Тема 19

ДУХОВНЕ ЖИТГЯ СУСПІЛЬСТВА. СУСПІЛЬНА СВІДОМІСТЬ І КУЛЬТУРА

Будь-яка істинна філософія є духовною квінтесенцією свого часу

К. Маркс

Сутність духовного Суперечливий процес розпитку суспільних

життя суспільства вілносин, зростання ролі суб'єктів цих від

носин, людини, особистості зумовлює необхідність пошуку оптимальних шляхів функціонування, збагачення духовного житгя суспільства. Особливо важливого значения теоретико- філософське дослідження цієї проблеми набуває у наш час. Об’єктивними причинами, що актуалізують важливість проблем духовного життя суспільства, розробку нових, нетрадиційних підходів до шляхів їхнього вирішеним є: всебічне відродження національного в культурі, духовності, його зближення з загальнолюдським на основі зростаючої інтеграції жипя народів; гостра необхідність становлення нової якості духовності людей, їхнього менталітету', культури, мислення, свідомості; утвердження ефективних шляхів формування, виховання духовності, культури, свідомості людей, які б найповніше реалізовували духовний потенціал особистості; переосмислення класичних парадигм розвитку духовного житгя суспільства.

Головне завдання, яке стоїть перед суспільством у сфері духовного життя, полягає в тому, щоб створити умови для найповнішого освоєння людиною багатогранного потенціалу як української, так і світової духовності й культури. Надзвичайно важливо також створення умов для всебічної самореалізації духовно-кулыурного потенціалу, суппсних сил людини, свого власного духовного світобачення і світосприйняття.

Який же зміст духовного життя суспільства? Духовне життя суспільства - це надзвичайно широке поняття, шо включає в себе багатогранні процеси, явища, пов’язані з духовною сферою життєдіяльності людей; сукупність ідей, поглядів, почуттів, уявлень людей, процес їх виробництва, розповсюдження, перетворення суспільних, індивідуальних ідей у внутрішній світ людини. Духовне життя суспільства охоплює світ ідеального (сукупність ідей, поглядів, гіпотез, теорій) разом з його носіями.–соціальними суб'єктами – індивідами, народами, етносами. В цьому зв’язку доречно говорити про особисте духовне життя окремої людини. її індивідуальний духовний сві т, духовне життя того чи іншого соціального суб’єкта – народу, етносу, чи про духовне житія суспільства в цілому. Основу духовною життя стано-

501

нить духовний сип люлини –її духовні иінності. світоглядні орієнтації. Разом з тим, духовний світ окремої людини, індивідуальності неможливий поза духовним життям суспільства. Тому духовне життя цс завжди діалектична єдність індивідуального і суспільного, “ке функціонує як иіливідуально-суспільпе.

І^ігатофаннкть духовного життя суспільства включає в себе гакі скла- дові: духовне виробництво. суспільна свідомісп, і духовна культура

Духовне виробництво здійснюється в нерозривному взаємозв'язку з іншими видами суспільного виробництва. Як надзвичайно важлива складова суспільного виробництва духовне виробництво – не формування духовних потреб людей, насамперед виробництво суспільної свідомості. Суспільна свідомість € сукупністю ідеальних форм (понять, суджень, поглядів, почуттів, ідей, уявлень, теорій), які охоплюють і відікорюють суспільне буття, вони вироблені людством у про цесі освоєння природи і соціальної історії.

Маркснсіська традиція виходила з тези, шо суспільне буггя визначає суспільну свідомість, а не навпаки. На цьому грунтувалось основ пе питання філософії. Але всяка абсолютизація значення суспільного буггя чи суспільної свідомості з погляду теоретичного пе виправдана. Життєдіяльність суспільства – це завжди складний, суперечливий процес органічної єдності матеріального і духовного, ідеального, суспільного буггя ті суспільної свідомості, шо взаємодоповнюють один одного, постаючи одночасно як відносно самостійні явища.

Суспільна свідомість, таким чином, ие тільки відображає суспільне бупя, а й творить його, здійснюючи випереджаючу, прогностичну функцію шодо суспільного буггя.

Випереджаюча роль суспільної свідомості саме і проявляється в ії соціальній активності. Вона пов'язана головним чином з науково-теоретичним рівнем відображення дійсності, глибоким усвідомленням суб'єктом своєї відповідальності за проірсс суспільства. Теорії, ідеї не можуть обмежуватись лише ідеальним існуванням, а. відображаючи певні інтереси людей, здатні перетворюватись у реальність, втілюватись у практику. Активність, функціонально-регулятивний зміст цінностей суспільної свідомості слід розуміти як цілеспрямований вплив на суспільну практику, на хід її розвитку шляхом мобілізації духовної енергії людей, підвищення їхньої соціальної активності. Реалізацій регулятивної функції суспільної свідомості створює необхідні передумови для функціонування її як соиіально-перетворюючої сили, шо справляє значний вплив на активно-творчу діяльність людей. їхній світогляд, ідеали. Все це дає підстави говорити про те, шо в сучасних умовах докорінних, якісних змін у суспільстві процес розвитку суспільної свідомості мас розглядатися як важлива умова реалізації багатої ранних завдань, шо стояіь перед людством, як активний, мобілізуючнй, інгеїруючпй фактор прогресу суспільства, утвердження ііого свободи.

Тому пронес формування і збагачення суспільної свідомості особистості виступає не тільки як мета, а іі як передумова здійснення багатогранних завдань пошуку шляхів вирішення суперечностей суспільного розвитку. Коли ідеї, почуття, що становлять сутність суспільної свідомості, оволодівають людьми, стають матеріальною силою. то вони виступають як важлива рушійна сила всебічного прогресу суспільства. Тим самим цінності суспільної свідомості, процес її формування і функціонування виступають як специфічний інструмент регулювання суспільного розви тку.

Ллє суспільна свідомість за певних обставин здатна виступати і деструктивною силою суспільного розвитку, гальмуючи поступальний хід соціального прогресу. Ike залежить віл того, якому соціальному суб'єкта належать ті чи інші ідеї, якою мірою вони адекватні національним і загальнолюдським цінностям, розкриттю духовного поте н і ііалу (>собисгості.

Важливою рисою відносної самостійності суспільної свідомості є наступність у її розпитку: ідеї, теорії, все те. шо становить зміст духовного життя суспільства, не виникає на новому міспі, а формується і утверджується на основі духовної культури минулих епох, котрі представляють безперервний процес функціонування іі розвитку суспільства.

