XIII. Фізичні характеристики планет

Планета

Екваторіальний радіус

Стиснення полюсів

Маса

Густина г/см

Гравітаційне прискорення на екваторі, см/с²

Параболічна швидкість, км/с

Сидеричний екваторіальний період обертання

Нахил екватора до площини орбіти

Візуальне сферичне альбедо

Візуальна зоряна величина

км

Радіусів Землі

Мас Землі

10²⁷ г

Меркурій

2437

0,382

0,0

0,055

0,33

5,5

372

4,3

58^d,65

7

0.06

-0^m,2

Венера

6050

0,950

0,0

0,816

4,87

5,2

887

10,4

243^d,2

324

0.76

-4,1

Земля

6378

1,000

0,0034

1,000

5,98

5,5

981

11,2

23^h 56^m 4^s,1

23 27

0.36

Марс

3394

0,531

0,0052

0,107

0,64

39

376

5,0

24^h 37^m 22^s,6

24 56

0.16

-1,9

Юпітер

71400

11,2

0,062

318

1900

1,3

2500

61

9^h 50^m,5

3 07

0.73

-2,4

Сатурн

60400

9,5

0,103

95,1

568

0,7

1100

36

10^h 14^m

26 45

0.76

+0,8

Уран

24800

3,9

0,06

14,6

87

1,6

959

22

10^h 49^m

82

0.93

+5,8

Нептун

25050

3,9

0,02

17,2

103

1,7

1150

24

15^h 8 1

29

0.84

+7,6

A

Азимут –

кут між площинами небесного меридіана і вертикала даного світила в горизонтальній системі координат. Відраховується в площині математичного горизонту від точки півдня в напрямку до точки заходу і змінюється від 0⁰ до 360°.

Альмукантарат –

мале коло небесної сфери, що проходить через світило і площина якого паралельна до площини математичного горизонту.

Апогей –

точка на еліптичній орбіті супутника Землі, найвіддаленіша від фокуса орбіти, в якому знаходиться Земля (в перекладі на грецьку – Гея).

Апсида –

лінія, що лежить в площині еліптичної орбіти і сполучає найближчу і найвіддаленішу від фокуса точки.

Астероїд –

невелике тіло Сонячної системи кам’янистої структури, неправильної форми, більшість з яких обертається навколо Сонця по орбітах, що розташовуються між орбітами Марса і Юпітера, утворюючи так званий пояс астероїдів. Деякі з астероїдів мають орбіти, що заходять в середину орбіти Меркурія або віддаляються за орбіту Сатурна. Найбільший з астероїдів (діаметр 955 км.) Церера, відкритий 1.01.1801р. італійський астроном Дж. Піацці.

Астрономічна

одиниця –

позасистемна одиниця довжини в астрономії. Дорівнює середній відстані від Землі до Сонця (1 а. о. = 149,6 млн. км.). Значення прийнято Міжнародним астрономічним союзом 1964 р.

Афелій –

точка на еліптичній орбіті супутника Сонця, найвіддаленіша від фокуса орбіти, в якому знаходиться Сонце (в перекладі на грецьку – Геліос)

Б

Болід –

дуже яскравий метеор (спалах метеорного тіла внаслідок його вторгнення у верхні шари земної атмосфери).

В

Вертикал –

велике півколо небесної сфери, яке проходить через світило і точки зеніту та надиру. Цю лінію ще називають колом висот.

Висота світила -

центральний кут між напрямками на світило і точку перетину вертикала даного світила з лінією математичного горизонту в горизонтальній системі координат. Відраховується від площини математичного горизонту до зеніту (надиру) і змінюється від 0⁰ до + 90⁰ (-90⁰).

Висхідний вузол орбіти –

точка орбіти, в якій тіло починає підніматися відносно площини екліптики в північну частину небесної сфери. Висхідний вузол знаходиться на лінії перетину площин екліптики і орбіти планети (лінії вузлів).

Вісь світу –

лінія, яка проходить через центр небесної сфери паралельно до вісі обертання Землі і при перетині з небесною сферою утворює точки північного і південного полюсів світу. Навколо вісі світу небесна сфера виконує добовий оберт в напрямку за годинниковою стрілкою, зворотному до напрямку обертання Землі.

