2. Формули прикріплення у міжнародному приватному праві.

Формули прикріплення є результатом узагальнення най­поширеніших двосторонніх колізійних прив'язок і визна­чення їх основних видів. Формули прикріплення дають можливість якомога швидше і достовірніше встановити на основі колізійної прив’язки право якої держави повинно бути застосовано.

Розглянемо основні формули прикріплення, що застосовуються у міжнародному приватному праві.

1). Особистий закон фізичної особи.

Згідно даної прив’язки визначається правовий статус фізичної особи, її право- та дієздатність, а також особисті та інші права. Різновидами особистого закону фізичної особи є:

а) закон громадянства — оз­начає застосування права тієї держави, громадянином якої є дана особа;

б) закон місця проживання (Іех сіотісіїіі) — означає за­стосування права тієї держави, де відповідна особа постійно чи переважно проживає.

Необхідно зазначити, що сьогодні розширюється коло держав, які все частіше використовують так звану „зміша­ну систему” особистого закону (тобто застосовуються обид­ва варіанти), що підвищує його ефективність.

Прикладом особистого закону фізичної особи може бути п. 1 ч. 2 ст. 23 Мінської конвенції 1993 року «Про правову допомогу та пра­вові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних спра­вах»: «Дієздатність фізичної особи визначається законодав­ством Договірної Сторони, громадянином якої є дана особа. Дієздатність особи без громадянства визначається за правом держави, в якій вона має постійне місце проживання».

Стаття 16. Особистий закон фізичної особи

1. Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є.

2. Якщо фізична особа є громадянином двох або більше держав, її особистим законом вважається право тієї з держав, з якою особа має найбільш тісний зв’язок, зокрема, має місце проживання або займається основною діяльністю.

3. Особистим законом особи без громадянства вважається право держави, у якій ця особа має місце проживання, а за його відсутності — місце перебування.

4. Особистим законом біженця вважається право держави, у якій він має місце перебування.

5. При визначенні особистого закону відповідно до частин другої і третьої цієї статті вважається, що якщо недієздатна особа змінила місце свого проживання без згоди свого законного представника, то така зміна не спричиняє зміну особистого закону такої особи.

2). Закон «національності» юридичної особи

За допомогою цього закону вирішується:

a) чи може це об’єднання розглядатись як юридична особа;

b) об’єм правоздатності ЮО;

c) повноваження органів управління ЮО;

d) порядок створення, ліквідації. реорганізації ЮО;

e) доля майна ліквідованої ЮО і т.д.

Закон «національності» юридичної особи використовується при вирішенні колізій законів, пов'язаних з правовим положенням іноземної юридичної осо­би. Дана формула прикріплення передбачає застосування права тієї держави, якій належить юридична особа.

Міжнародній практиці відомі різноманітні варіанти ви­значення «національності» юридичної особи, тобто при ви­борі ознак для визначення особистого статусу юридичної особи немає єдиної думки.

а) Ознака (критерій) «інкорпорації» юридичної особи при­таманна країнам англо-американської системи права (але відома і праву інших країн), практика яких вирішує питан­ня особистого статусу юридичної особи за законом місця реєстрації її статуту.

б) На відміну від англо-американського права, практика країн континентальної Європи додержується ознаки «осі­лості» юридичної особи, а «осілість» звичайно визначаєть­ся за місцем знаходження адміністративного (управлінсь­кого) центру юридичної особи.

в) У деяких країнах Близького Сходу «національність» юридичної особи визначається з урахуванням основного місця фактичного здійснення діяльності юридичної особи.