Суспільна свідомість може існувати тільки тоді, коли є конкретні її носії – людина, соціальні трупи, спільності, конкретні особистості та інші суб’єкти. Без основних носіїв суспільної свідомості – конкретних людей – вона неможлива. Тому суспільна свідомість здатна існува ти і повноцінно функціонувати тільки в індивідуальному, тобто через індивідуальну свідомість, шо є духовним світом даної конкретної особистості. її поглядами, почуттями, уявленнями, настроями.

Суспільна та індивідуальна свідомість перебувають у діалектичнім глності, оскільки у них загальне джерело – буїтя людей, в основі якого лежить практика. Разом з тим діалектична єдність суспільної та індивідуальної свідомості не означає їхньої абсолютної ідентичності. Індивідуальна свідомість конкретніша, багатогранніша, ніж суспільна. Вона включає в себе неповторні, властиві тільки даній людині особливості, шо формуються на основі специфічних особливостей її конкретного буїтя. Важливим є врахування тієї обставини, що свідомість індивіда є не тільки знання, а й ставлення до буття, до діяльності і до самої сшдомості. З іншого боку, суспільна свідомість – не не просто арифметична сума індивідуальних свідомостей, а нова якість. Суспільна свідомість, порівняно з індивідуальною, відображає об'єктивну дійсність глибше, повніше, а отже, і багатше. Вона абстрагується від тих чи інших конкретних характеристик, властивостей індивідуальної свідомості, вбираючи в себе найбільш значиме, суттєве. Тим самим суспільна свідомість ніби підноситься над свідомістю інливі-

лів. Однак зазначене не означає нівелювання свідомості індивіда. Навпаки, врахування специфіки індивідуальної свіломості, її оагато- грапності, неповторності всього юго, що становигь сутність духовності особистості, с надзвичайно важливою умовою формування та розвитку цінностей духовної культури, свідомості людини.

Буденна і теоретична Суспільна свідомість є надзвичайно складним явищем, що має динамічну, складну

свідомість

структуру, яка зумовлюється структурою суспільного бупя. Одним з елементі” структури суспільної свідомості є її різні рінні – буденна і теоретична свідомість, ідеологія та суспільна психологія.

Функціонування таких явищ, як буденна та теоретична свідомість зумовлене насамперед суперечливим характером об'єктивної дійсності, шо характеризується великою багатогранністю протилежних, взаємодоповнюючих і одночасно взаємовиключаючих явищ, процесів, моментів, сторін, які відповідним чином відображаються па якісно різних рівнях суспільної свідомості. Відбиваючи різну міру логічної си- стематизованості і узагальнення буггя, буденна та теоретична свідомість становлять якісно різні (відповідно нижчий і виший) рівні суспільної свідомості. Ці рівні є мірою відображення глибини пізнання людиною об’єктивної дійсності, суспільного жи ггя, ступенем ЇЇ практичної діяльності в даній сфері.

Буденна та теоретична свідомість характеризують певний зріз структури суспільної свідомості, фіксуючи її компоненти в міру проникнення в сутність тих явищ суспільного житгя, що виступають об’єктом пізнання. Буденна свідомість як сукупність конкретних умов життєдіяльності людей розвивається на основі їхнього повсякденного досвіду. Вона охоплює об'єкт відображення, як правило, з неприхованої. очевидної сторони. Тому відображення об'єктивної дійсності шляхом буденної свідомості суперечливе, вона відстає від суспільного бутгя. Буденніш рівень суспільної свідомості включає в себе емпіричні знання про об'єктивні процеси, погляди, настрої, традиції, почуття. волю. Теоретичний же рівень суспільної свідомості виходить за межі емпіричних умов буття людей і виступає у вигляді певної системи поглядів, прагне проникнути в саму суть явищ об’єктивної дійсності, розкрити закономірності їхнього розвитку та функціонування. Тільки теоретична свідомість здатна вловити закономірні тенденції розвитку суспільного житгя, складну діалектику його розвитку у всій її складності та баїатоіранності. Вона спрямована на виявлення найбільш суттєвих рис названих процесів.

Однак буденну свідомість не слід розглядати як якусь неповноцінну, поверхову, неминуче обмежену. В межах своєї предметної сфери вона дає досить істинне знання. Неможливо глибоко досліджувати

504

сутність побутової свідомості, обмеживши її лише видимими проявами. Вона як феномен значно складніша і суперечливіша. В процесі практичної діяльності, у певних рухомих межах можна керуватися здоровим глуздом, шо лежить в основі буденної свідомості.

Буденна свідомість у міру поглиблення пізнання процесів суспільного розвитку постійно еволюціонізує, безперервно ускладнюється, залишаючись у гой же час неоднорідною. Розвиток буденної свідомості в сучасних умовах здійснюється під впливом суперечливих процесів, шо відбуваються в світі, в нашій країні, зокрема під впливом неоднозначного пошуку шляхів виходу суспільства із кризи, національного відродження, утвердження загальнонаціональних цінностей, загальнолюдських ідеалів. Проникнення елементів нового знання про світ, його справжніх цінностей у буденну свідомість, хворобливий перегляд вигаданих цінностей, пссвдоідсалів призводить до певної її ■георетизації. насичення принципово новим змістом. Атому наповнення буденної СВІДОМОСТІ повсякденним'ДОСВІДОМ, переважно емпіричним знанням, пс означає. їло їй не властиві ніякі теоретичні побудови.

Таким чипом, як рівень суспільної свідомості буденна свідомість не залишається незмінною. Зміни, шо відбуваються в ній, все більше пов'язані із виведенням її змісту за межі панівних догм, вузькості, тільки чуттєвих аспектів свідомості, фіксації лише зовнішньої сторони суспільно-практичної діяльності людей. Важливо, шоб буденна свідомість як компонент структури суспільної свідомості максимально повно відходила від неправильного, ілюзорного, спотвореного відображення об'єктивної дійсності, все більш повно переводилась у сферу відповідності її суспільному буттю, мінного знання, наповнювалась елементами загальнолюдських цінностей. Практика свідчить, шо інколи складається ситуація, коли буденна свідомість досить оперативно. хоча і поверхово, реагує на суперечності, проблеми, що скла- лаються в суспільному бутті, а теоретична свідомість чи не бачить їх. чи не вважає за потрібне звертати увагу на свій рівень узагальнення.

І ому так важлива активізація ролі теоретичного рівня суспільної свідомості для аналізу суперечливої сфери суспільних відносин. Адже пльки нін здатний виявити суїтєаі, необхідні та загальні сторони різних процесів. У той же час теоретичному рівню суспільної свідомості важливо переборювати традицію негативного чи зневажливого ставлення до буденної свідомості як неповноцінного, поверхового явиша.