Вітер сонячний –

витоки сонячної плазми, яка розповсюджується радіально від сонця і заповнює сонячну систему до відстаней ~ 100 а.о. Вперше потоки сонячного вітру зареєстровані космічною ракетою “Луна - 2” в 1959р. Склад сонячного вітру – протони, електрони, α – частинки, швидкість – 300 – 700 км/с.

Вольфа числа –

W, визначають степінь активності Сонця за кількістю сонячних плям і обраховуються за виразом W = 10m+n, де m – число груп сонячних плям, n – повне сумарне число плям на видимій півсфері Сонця. Протягом 11-річного циклу сонячної активності числа W змінюються від 0 до ~ 200.

Г

Габбла закон –

залежність швидкості V віддалення позагалактичних джерел від відстані R до них: V = HR, де Н – константа Габбла. Н = 75 (кмс)/Мпк. Швидкість руху позагалактичних об’єктів зростає пропорційно відстані до них. Закон встановив американський астроном Едвін Габбл в 1929 р. Він вказує на розширення Всесвіту.

Галактика –

велетенська зоряна система дископодібної форми з центральним стовщенням, до складу якої входить Сонце, розташоване на краю цього диска на відстані ~ 10 кпк від центра. Діаметр Галактики ~ 30 кпк, кількість зір 2·10¹¹.

Галілеєві супутники –

4 супутники Юпітера: Іо, Європа, Ганімед, Калісто, які були відкриті Г.Галілеєм в 1610 р., коли він вперше використав телескоп.

Герцшпрунга-Рессела діаграма –

залежності характеристик зір: світності (або абсолютної зоряної величини) і спектрального класу (або температури). Названо на честь Е. Герцшпрунга і Г. Рессела, які в 1905 – 1913 рр. досліджували згадані залежності. На діаграмі виділяється 7 основних класів світності і 7 основних спектральних класів.

Годинний кут світила –

кут між площинами небесного меридіана і кола схилення даного світила в першій екваторіальній системі координат. Відраховується в площині небесного екватора від точки його перетину з небесним меридіаном до точки його перетину з колом схилень даного світила в напрямку за годинною стрілкою, якщо дивитися з північного полюса світу. Вимірюється в годинах від 0 до 24.

Голова комети –

ядро комети (снігово-льодяне тіло з частинками пилу) разом з її атмосферою (яка починає виділятися з ядра при наближенні комети до Сонця).

Горизонт математичний –

велике коло небесної сфери, площина якого перпендикулярна до прямовисної лінії. На лінії математичний горизонт розділяють точки півночі і півдня, що утворюються перетином з лінією небесного меридіана, а також точки сходу і заходу, що утворюються перетином з лінією небесного екватора. Ця площина дотична до сфери Землі в точці спостережень, яка є центром небесної сфери.

Грануляція фотосфери –

система виникаючих і згасаючих світлих комірок в найнижчому шарі сонячної атмосфери, які розділені вузькими темними проміжками. Розмір гранули ≈ 1", або ≈ 700 км. Час існування 8 хв.

Д

Добова паралель –

мале коло небесної сфери, яке проходить через світило і площина якого паралельна до площини небесного екватора. Є результатом добового обертання небесної сфери.

Довгота географічна –

в географічній системі координат кут між площинами гринвіцького меридіана і меридіана місця спостережень. Відраховується в площині екватора Землі від гринвіцького меридіана в східному напрямку (східні довготи) і в західному (західні довготи).

Е

Елонгація планет –

максимальний кут віддалення внутрішньої планети (Меркурій, Венера) на своїй орбіті від напрямку Земля-Сонце. Розрізняють східну і західну елонгації.

Екліптика –

видимий річний шлях Сонця на небесній сфері, який утворюється в результаті річного обертання Землі по своїй орбіті навколо Сонця. Це велике коло небесної сфери, площина якого нахилена до площини небесного екватора під кутом 23° 26′.

З

Захід світил –

явище перетину світилом площини математичного горизонту в західній його частині. Точкою заходу світила називається точка перетину лінії добової паралелі світила і лінії математичного горизонту в західній його частині.

Зеніт –

точка перетину прямовисної лінії з небесною сферою над головою спостерігача.

