформи 1861 р.

1884

„Бондарівна”

Гімн дівчині-патріотці, яка за відстоювання своєї честі поплатилася життям

1885

„Розумний і дурень”

Викриття спритних мужиків, їх бажання нагромадити як можна більше землі і майна.

1885

„Наймичка

Розкриття розтлінної моралі багатіїв, беззахисність дівчини, яку зневажали кривдники.

1886

„Безталанна” (раніше п’єса була відома під назвою „Хто винен?”, а потім – „Чарівниця”

Душна й темна атмосфера сучасного українського села, де є багато причин для того, щоб знищити все кришталево-чисте, високе.

1886

„Мартин Боруля”

Висміювання запопадливих куркулів, які в час розшарування села все більше прибирали до своїх рук господарства і землі бідніших селян і перетворювалися в ту силу, яка дістала назву „сільська буржуазія”.

1890

„Сто тисяч”

Висміювання багатіїв, які, не гребуючи шахрайством та махінаціями, прагнуть на всьому заробити, щоб примножити своє багатство.

1893

„Лиха іскра поле спалить”

Боротьба запорізьких козаків проти турецько-татарської навали, мотиви обов’язку перед загалом.

1899

„Сава Чалий”

Боротьба проти соціального і національного пригнічення українського народу, засудження зрадництва.

1900

„Хазяїн”

Зла сатира на чоловічу любов до стягання.

1903

„Суєта”, „Житейське море”

Засудження людської суєтності, відходу від моралі, порушення питання морального оздоровлення людини через працю.

Реальність

Предмет мистецтва – життя, „весь світ”, людина в її зв’язках з оточенням. Драматичний твір повинен достовірно відображати панораму суспільства, правдиво розкривати існуючі соціальні колізії, бути суголосним суспільним умонастроям.

Художній вимисел

У художньому творі завжди присутній вимисел, адже автор не копіює дійсність, а творчо переосмислює її – виводить образ. Художня правда відтак ширша, ніж життєва, бо в творі – розум і душа автора, його особистісне ставлення до героїв.

Ідейність

Театр не розважальне видовище, а „школа життя”: він аналізує його, розкриваючи існуючі протиріччя і їх причини, засуджує зло в людині і суспільстві, пропонує взірці моральності й етичності. Театр – виразник інтересів народу, захисник національних пріоритетів, носій вічних цінностей.

Художність

П’єса повинна бути не тільки ідейно, а й художньо вартісною: відзначатися гармонією композиції, економністю сценічних ефектів, вартісною ідейно-тематичною основою. Її художній рівень знецінюють мелодраматизм інтриги, надмірний етнографізм, вульгарність в акторській грі.

Особливості виконання образів-ролей

Акторська майстерність відзначається природністю і простотою гри, відсутністю позерства і надмірностей. Створюваний образ повинен бути індивідуальним, а водночас типізувати характерні риси представників певного суспільного прошарку.

Єдність концепції твору

Завдання драматурга – писати не ролі для акторів, а п’єсу, в котрій „дружнім ансамблем треба висловити основну ідею”. А навколо ідеї й об’єднуються усі складові частини спектаклю: декорація, костюмерія, танці, музика, акторська гра.

Народність

Театр не може служити якомусь обраному суспільному прошарку, а повинен бути духовно і матеріально доступний усім. Він покликаний давати народну оцінку життєвим реаліям, відбивати потреби народу, його історію і національний характер. Тематика театру повинна охоплювати стан суспільства загалом.

Типовість

У фокусі твору повинні зосереджуватися не „дрібненькі явища”, не „невеличкі хиби”, а „головні недостатки суспільства”. Митець повинен відтворювати характерне й істотне, а не випадкове, дотримуючись при цьому відповідності ролі й місця зображуваного в природньому плині подій.

Комічне

Серйозне

Автор зображує скупість Пузиря гротескно: Пузир, в якого більше ніж в німецькому герцогстві, ходить у кожусі, що „торохтить” і „смердить лоєм”. Через цей кожух його навіть не пускають у земельний банк, прийнявши за жебрака. Шукаючи визиску скрізь, дешево і невигідно продає подарований йому на іменини халат. Викликає сміх естетичний „смак” хазяїна: на халаті вишиті буряки й овечки.

Драматург показує абсурдність життєвого девізу Пузиря „хазяйство або смерть” у трагікомічному плані: хворий радить покликати до нього не лікаря, а фельдшера, чиї послуги обійдуться дешевше. І це „сміх крізь сльози”, оскільки людське життя ставиться нижче за гроші.

Честолюбний Пузир жертвує „на приют”, за що отримує „орден Станіслава другої степені на шию”. А щоб добре було видно нагороду, навмисно підрізає бороду. Комічною є очевидна паралель, проведена між Пузирем і чучелом баранчика: у Пузиря – орден, а в баранчика – медаль.

Назва п’єси „Хазяїн” має іронічний підтекст: автор пише „злу сатиру” на „нову плутократію” (І.Франко) – „хазяїв” не тільки великих землеволодінь, а й людських доль. Карпенко-Карий висміює їхню ницість.

Пузир замолоду важко працював – складав копійку до копійки. Але до робітників, які працюють на нього в нестерпних умовах (мізерна платня, погані харчі, знущання економів) він не має співчуття. Пузир холоднокровно „організовує” бідність мужиків і на ній наживається: скуповує за безцінь худобу в голодуючих селян. Загалом його комерція нечесна, адже його головна мета – „бариші”.

Служба в „хазяїв” деморалізує людину – Феноген і Ліхтаренко стають жорстокими і бездушними – доводять Зозулю до самогубства. Його роздавило „хазяйське колесо”.

Пузир, досягаючи комерційних успіхів, стає вкрай деспотичною особою. Він любить дочку, проте зневажає її бажання вийти заміж за Калиновича. Для нього, мільйонера, обранець Соні – лише „учителишка”.

Швидке збагачення „чумачих” обернено пропорційне до їх духовної бідності: у розмовах із Золотницьким, Калиновичем, Сонею Пузиря зображено підкреслено неосвіченим і приземленим. Він не знає, хто такий Крез, не читав творів Гоголя, ігнорує пожертвування на пам’ятник Котляревському, Втім, загалом байдужий до справ національної культури, освіти й науки. Пузир любить народну пісню.

Разом з тим Пузиреві можна віддати належне: він, вчорашній мужик, зумів зорієнтуватися в пореформеній дійсності. Пузир – підприємливий і цілеспрямований, одне слово, - „хазяїн”. Пузир-невіглас дає освіту дочці. Знаючи ціну заробленій копійці, береже Соню від важкої праці й бідності. Пузир – добрий господар, навіть тяжко хворий слідкує, щоб в його господарстві був порядок.