Розглядаючи проблеми суперечливого характеру розвитку суспільної свідомості з погляду відображення об’єктивної реальності її носіями. для яких характерні як теоретичний, так і буденний її рівні, необхідно пам’ятати, шо в практичній діяльності пони (рівні) перебувають у діалектичній єдності і взаємозалежності. Неприпустимий відрив теоретичного рівня такої свідомості від буденного, оскільки цс неминуче призводить до схоластики, догматизму, відірваност і від практ ики. Діа

лектика розпитку суспільноїсвідомості означає насамперед переплетіння названих протилежностей. їх взаємопроникнення, постійні внутрішні суперечності між ними, через вирішення яких вона і відбувається.

Суспільна психологія Важливими елементами структури суспіль-

й ідеологія ^ио' свідомості виступають суспільна психо

логія та ідеологія.

Суспільна психологія являє собою сукупність поглядів, почуттів, емоцій, настроїв, звичок, традицій, звичаїв, шо виникають у люден під впливом безпосередніх умов їхньої життєдіяльності через призму їхніх повсякденних інтересів. Суспільна психологія виступає як безпосередня реакція на умови життя людини, є першим ступенем чуттєвого сприйняття всієї багатогранності суспільного буття. Вона – важлива умова становлення духовної культури людини, а ідеологія перетворюється в рушійну силу, лише проникаючи в сферу психології. Тому важливою особливістю загального процесу формування суспільної свідомості є цілеспрямований розвиток соціально-психологічних стереотипів, мислення та діяльності, оскільки соціально- пснхологічнніі компонент, емоційно-вольова сторона духовного світу людини мас неабияке значення встановленні цілісної особистості, гармонійних людських стосунків. Як первинна сфера суспільної творчості, специфічний її пласт, психологія відображає об’єктивну дійсність. як правило, суперечливо. Тому часто вона виступає як стихійна, консервативна основа збереження і закріплення пережитків, негативних стереотипів минулого в свідомості людей. Однак, хоча в суспільній психологи досить вагомий елемент стихійності, зводити ії винятково до сфери стихійного регулювання невиправдано.

Діалектика розвитку суспільної свідомості полягає в суперечливому переході суспільної психології в ідеологію, спонукаючи тим самим ао якісних змін у пін (суспільній свідомості). Якшо суспільна психологія постає як чуттєва сторона духовних цінностей люлиііи. суспільної свідомості, безпосередній відображає буття людей, як правило, в стихійній, несистематизованін формі, не фіксуючи глибинних, а лише зовнішні сторони людської діяльності, то ідеологія являє собою сукупність ідей, поглядів, що у систематизованій, логічно стрункій формі відображає соціально-економічні умови житгя людей. Ідеологія виступає як виший науково-теоретичний рівень духовних цінностей.

У роки духовного, ідеологічного диктату, пану вання ідеологічних постулатів іа догм у нашій країні з ідеології було значною мірою вихолощено її творчо-гуманістичний плюралістичний зміст, эагалыю- люлську, демократичну, духовно-моральну основу. Вона, будучи частиною офіційної ідеології, виступала як ідеологія панування. Тому життя рано чи пізно неминуче мало спростувати певні догми нашої колишньої ідеології, багато положень якої не відповідали дійсності.

У сучасних умовах докорінних змін, шо відбуваються в світі, зокрема и сфері духовних процесів, важливим < переосмислення змісту і ролі ідеології в духовному житті суспільства. Нова якість сучасного розуміння ідеології полягає u тому, що ми маємо пам'ятати: ніяка ідеологія не повинна набувати характеру державної, офіційної, примусової. носити монополістичний характер, утолізуватися, а виходити з ідеологічного плюралізму, суперництва різних ідеологій. Старий зміст ідеологічних принципів баїаго в чому був пов'язаний з ідеологічним диктатом, духовним насиллям над особистістю, маніпулюванням ЇЇ свідомістю, мало залишав місця для своєрідності індивідуальних проявів людей. А тому найважливіше завдання нової ідеології полягає в утвердженні духу суверенності та незалежності ідейних, ідеологічних орієнтацій особистості, свободи визначення світоглядних ідеалів. що заперечує нав’язування будь-яких поглядів. Конструктивна ідеологія мас адекватно відбивати буггя. грунтуючись не на шеологе- мах. а па ідеалах гуманізму, вільної ідейної орієнтації та плюралізму, суспільної свідомості, пе допускаючи ідеологізації суспільного життя

При всіх відмінностях між соціальною психологією та ідеологією їхнє формування має здійснюватись в органічній єдності, оскільки межа між ними дуже відносна і передбачає взаємопроникнення їх одна в одну. А тому в розвитку суспільної свідомості конче необхідним є врахування особливостей функціонування як психологічних, гак і ідеологічних моментів, оскільки прорахупки н цій сфері здатні привести ло незворотпих негативних процесів у становленні в людей •іухошюї культури.

Важливе місце в структурі суспільної свідомост і належить масовій свідомості. Сучасне суспільство породжує, новин тни масової свідомості. В умовах пізнання людиною багатогранності світу вона поступово набуває пекною мірою рис науково-практичного відображення іійсноегі. що сполучає і побутове, іі ідейно-теорет ичне. Масови'і свідомості. на відміну від побутової, все більше властиве засвоєння елементів У'загадьнсно-георетичннх уявлень про дійсність. Масова свідомість інтегрує в собі духовно-ідеологічне і побутово-психологічне відображення об’єктивної дійсності, здатна поступово піднятися ло рівня глибокого розуміння відповідальності особистості, усвідомлення її ролі в утвердженні прогресу, свободи суспільства. Однак процес відображення відбувається складно, неоднозначно і суперечливо.

Таким чином, масова свідомість являє собою ідеологічно-психологічний феномен, сукупність поглядів, уявлень, думок, наеіроів, оцінок, норм, почугпв певної соціальної групи, етнічної спільності, вироблених у процесі їхньої діяльності. Масова свідомість включає в себе найрізнобічніип духовні утворення – елементи теоретичної та иобуювої свідомості, ідеології та психології, логічного, раціонального, послідовного ти внутрішньо суперечливого відображення об'єк-

швної дійсності, своїх спсиифічних інтересів у системі суспільних відносин. Такий специфічний характер масової свідомості. її особливу тонкість і делікатність, суперечливість га неоднозначність становлення і функціонування особливо важливо враховувати в процесі формування духовної культури особистості.