Змінні зорі –

зорі, у яких спостерігають зміну блиску хоча б в одному спектральному діапазоні. Поділяються на дві групи: затемнено-змінні і фізично-змінні. Затемнено-змінні – див. подвійні зорі. Фізично-змінні змінюють свій блиск в результаті процесів, які відбуваються в самій зорі або на її поверхні. Класифікація ф.-з.з. встановлена Комісією № 27 Міжнародного астрономічного союзу і має такі класи:

- еруптивні змінні зорі;

- пульсуючі змінні зорі;

- змінні, які обертаються;

- спалахуючі і новоподібні зорі;

- джерела змінного рентгенівського випромінювання (х-джерела);

- нові і наднові зорі.

Зодіак –

смуга небесної сфери шириною ~ 15° вздовж екліптики, де розташовуються сузір’я, через які проходить Сонце протягом року. Зодіакальні сузір’я мають свою спеціальну символіку: сузір’я Рака – , сузір’я Овна – γ, тощо. При сучасному розподілі небесної сфери на сузір’я в зодіакальному поясі знаходяться території 13 сузірь.

Зоряна величина –

міра освітленості створена небесним світилом на межі атмосфери Землі у площині, перпендикулярній світловим променям; одиниця вимірювання блиску світила. Поняття зоряної величини ввів у ІІ ст. до н.е. Гіппарх. За основу сучасної шкали зоряних величин прийнято закон Погсона. Яскравіші зорі мають менші значення m зоряної величини. Неозброєне око бачить зорі до 6 зоряної величини (6^m). Сонце має m = -26^m,8.

Зоряна доба –

проміжок часу між двома однойменними кульмінаціями точки весняного рівнодення.

І

Інфрачервона астрономія –

розділ астрономії присвячений дослідженню космічних тіл за їх випроміненням в ділянці довжин хвиль від 0,8 мкм (червона границя видимої ділянки) до 1 мм (умовна границя розділення з радіодіапазоном).

К

Квазари –

квазізоряні, позагалактичні, найпотужніші джерела радіовипромінювання. Були відкриті в 1960р. Відомо ~ 1500 квазари. Припускається, що квазари є нестаціонарними ядрами далеких галактик. Відстані до них ~ 650 Мпк., кутові розміри ~ 10".

Квадратура планети –

кут віддалення зовнішньої планети (Марс, Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун, Плутон) на своїй орбіті від напрямку Земля-Сонце, на 90°. Розрізняють східну і західну квадратуру.

Кеплера закони –

три закони руху тіл Сонячної системи.

І. Всі планети рухаються по еліпсам в одному з фокусів яких (загальному для всіх планет) знаходиться Сонце.

ІІ. Радіус – вектор планети за рівні проміжки часу описує рівновеликі площі.

ІІІ. Квадрати сидеричних періодів обертання планет навколо Сонця пропорційні кубам великих півосей їх еліптичних орбіт.

Кільця планет –

складаються з рою, окремих льодяних або вкритих льодом кам’янистих тіл, кожне з яких рухається як супутник планети згідно законам Кеплера. Кільцеві структури дуже різні за розмірами і виявлені у Юпітера, Сатурна, Урана і Нептуна. Вони є наслідком еволюційних процесів в Сонячній системі.

Койпера пояс -

кільце астероїдів, розташоване за орбітою Нептуна. Наявність пояса стала очевидною після 1992 р. Висунув ідею його існування Дж. Койпер. Одним із представників К. п. є Плутон. К. п. є джерелом короткоперіодичних планет. Розташований на відстані 150 а.о. від Сонця.

Коло схилень –

велике півколо небесної сфери, яке проходить через світило і полюси світу.

Комети –

малі тіла сонячної системи, які рухаються навколо Сонця по дуже витягнутих еліптичних орбітам. Складаються з кам’янистих брил, вкритих снігом або льодом, розмірами від сотень метрів до десятків кілометрів. При наближенні до Сонця починають виділятися гази, утворюючи газопилову оболонку – кому (атмосферу), розміри якої поступово збільшуються, витягуючись і формуючи хвіст, який направлено в протилежну від Сонця сторону.

Конфігурацією –

називається взаємне розташування планети, Землі і Сонця. Розрізняють конфігурації внутрішніх планет: східну та західну елонгації, нижнє та верхнє сполучення; конфігурації зовнішніх планет: східна і західна квадратура та протистояння і сполучення.

Космічні швидкості –

три найменші швидкості, які необхідно надати тілу, щоб воно стало відповідно штучним супутником Землі, штучною планетою, або зовсім залишило Сонячну систему.