Відзначаючи якісні зміни, що відбуваються в розвитку масової свідомості, разом з тим не їй pro перебільшувати її роль у формуванні духовної культури людей. При всіх прогресивних змінах, шо вілбува- іот!.ся в ній. їй властива обмеженість, яка не дає змоги глибоко відображати об'єктивну дійсність, браги активну участь у формуванні в особистості наукового бачення світу. Це під силу тільки науково-теоре- іичному рівшо відображення дійсності. Пронеси суспільного буїтя, випереджають рівень масової свідомості. Передові ідеї, пов’язані з усвідомленням необхідності підвищення соціальної активності людей на шляху по прискорення прогресу суспільства, його свободи, гармонізації суспільних вілносин. ше не оволоділи повною мірою масовою свідомістю, не знайшли в пій достатнього відображення. В ньому полягає суперечливий характер розвитку як масової свідомості, так і суспільної свідомості в цілому.

Форми суспільної У попередній частині теми ми з’ясували суі-

свідомості иістьта структуру суспільної свідомості. Роз

глянемо тепер основні форми суспільної свідомості та пронес і особливості їхньою формування й розвитку в сучасних умовах.

У кожному сучасному суспільстві надзвичайно важливою формою суспільної свідомості с політична свідомість. Політична свідомість є відображенням політичних вілносин. політичної діяльності, шо вибувається в суспільстві. Вона с сукупністю ідей, поглядів, вчень, політичних установок, тих чи інших політичних методів, з допомогою яких обірунтовуються і втілюються вжиття політичні інтереси суб'єктів політичних процесів. Політична свідомість включає в себе ідеологічний та нснхолоіічний аспекти. Перший аспект пов’язаний з політичною ідеологією як системою поглядів, ідей, шо відображають корінні інтереси певних соціальних спільностей – верств, груп, страт тощо. Другий аспект безпосередньо пов’язаний з політичною психологією, то грунтується на несистсматизованих поглядах, почуттях, настроях певних суб’єктів політичних відносин.

Політична свідомість відображає свідомо та цілеспрямовано регульовані політичні процеси, відносини, спілкування, а тому тісно взає мопов’язана з політикою. Політика як найважливішим вид людської діяльності, пов'язаний з корінними економічними інтересами соціальних суб'єктів, є надзвичайно складною сферою суспільних вілносин.

Політична свідомість, політична ІДСОЛОІТЯ пронизує псе житія суспільства, справляючи вагомий вплив на його розпи ток. Але ефективний вплив політичної свіломості на оптимізаиію суспільної о буття, зокрема політичних, духовно-моральних, іуманістичних та інших вілносин передбачає здійснення глибоких змін у самій політичній свіломості.

У сучасних умовах, коли відбувається пошук шляхів органічного поєднання традиційних національних та заїтиіьнолюдських інтересні, процес формування політичної свідомості має здійснюватися в напрямку утвердження нового політичного мислення, будуватися з врахуванням нових моментів, що виникають у сучасному світі. Нове політичне мислення зобов’язує шукати нетралииійні форми спільного існування різних політичних систем, виходити із головного фактора, що по-новому ставить питання про єдність народів, незалежно від відмінностей між ними. Тому формування сучасної політичної свідомості. політичної культури, новою мислення мас бути спрямоване на глибоке розуміння особистістю неповторної своєрідності сучасною світу як складною, багатогранного, суперечливого яниша. яке одночасно стає псе більш взаємопов'язаним та цілісним, усвідомлення кожним жителем плинеш необхідності наполегливо захищати мирне майбутнє цивілізації.

Суперечливий характер розвитку політичної свідомості полягає в тому, шо реалізація завдань шодо ії активізації як необхідної умови прогресу суспільства, зокрема його полі тичних відносин, перебуває в суперечності з невисоким рівнем політичної культури значної частини людей. їхньою політичною незрілістю, наслідками авторитарно- патріархальної політичної свідомості. На наш погляд, основним у вирішенні названої суперечності є: прийняття вчасних, науково обгрунтованих політичних рішень на всіх рівнях, у всіх сферах суспільною життя: відображення в політичних рішеннях усього найбіїьш цінного, що накопичено різними народами в холі розвитку суспітьст- ва: включення максимального чиста громадян у всі сфери політичного життя як активних суб’єктів історичної творчості, формування у людей загальнолюдської політичної свідомості.

Суттєву роль у життєдіяльності суспільства вшіграє правова свідомість. яка являє собою сукупність знань, поглядів на юридичні права та норми, що регулюють поведінку людей у суспільстві. Право як система загальнообов'язкових норм і правил поведінки людей, шо виражені і> юридичних законах і відображають державну волю, встановлюють права та обов’язки учасників правовідносин, змінюється разом з розвитком суспільства, держави, політики. Правова свідомість тісно взаємопов'язана з правовими нормами та законами у відповідності з пануючими в суспільстві уявленнями про законність, порядок, справедливість. Право як юридичне оформлення соціально-

економічних відносин виражає насамперед їхнє відношення до засобів виробництва, а також ло інтелектуальної власності Взаємодіючи з політикою, право справляє великий вилив на її реалізацію, будучи основою розвитку правосвідомості. Таким чином, свій зміст правова свідомість реалізує насамперед в основних сферах життєдіяльності суспільства – соціально-економічній та політичній, там, де і відбувається процес формування правосвідомості, правової культури членів суспільства.

Поведінка, взаємовідносини людей, як відомо, регулюються політичними. моральними і правовими поглядами. Знання особистістю своїх прав та обов’язків дає змогу їй проявляти політичну, правову актині і ість у всіх сферах суспільного життя. Важливим у цьому зв'язку є підвищення в суспільстві ролі демократичних та правових інститутів. співробітників правоохоронних органів щодо суворою доїримам нм законності, демократичних принципів правосуддя, рішуче подолання місництва у сфері правотворчості.

Процес розвитку правосвідомості носить суперечливий харакіср Сюди слід насамперед піднести суперечності між необхідністю розвитку' у кожної особистості високої правової свідомості, культивування у громадян шанобливого ставлення до законів, посилення їхньої ролі як фактора зміцнення правової, громадянської відповідальності людей і незрілою правосвідомістю, низькою правовою культурою мпч- ної частини громадян.

З правосвідомістю тісно пов’язана інша форма суспільної свідомості – моральна свідомість. Мораль являє собою сукупність, систему норм, правил поведінки людей в суспільстві. На відміну під правових норм, норми моралі не закріплені в юридичних законах, а регулюються в суспільстві силою громадської думки.

Принципи і норми моралі не вічні, а, будучи зумовленими певним суспільним буттям людей, постійно змінюються з розвитком суспільства. в першу чергу виробничих відносин. З іншого боку, мораль здійснює зворотний більш чи менш вагомий втілив на розвиток суспільних відносин.

У сучасних умовах духовного розвитку все більше актуалізується роль і значення формування в суспільній снідомосп моральних цінностей. які суттєвим чином активізують процеси моральної регуляції суспільних відносин, культурно-моральною розвитку людини, прогресу суспільства в цілому. В тоіі же час багатогранність цінностей духовного життя, конкретної особистості, колективу значним чином розширює сферу застосування моральних припиниш у всіх сферах життєдіяльності суспільства, сприяючи формуванню високих сопіаль- но-моральни.\ якостей людей. Тому гак важливо в сучасних умовах, шоб цінності моральної свідомості перетворювались у невід'ємну рису психології .полини. її морального обличчя, служили критерієм опік-

ки та регулятором поведінки особистості. її моральної зрілості. У всіх сферах моралі – моральній свідомості і моральних відносинах, моральній культурі і моральнііі практиці, моральних почуттях, формуванні морального ідеалу – роль та значення моральних принципів і норм дедалі більше зростає.

У сучасних умовах суспільного розвитку надвзичайно зростає роль моральної відповідальності особистості у всіх сферах суспільною життя. Цілеспрямований процес формування духовності особистості передбачає одночасно і виховання та самовиховання в людині непримиренності до будь-яких відхилень вш норм моралі, всього того, шо гальмує духовно-моральний прогрес суспільства. Чим виша зрілість особистості в сфері суспільних відносин, тим міцніша її моральна свідомість та самосвідомість, і навпаки, чим глибший, багатшим моральний світ людини, тим виша її громадянська відповідальність. Моральна свідомість особистості найкраще проявляється в її активній життєвій позиції, бо справжня моралі” – не мораль активної діяльності.

При формуванні моральної свідомості важливим є пошук ефективних шляхів вирішення суперечностей, шо властиві цьому процесу. Одна з груп таких суперечностей пов'язана з тим. шо міра моральної відповідальності у значної частини членів суспільства далеко пе адекватна характеру глибоких змін, шо відбуваються в світі, зокрема в нашій країні. У сучасних умовах виявляє себе тими чи іншими сторонами суперечність між передовою моральною свідомістю частини су- аіиьства і антиподами такої свідомості. Сюди також слід віднести суперечність між словом та літом, коли у певних категорії! людей знання норм моралі розходяться з їхніми практичними справами, які не повного мірою відповідають, а то і суперечать поставленим перед ними вимогам морального та громадянського обов’язку. Важливішою умовою вирішення суперечностей у сфері формування моральної свідомості є цілеспрямоване утвердження непримиренного ставлення до всіляких різновидів її антиподів, шо пільмують як процес становлення моральної культури людей, так і духовних цінностей суспільства в цілому.

Важливе місие серед форм суспільної свіломосгі належить естетичній свідомості, яка відображає об’єктивну дійсність шляхом певних художніх образів. На відміну від наукового пізнання, шо відображає буття в формі логічних понять і теорій, естетична свідомість відображай- його в конкретній наочно-чуттєвій формі, художніх образах, шо здійснюють вилив на наші органи почуттів і викликають тим самим певну смошйну реакцію, оцінку. Як і будь-яка форма суспільної свідомості, естетична свідомість розвивається в органічному зв’язку з [Ю.звптком усього суспільства, відображаючи зміни, шо відбуваються в бутті людей, насамперед у їхньому матеріальному житті.

В основі естетичної свідомості лежить художня культура, головним у якій є художнє виробництво ти споживання. Художня культура включає в себе естетичну активність особистості. її естетичне виховання, а гакож естетичні потреби, почуття, смаки, які реалізуються и художній творчім діяльності людей. В основі естетичною ставлення людини ло світу, її естетичної активності лежить соціально культу- ротворча діяльність, котра не може обмежуватись лише сферою художньої творчості, а мас поширюватися на все суспільне життя.

Особлива роль у формуванні естетичної свідомості людини належит ь мистецтву. Мистецтво виступає як специфічний спосіб практично-духовного освоєння світу, форма суспільної свідомості і художньо-образного відображення дійсності. її пізнання й оиінки. особливою формою творчої діяльності особист ості. Його функціонування тісно пов'язане з процесами об’єктивного бугтя, суспільних відносин, зокрема духовного виробництва. Зміцнення духовно-морального аспекту в естетичній свідомості безпосередньо пов’язане і розвитком духовної кулыури. місце і роль якої в становленні почугті” прекрасного, загальнолюдського в розвитку самосвідомості людини все більше посилюється.

Мистецтво являє собою слність естетично-пізнавальної та есте- пічно-гворчої основи. Олнак визначальним у .мистецтві є духовно- емоційна основа. Наочно-чуттєва, предметію-жиптиа. духовна, ідейна та емоційна сторони виступають у мистецтві в органічній сдності. Свій вплив на розвиток суспільних вілносин. на людей мистецтво може успішно здійснювати лише за умов, коли воно може бути сприйняте, відчуте ними. Особливості такого сприйняття га відчуття завжди обумовлені 'здатністю суб’єкта сприймати та відчувати твори мистецтва, художньої творчості, рівнем духовності, куль туро творчого потентату особистості. У свою чергу, суспільний зміст творів мис тецтва залежить від характеру, форми, духовно-моральної спрямованості. змісту тих ідей, які поставлені в тому чи іншому творі мистецтва.

Для успішного розвитку естетичної свідомості людей важливим с пошук шляхів діалектичного поєднання національного та загальнолюдською в мистецтві. ГІронес збагачення есіетнчиої свідомості, мистецтва в цілому здатний відбуватися лише за умов всебічного відродження і вільного розвитку національною, матеріальної та духовної культури гою чи іншою народу. Збагачення світової скарбниці мисіептва. в основі якого лежить найбільш прогресивне в досягненнях національних художніх культур, активно сприяє розширенню сфери соціального та художньо-естетичного впливу мистецтва. В тоіі же час, реалізація цієї функції мистецтва надає особливого емоційного забарвлення, виразної образності національним та загальнолюдським цінностям

Важливе місце в духовному житті суспільства займаї релії ія. . також релігійна свідомість. Протягом історії розвитку людства ре.и пйність, релігійна свідомість людей набувала багатої ранних форм відтінків, пройшовши довшії шлях свою становлення від примітнії них культів суспільства до складних релігійних систем і основних сні тових релігій сучасності.