І космічна швидкість (колова) (~7,91 км/с) характеризує енергію, необхідну для того, щоб тіло рухалося по коловій орбіті, на нульовій висоті над поверхнею Землі.

ІІ космічна швидкість (параболічна) (~11,2 км/с) – щоб тіло рухалося по параболічній орбіті відносно Землі. При збільшенні ІІ космічної швидкості тіло починає рухатися по гіперболі і подолавши Земне тяжіння стає штучним супутником Сонця.

Набувши біля поверхні Землі ІІІ космічної швидкості (~16,7 км/с) тіло рухатиметься по параболі відносно Сонця і залишить Сонячну систему.

Кульмінація світила –

явище проходження світилом через лінію небесного меридіана. Розрізняють верхню кульмінацію (коли світило перетинає небесний меридіан в тій його частині, де розташована точка зеніту) і нижню кульмінацію (коли світило перетинає небесний меридіан в тій його частині, де розташована точка надиру.

М

Метеор -

атмосферне явище, коли частинка космічного пилу потрапляє, на великій швидкості (~20 км/с), в густі шари земної атмосфери, згорає і утворює світловий слід – смугу.

Метеорит –

тіло, яке впало на поверхню Землі з міжпланетного простору; є залишком метеорного тіла, яке не повністю згоріло в атмосфері Землі. На поверхні Землі відомо більше ста кратерів (0,2 км – 100 км) метеоритного походження. На тілах Сонячної системи (Місяці, Меркурії, ряду супутників) поверхня теж вкрита такими кратерами. За складом метеорити поділяють на: кам’яні, залізо – кам’яні і залізні.

Метеорний потік -

явище, що виникає в атмосфері планети при її зустрічі з метеорним роєм – компактною групою метеорних тіл, які рухаються по близьких орбітах і пов’язані спільністю походження. Більшість метеорних роїв утворюється в результаті розпаду комет. Коли планета перетинає ту частину рою, де концентрація частинок висока, то спостерігається метеорний дощ. Земля перетинає метеорний рій в одному місті орбіти, тобто в певний час року, тому ми щорічно спостерігаємо потік Персеїд в серпні, Леонід в листопаді тощо. Назви потоків відповідають назвам сузірь, в яких знаходяться їх радіанти. Метеорні рої поступово руйнуються, можуть існувати до сотень тисяч років.

Місячна доба -

період обертання Місяця навколо осі, що дорівнює 27,32 середніх сонячних діб. Цей період дорівнює періоду обертання Місяця по орбіті навколо Землі, тому Місяць повернутий до Землі завжди однією і тією ж стороною.

Н

Надир –

точка небесної сфери, яка є її перетином з прямовисною лінією і протилежна до зеніту.

Небесна сфера –

уявна сфера довільного радіуса, центром якої є око спостерігача і на поверхні якої розташовані світила так, як їх видно на небі в деякий момент часу, без врахування реальних відстаней до них. Використовується для визначення координат небесних об’єктів.

Небесний

меридіан -

велике коло небесної сфери, яке проходить через точки північного полюса світу, зеніт, південного полюса світу і надир. При перетині з колом математичного горизонту утворює точки півночі N і півдня S.

Небесний екватор –

велике коло небесної сфери, площина якого перпендикулярна до вісі світу і паралельна до площини земного екватора. При перетині з лінією математичного горизонту утворює точки сходу Е і заходу W.

Ніч біла –

спостерігається на географічних широтах φ > 60°34´ в день літнього сонцестояння, 22 червня, коли кінець вечірніх громадянських сутінків співпадає з початком вранішніх, тобто сутінки тривають всю ніч.

Ніч полярна –

спостерігається на полюсах Землі, триває півроку, на північному полюсі від дня осіннього рівнодення 23 вересня до дня весняного рівнодення 21 березня, на південному від 21 березня до 23 вересня.

Нутація –

невеликі коливання земної осі, зумовлені притяганням Землі Сонцем і Місяцем. Відкрив в 1737р. Дж. Брадлей. Накладаються на прецесійний рух земної осі.

О

Орбітальна швидкість –

швидкість руху космічного тіла по орбіті. Визначається другим і третім законами Кеплера. У планет Сонячної системи середні орбітальні швидкості змінюються від ~ 57 км/с (Меркурій) до ~ 4 км/с (Плутон). Земля рухається з середньою орбітальною швидкістю ~ 30 км/с.