Релігія як форма суспільної свідомості охоплює релігійну ідеоло і по та рели іпну психологію. Релігійна ідеологія являє собою більш мі менш струнку систему релігійних ідей, поглядів на світ. Релії і и на іде ологтя. як правило, розробляється і розвивається теологами. Релії іи на психологія, складаючись головним чином стихійно, безпосередній в процесі відображення ішнсякдспних умов життя людей, включає і себе нссистематизовані релп Ніні почуття, пастроі, звичаї, уявлення пов'язані голошиїм чином з вірою в надприродне. Супєве місце і побутовій релігійній свідомості віліірас процес релігійного поклонін ня. або кулм. шо являє собою найбільш консервативний елемеи будь-якої релігії. В процесі здійснення такого поклоніння люднії; піддасться значному і різнобічному духовно-емоційному, ПСИХОЛОІ іч йому (Цілішу.

Релігійні уявлення, релігійна свідомість, ставлення до реліні з бок; різних суб'єктів історичною процесу в ході суспільного розвитку за знають значних змін. Діалектика розвитку релігії, релігійної та атеїс і ичної свідомості, а також міра впливу їх на людей зрештою визнача лись соціально-економічними факторами, духовно-моральним, гума містичним прогресом суспільства, динамізмом розвитку культури змісту та форм пізнання суб'єктів історичної творчості. В цьому зв’язк; в процесі аналізу ролі та місим релігійної свідомості в духовному житі суспільства важливо враховувати ту обставину, що в суспільній с від о мис ті сьогодні відбувається утвердження нового ставлення до релігії намітився очевидний відхід від пануючих у цій сфері стереотипів / тому стає особливо важливим нове переосмислення ролі релігії в .ту vobhomv житті суспільства. її місця в консолідації людей, гумапізапі суспільних відносин.

На жаль, протягом тривалого часу в нашій та деяких інших краї нах проводилась політика (шо. до речі, знайшло своє відображення в науковій та навчальній літературі) односторонньої абсолютнішії лише однієї. крайньої сторони релії ії. пов'язаної з релігійним фанат и і .чом Інша ж сторона релігії, зокрема християнства, православ’я, ш< іісно пов'язана з її загальнодемократичним, гуманістичним змістом прагненням до морального вдосконалення людей, відсувалась на зад ній план чи взагалі ігнорувалась. Груба політика примусового аіеіз му, шо ускладиіоватась неврахуванням подіконфесійного характер багатонаціональної країни, завдала суттєвої шкоди духовності, свідомо сті. культурі людей. У зв'язку з ним стас очевидним, шо в сучаснії

умовахдедалі більше відчувається потреба в переосмисленні ролі релігійних цінностей, релігійно-церковної культури в розвитку гуманізму, свідомості, моралі людей, використання всього позитивного, шо властиве релігії, для консолідації суспільства, зміцнення духовності народу.

Важливо активно використовувати гуманістичну роль церкви, релігійних, зокрема християнських, цінностей у зміцненні в свідомості як віруючих, гак і людей інших світоглядних орієнтацій загальнолюдських ідеалів, моралі, духовності, здатності до співпереживання з іншими людьми (якого так не вистачає в наш складний час). У сучасних умовах, коли в свідомості мільйонів людей втрачена віра в ті чи інші, зокрема соціалістичні, ідеали, суттєвим є використання таких духовних основ релігійності, як терпимість, безкорисливість, брато- любство та інших, необхідних сьогодні для подолання нетерпимості, для формування здорового соціально-психологічного клімату в стосунках між людьми. Тільки на основі поєднання всіх духовних сил суспільства, людей різних світоглядних орієнтацій можлива соціальна. міжнаціональна, духовна консолідація, плідне співробітнпитво паролів, взаємозбагачення культур. Такий підхід до розуміння соціально-духовних основ релігії, релігійності, релігійної свідомості зокрема. суттєво розширює та поглиблює наше розуміння багатогранності духовності, моралі, гуманізму людського суспільства, діалектики національного та загальнолюдського в сучасному історичному процесі, науковому пізнанні.

Сучасні процеси світового розвитку, поглиблення демократизації та гуманізації суспільства відкривають суїтєві можливості для того, щоб, спираючись на загальнолюдські цінності, прогресивні традиції зняти містифіковану, міфологізоиану кіптяву з масової свідомості багатьох людей. Це дасть можливість ясніше визначити кожній особистості своє ставлення до релігії, національних та загальнолюдських ідеалів, чіткіше усвідомити своє місце н системі суспільних вілносин, активніше включити віруючих у процес утвердження духовпо-мо- ральпого. гуманістичного прогресу суспільства. А для цього необхідна демократизація пронесу формування як релігійної, так і атеїстичної свідомості людей.

Таким чином, суспільна свідомість як складний сопіально-духов- ний феномен і соціальне явище, гостра необхідність її формування та розвитку в сучасних умовах якісних перетворень у країні та світі зумовили її важливу роль у духовній життєдіяльності суспільства. Виступаючи як найважливіший елемент духовного виробництва, згадані цінності суспільної свідомості здійснюють суттєвий вплив як па духовне життя суспільства, гак і на всі сфери життя суспільних відносин. Від зрілості свідомості значною мірою залежить зрілість суспільства взагалі, динамізм пронесу утвердження його прогресу та свободи, масштаби участі свідомості, духовності у перетворенні дійсності.

514

Особливості духовної Надзвичайно важливим елементом духовно-

ку'іьтури суспічі.ства ^{го життя} суспільства, поряд із суспільною

свідомістю, є духовна культура. Є дуже багато визначень сутності культури (термін “культура'^- походить піл латинського culnira – обробки, виховання, освіта). Запільне визначення культури – це все те. то створено людиною. Тому п широкому аспекті культуру розглядають як сукупність результатів людської діяльності.

У літературі культуру визначають як сукупність матеріальних і духовних иіпностеіі, вироблених людством; специфічний спосіб розвитку людської життєдіяльності, представлений у продуктах матеріальної і духовної праці: спосіб життєдіяльності люлині: з освоєння світу; міру ставлення людини до себе, суспільства і природи; сферу становлення, розвитку соціологізації людини в природному і соціальному оточенні. Західні культурологи. незважаючи пп різне розуміння ними суті культури. вбачають у піп примат духовною над матеріальним. Вони розуміють культуру як сукупність духовних символів (Вебер), форму розумової діяльності (Кассірер). систему знаків, комунікацію (Леві- (,'гросс). інтелектуальний аспект штучного середовиша (Люпь).

Культура < органічною єдністю матеріального та духовного. В літературі прийнято розрізняти матеріальну і духовну культуру. Матеріальна культура охоплює всю сферу матеріальної діяльності людей та її результати. Сюди відносяться засоби виробництва і продукти праці, форми суспільної організації трудової діяльності людини. Духовна культура насамперед охоплює сферу духовного виробництва – це сукупність форм суспільної свідомості, способів створення і використання духовних цінностей, форм комунікації людей. Будь-яка абсолюти кшія чи недооцінка матеріальної або духовної сторони культури збіднює її як надзвичайно багатогранне, цілісне явище.

Визначається певна типологія культур. Так. зокрема, виділяють національну (українську, російську, французьку) культуру; регіональну (слов'янську, американську, африканську) культуру; культуру певних соціальних суб'єктів. Виділяють також певні культурні епохи: антична культура, культура середньовіччя, культура епохи Відродження; певні форми культури: політична, соціальна, правова, економічна, екологічна, етнічна, фізична, моральна і т.д. В літературі називають також такі специфічні культурні пласти й культурні підрозділи, як масова, елітарна, молодіжна культура та ін., а також офіційна культура.

Духовна культура – ие різноманітний досвід життєдіяльності соціальних суб'єктів, шо включає в себе найсуттєвіші результати суспільного досвіду народів щодо освоєння суспільного буггя, соціуму в цілому, багатогранних духовних цінностей. Такий досвід має загальний. універсальний характер. У вузькому розумінні духовна куль-

515

іура являє собою спосіб взаємодії. mat мові їли ну форм діяльності соціальних суб'єктів, шо здійснюються в процесі духовного виробництва, не система соціально-духовних цінностей, спрямованих на формування та відтворення різноманітних, багатогранних духовних зв'язків та ішсмміі між людьми з метою збагачення духовного жигтя суспільства, його загального прогресу. Нарешті, духовна культура – пс таким спосіб свідомої організації особистістю своєї індивідуальної сеп- сожіптєвої діяльності в сфері духовною і матеріального виробництва, який забезпечує їй всебічну самореатізаиію. слмоздійснення її сутніс- нил сил. різноманітних жипєпроявів.

Духовна культура як елемент духовного житгя. суспільних, духовних відносин включає в себе певну систему цінностей, знань, переконані., світоглядних орієнтині, норм, традицій в органічній єдності з соціальною гуманістично значимою діяльністю людей шодо освоєння, творення буїтя. Духовна культура створюється діяльністю соціальних суб’сктіп і спрямована на перетворення суспільного буггя. розвиток сутнісних сил людини, зокрема її духовності. їх всебічну саморсалпаиііо; це не тільки свідомість, а й соціальна активність, перетворюючи діяльність особистості, яка вимірюється обсягом створюваних нею луховннх. соиіогуманістнчннх цінностей. Така культура свідчить про здатність кожної особистості до сприйняття передового, проіресивного в суспільному бупі, так само як і до його поширення, творення у відповідності з творчими силами та здібностями кожної індивідуальності, про готовність особистості ло самовіддачі, саморозвитку своєї духовності як свого особистою, так і всього суспільства

Цінності духовної культури є діалектичною єдністю національного та загальнолюдського. Вона неможлива як без цінностей конкретної національної культури, так і без загальнонаціональних цінностей, вироблених людством. Ціннісний зміст духовної культури може виступати рушійною силою суспільного прогресу лише тоді, коли творчий потенціал такої культури ірунтуеться на заіальній системі тн ностей. вироблених людством протягом своєї історії.

Водночас цінності духовної культури мають яскраво виражене наїиопальни-спешіфічпе, індивідуальне забарвлення. Так, шииості культури, шо формуються в умовах нашої української дійсності, мають стані нормою практично-повсякденної діяльності, орієнтації її громадян, елементом самоиінмості кожної індивідуальності, складовою гуманістичної творчості її народу, шо є результатом тривалого розвитку України. В України своя особлива доля, яка зумовлена усім ходом її становлення як історичної індивідуальності; ця складова процесів суспільної о буття зумовлена багатогранними чинниками загальнолюдською. загальнопланетарного і національно-особливого, специфічного тільки для України, для її народу. її етнокультури, гра-

липій. менталітету – тобто для її індивідуальності. У такій індивідуальності України втіленим дух її народу, його національна самосвідомість. самобутність та непопторність власного складного, суперечливого, яскравого і трагічного соціального, духовного досвіду.

Духовна культура – не складний соиіодинамічннй процес розвитку

і функціонування багатогранних процесів та явиш суспільного житія, що безпосередньо чи опосередковано впливають на її становлення, формування. Соціодинаміка такої культури передусім передбачає звільнення особистості, індивідуальності від форм суспільних, духовних відносин, шо сковують й. Вона означає перехід від статичного існування особистості до динамічного, а також передбачає її автономію, перехід під тотальної регламентації до свободи усіх сфер життєдіяльності індивідуальній;п, духовного, соціального плюралізму. Вона означає перехід від одномірпості до біігагомірпості, багато Іран пості, аль- ісрнативпості економічних, соціальних, політичних, духовних процесів, шо зумовлюють розвиток свободи людини, органічну самореа- лізашю індивідуальності. її духовності. Зрештою, соціодинаміка духовної культури передбачає перехід віл тоталітарних чи примітивних інституиійних <{юрм її організації, формування, виховання до иивілі- іованих форм, які грунтуються насамперед на самоорганізації, само- реалізації особистістю, індивідуальністю цінностей, що становлять сутність такої культури.

В літературі виділяють певні соціальні функції духовної культури. Серед основних таких функцій – пізнавальна, комунікативна, регулятивна. прогностична, иінпісно-орієнтаціипа, які органічно взаємопов'язані між собою. Але, на думку багатьох культурологів, філософів, інтегруючою функцією духовної культури с людипотворча функція.