П

Паралакс –

(відхилення) візуальне зміщення об’єкта внаслідок переміщення ока спостерігача. Паралакс залежить від напряму і величини переміщення спостерігача та віддалі між спостерігачем і об’єктом. Паралактичні зміщення світил на небесній сфері зумовлені рухом спостерігача разом з Землею. Розрізняють добовий паралакс (кут, під яким зі світила можна бачити радіус Землі) і річний паралакс (кут, під яким зі світила можна бачити велику піввісь земної орбіти). Добові паралакси помітні лише у світил (тіл) Сонячної системи, наприклад, у Місяця – 57´2,6″, у Сонця – 8,79″ і не помітні у зір. Річні паралакси служать для знаходження відстаней до зір.

Парсек –

одиниця віддалі в астрономії. 1 пк – це така відстань, з якої радіус Земної орбіти видно під кутом 1″.

1 пк = 206265 а.о.; 1 а.о. = 149,6 млн.км. Відстань до найближчої зорі Проксіма в сузір’ї Центавра – 1,32 пк.

Перигелій –

точка орбіти, в якій планета знаходиться на мінімальній відстані від Сонця. Для зір використовується термін – периастр, для Місяця – перигей.

Полуденна лінія –

лінія небесної сфери, яка отримується при перетині площини небесного меридіана і площини математичного горизонту; сполучає точки півночі N і півдня S.

Полярне сяйво –

явище світіння в навколоземному космічному просторі. Виникає навколо геомагнітних полюсів (вісь дипольного магнітного поля Землі нахилена до вісі її обертання під кутом 11⁰,5 на геомагнітних широтах 67-70⁰). В цих широтах силові магнітні лінії згущені і майже перпендикулярні до Земної поверхні. Через це заряджені частинки сонячного вітру, рухаючись вздовж силових ліній, потрапляють у верхні шари атмосфери Землі, збільшують її іонізацію і викликають полярні сяйва на висоті від 400 до 1000 км над поверхнею Землі.

Пояси радіаційні –

області земної магнітосфери, в яких магнітне поле Землі утримує заряджені частинки. Виявлені у 1958 р. за допомогою штучних супутників Землі. Частини можуть перебувати в поясі радіаційному від секунд до кількох сотень років. Розрізняють три пояси радіаційні. І – на відстані від центра Землі 1,5 R_Θ і з наявністю протонів високих енергій.

ІІ – на відстані від 1,5 R_Θ до 8 R_Θ, з наявністю протонів малих енергій.

ІІІ – зовнішній пояс з наявністю електронів. Походження П. р. пов’язане зі складними процесами взаємодії магнітосфери Землі з сонячним вітром.

Пояси кліматичні (теплові) –

проведені по поверхні Землі за географічними паралелями. Розрізняють п’ять поясів кліматичних.

І – жаркий пояс, обмежений двома географічними паралелями з широтами φ=±23°26'. Ці паралелі називають тропіком Рака (φ=+23°26') і тропіком Козерога (φ=-23°26').

ІІ – північний помірний пояс, обмежений тропіком Рака і північним полярним колом (φ=+66°34').

ІІІ – південний помірний пояс, обмежений тропіком Козерога і південним полярним колом (φ=–66°34').

IV – північний холодний пояс лежить вище північного полярного кола.

V – південний холодний пояс лежить нижче південного полярного кола.

Прецесія –

повільний рух осі обертання Землі по коловому конусу (кут при вершині 23°,5), вісь симетрії якого перпендикулярна до площини екліптики. Період повного обертання осі ≈ 26000 років. Відкрив Гіппарх у ІІ ст. до н.е. Внаслідок прецесії точка весняного рівнодення переміщується вздовж екліптики за рік на 50,″26 назустріч видимому річному руху Сонця.

Протистояння –

конфігурація, коли планета і Сонце знаходяться в діаметрально протилежних напрямках від Землі.

Пряме піднесення –

координата другої екваторіальної системи координат. Відраховується від точки весняного рівнодення вздовж лінії небесного екватора до точки його перетину з колом схилень світила в напрямку проти годинникової стрілки, якщо дивитися з північного полюса світу; вимірюється в годинах і змінюється від 0 до 24.

Р

Радіант –

точка небесної сфери в якій уявно перетинаються напрями руху метеорів і яка здається джерелом одного метеорного потоку.