Міра розвитку духовної культури визначається мірою розвитку су і пісних цінностей людини, багатої раиністю і багатоваріантні тю форм самореадізапії її духовного потенціалу, індивідуального самоутвердження. Підвищення ефективності і дієвості процесу формування духовної культури передбачає створення умов для смисложитгєвої самореадізапії багатства духовності люлини. адже основний зміст цін- ностеп такої культури полягає в їх самовираженні і відтворенні Розвиток духовної культури неможливий без утвердження її цінностей, зокрема на особи сисному рівні, шо дає змогу реалізувати потенціал унікальності, неповторності індивідуальності. її духовності, значення яких у ироіресі суспільного буття постійно зростає. Здійснення нього пов’язане з подоланням поширеної у минулому й існуючої лосі духовної деіндивідуалізації, сурогатів колективності, шо утверджують дух одноманітності, однаковості, загальної маси, нав’язування тям - піду стандартизованої позиції, і передбачає відмову віл соціальних обмежень іхніх духовних орієнтацій. Реалізація незатребуваного на

практиці духовного потенціалу особистості органічно взасмопов'я та- на зі створенням у суспільстві різнобічних умов для забезпечення духовної свободи людей, зокрема свободи їхніх духовних дій як необхідної умови для здійснення об’єктивно зумо&іеної відмінності творчих можливостей кожного, зміцнення втраченої у минулі роки самошн- носгі особистості, етнічної індивідуальності, то с основою динамічного саморозвитку, саморегулювання цінностей духовної кулыури.

Надзвичайно суттєвим фактором оптимізаиії цілеспрямованої діяльності щодо духовного індивідуальною самоствердження як основної ознаки особистості. її житптворчості е створення умов для са- моздійсненпя індивідуальною с тилю творчої духовної діяльності, комунікативної культури особистості. Підвищення ефективності процесу формування духовної культури – пе процес руху до найбільш універсальних і баїатогранних форм індивідуальної самореалізації її цінностей, у якому іішівілудльно-стнльове самоздіиснення з орієнтацією на суспільно значуще посідає особливе місце. Основою індивідуального стилю духовної самореалізації є виявлення і реалізація творчою потенціалу самобутності особистості, її національно-особливих рис, смисложиттєвих моментів її суб'єктивно-особистісного світогляду, світосприймання. При цьому, однак, важливо, щоб індивідуально-стильове самозлійснення цінностей духовної культури відбувалося п органічній єдності з процесом розширення горизонтів індивідуального світоглядного світосприймання до рівня соціальної, духовно значимої, загальнолюдської, планетарної свідомості.

Серед різноманітних факторів, пов’язаних з індивідуальним духовним самоствердженням, особливе місце належить повноті емоційною сприйняття світу, без якого неможливі повноцінні жппиіроивп особистості у сфері духовного життя, формування морально-безкорисливого ставлення до світу, до народів, які ііого населяють. Адже чим глибше індивід сприйняв і пережив цінності духовної кулыури. чим більше він витратив на не душевних та інтелектуальних зусиль, чим більше співчував, співпереживав, тим більшою мірою він здатний не просто до.засвоєння, а до освоения, творення такої кулыури. смисложитгевої, соціально значущої активності у сфері суспільних відносин. Ифективність процесу утвердження духовної культури, реалізації потенціалу особистості і суспільства зумовлені насамперед не зовнішніми обставинами, а головним чином внутрішньою активною діяльністю людини, працею її душі, власними почуттями і пережинаннями кожної індивідуальності.

Підсумовуючи, зробимо такі висновки.

І. Духовне жипя суспільства с надзвичайно важливим елементом його життєдіяльності, від оптимального процесу розвитку якою залежить його загальний прогрес.

2. Багатогранність духовного жіптя суспільства включає в себе духовне виробництво, суспільну свідомість і духовну культуру. Кожен

з елементів духовного життя суспільства має свою структуру, зміст, форми розвитку. В основі розвитку духовного життя суспільства лежить духовне виробництво, яке постає насамперед як виробництво свідомості.

3. Важливим елементом духовного житгя суспільства є духовна культура, яка має складну структуру і функціонує як цілісне утворення і складний соціодуховмий феномен.

4. Основним, безпосереднім суб’єктом духовного жиггя суспільства, зокрема духовної культури, є людина, особистість. Вся система цілеспрямованої діяльності соціальних суб’єктів має бути скерована на створення всебічних умов для самореалізанії духовного потенціалу людини, творчого самовтілення її сугнісних сил. різноманітних життє- прояіші, вироблення нових духовних орієнтирів.

Контрольні запитання

1. Які основні складові духовного життя?

2. Які елементи структури суспільної свідомості?

3. У чому полягає головний зміст буденної і теоретичної свідомості?

4. Які основні відмінності суспільної психології та ідеології?

5. У чому полягає специфіка масової свідомості?

6. Які головні форми суспільної свідомості га їхній сутнісний зміст? 7 Що таке духовна культура, який її основннй зміст?

Геми рефератів

1 Діалектика форм духовного освоєння свїгу.

2 Духовне життя суспільства та ііого структура.

і Духовне виробництво як виробництво свідомості.

4 Суспільна свідомість як соціальна пам’ять народу.

5 Діалекшка форм суспільної свідомості.

6. Людиноїворча сутність культури.

7. Українська духовна культура: діалектика національного і загальнолюдського.

8. Проблеми українського національного відродження і культура.

Рекомендована література

1. Андрушенко В.. Губерський Л., Зуєв В. Проблема гуманізму в сучасній філософії. – К.. 1994. – С. 63.

2. Андрушенко В.. Ммхальченко М. Сучасна соціальна філософія. – К.. 1996. - 368 с.

3. Антонович Д. Українська культура. – Мюнхен, 1988. – С. 252–513.

4. Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму. – К., 1994. – С. 37-183.

5. Духовне оновлення суспільства. – К., 1990. – 245 с.

6. Духовні орієнтації молоді: динаміка і формування. – К., 1994. – 236 с.

7. Історія української культури. – Вінніпег, Канада, 1964. – 480 с.

8. Культура і побуг населення України. – К., 1991. – 214 с.

9. Культурне відродження в Україні. – К., 1993. – 218 с.

10. Огієнко Іван. Українська культура. – К., 1991. – 270 с.

11. Скуратівський В.А. Етносоиіальна культура як саморегульована система (навчальний посібник). – К., 1993. – 198с .

12. Семчишин Мирослав. Тисяча років української культури (історичний огляд кульгурною процесу). – Нью-Йорк–Париж–Сідней– Торонто. – 1985. – 550 с.

13. Стан культурної сфери та культурної політики в Україні (Аналітичний огляд). – К., 1995. – С. 24.

14. Теорія та історія світової культури. Курс лекцій. – К., 1993. – С. 65-310.

15. Тойнбі А. Дослідження історії. – К., 1995. – С. 418–512.

16. Українська культура: історія і сучасність. – К.. 1994. – С. 2SS –-412.

17. Українська культура (лекції за ред. Дмитра Антоновича). – К.. 1993. - С. 5-16."