Реголіт –

поверхневий шар поверхні Місяця, який є сумішшю дрібних уламків гірських порід, скляних часток і зцементованих уламків (брекчій). Реголіт має низьку теплопровідність і відіграє для Місяця роль термостата; на глибині 1м вже не відчуваються поверхневі коливання температур, які сягають ~ 300°C на поверхні. Середній діаметр часток реголіту менше 1мм. Товщина шару реголіту від 4 до 12м.

Рефракція атмосферна –

рефракція світла, зумовлена заломленням світлових променів в атмосфері. Внаслідок рефракції спостерігач бачить об’єкти не в напрямі їх дійсного положення, а в напрямі дотичної до заломлених променів в точці спостережень; тоді світило здається розміщеним вище над горизонтом.

Рівняння часу –

різниця між справжнім і середнім сонячним часом. Ця різниця зумовлена тим, що справжній сонячний час нерівномірний через: 1) нерівномірність видимого руху Сонця по небу (що є відображенням руху Землі по еліптичній орбіті);

2) нахил площини екліптики до небесного екватора.

Протягом року рівняння часу змінюється від – 14,3 хв. (12 лютого) до + 16,4 хв. (4 листопада) і чотири рази дорівнює 0 (16 квітня, 14 червня, 1 вересня і 25 грудня).

С

Сарос –

(повторення), проміжок часу, через який повторюється порядок сонячних і місячних затемнень. Був відомий в Єгипті і Греції за кілька століть до н.е. Протягом одного саросу відбувається 42 – 43 сонячних і 28 місячних затемнень. Тривалість саросу 18 років 11,3 доби.

Світловий рік –

одиниця вимірювання відстані в астрономії, яка дорівнює відстані, що проходить світло за 1тропічний рік. 1 св. рік = 9,46·10¹⁵м або 0,307 парсека. Відстань від центра Галактики ≈ 30 тис. св. років, діаметр Галактики ≈ 100 тис. св. років.

Системи лічби

часу –

місцевий, поясний (літній), всесвітній. Визначаються положенням меридіан Землі, де вимірюється час. Розрізняють місцевий зоряний час, місцевий справжній сонячний час, місцевий середній сонячний час.

Сонцестояння –

момент часу, коли центр сонячного диску під час видимого руху по небесній сфері досягає найбільшого за абсолютною величиною схилення (±23°27′). Сонцестояння буває двічі на рік: літнє () – 21 або 22 червня, коли координати Сонця в другій екваторіальній системі є α = 6^h, δ = + 23°27′; зимове (ξ) – 21 або 22 грудня, коли α = 18^h, δ = – 23°27′.

Сонця місце в Галактиці –

Сонце розташоване на периферії нашої Галактики на відстані ~ 8,5 кпк від її центру. Швидкість обертання Сонця навколо центра Галактики ~ 250 км/с. Період обертання  200 млн. років, який називають галактичним роком.

Сонячна доба справжня –

проміжок часу між двома однойменними кульмінаціями центру точки сонячного диску. Сонячна справжня доба є однією з одиниць вимірювання часу, яка використовується в наукових астрономічних дослідженнях.

Сонячна доба середня –

проміжок часу між двома послідовними однойменними кульмінаціями точки середнього екваторіального сонця. Сонячна середня доба є одиницею вимірювання часу в шкалі всесвітнього часу UT (Universal time). Точкою середнього сонця є теоретична точка, яка рівномірно рухається по небесному екватору.

Схилення світила –

в першій і другій екваторіальних системах координат центральний кут між напрямками на світило і точку перетину кола схилень даного світила з лінією небесного екватора. Вимірюється від площини небесного екватора і змінюється від 0⁰ до + 90⁰ в напрямку до північного полюса світу і від 0⁰ до – 90⁰ в напрямку до південного полюса світу.

Т

Таласоїди –

утворення на зворотному (невидимому з Землі) боці Місяця, які представляють собою світлі області, понижені відносно поверхні. На відміну від звичайних морів видимої сторони названі таласоїди (з грецької – мореподібні).

Термінатор –

лінія на диску планет (супутників), що розділяє освітлену та неосвітлену частини диску.

Тропічний рік –

проміжок часу між двома послідовними проходженнями Сонця через точку весняного рівнодення γ.

1 тропічний рік = 365,242196 середніх сонячних діб. Тропічний рік є основою сонячного календаря.